07 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/694/25
Суддя І інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС)
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів операцію зі зняття з обліку транспортного засобу марки ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позовну заяву задоволено.
Зобов'язано Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) скасувати в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів операцію зі зняття з обліку транспортного засобу марки ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Регіональний сервісний центр ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог. Скаржник вказує на те, що зняття з обліку транспортного засобу було здійснено у відповідності до вимог Порядку №1388, оскільки позивач транспортний засіб своєчасно за собою не зареєстрував, а в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів власником спірного автомобілю значився ОСОБА_2 . При цьому, ні Законом України «Про дорожній рух», ні Порядком №1388 не передбачено обов'язку відповідача перевіряти факт укладення громадянами, які звертаються з заявами про вибракування транспортних засобів, договорів чи інших документів-правочинів, що підтверджують правомірність придбання та відчуження транспортних засобів оформлених в установленому порядку перелік яких наведено в пункті 8 Порядку №1388.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Крім того, позивач просила стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській області витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом апеляційної інстанції в розмірі 8000,00 грн.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.07.2024 року між ФОП ОСОБА_3 (комісіонер в особі ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 (комітент) укладено договір комісії №8069/24/004494, за п. 1.1 якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один / або декілька правочинів щодо продажу ТЗ (який підпадає під визначення вживаного ТЗ відповідно до п. 189.3 ст. 189 ПКУ): марка, модель ВАЗ 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, VIN, №кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ 15.12.2022 року за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме: 75 850 грн.
У матеріалах справи наявний також Акт від 10.07.2024 року технічного стану ТЗ або його складової частини, що має ідентифікаційний номер №8069/24/1/004494. Висновок: задовільно. Відсоток зносу - 51%. Ціна продажу - 75 850 грн. Розмір комісійної винагороди - 42 грн. Сума для виплати комітенту - 75 850 грн.
16.08.2024 року між ФОП ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу ТЗ №8069/24/004494. Згідно з п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві ТЗ, який підпадає під визначення вживаного ТЗ відповідно до п. 189.3 ст. 189 ПКУ: марка - ВАЗ, модель - 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, VIN, номер кузова (шасі, рами) - НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак - НОМЕР_3 , зареєстрований за власником (комітентом за договором комісії) ТЗ 15.12.2022 року.
Акт огляду реалізованого ТЗ №8069/24/004271 від 16.08.2024 року на підставі договору купівлі-продажу №8069/24/004494 від 16.08.2024 року підписаний продавцем, ОСОБА_4 , та покупцем, ОСОБА_1
19.12.2024 року представник позивача звернулась з адвокатським запитом до начальника сервісного центру 1248 МВС України щодо надання інформації чи перебуває на обліку ТЗ марка ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова - НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - СТР НОМЕР_5 , номерний знак - НОМЕР_3 . Якщо не перебуває, то надати інформацію з підтверджуючими документами про дату та причини зняття ТЗ з обліку, а також інформацію про особу, яка здійснила зняття з обліку ТЗ.
Територіальний сервісний центр МВС №1248 РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) листом №31/29/1248/24/881-аз-865-2024 від 24.12.2024 року «Про надання інформації» повідомив представника позивача, що 01.10.2024 року автомобіль ВАЗ 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, кузов № НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , знятий з обліку у зв'язку з вибраковкою в ТСЦ МВС №1243 РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях. У зв'язку з тим, що зняття з обліку вищезазначеного ТЗ відбулося в іншому ТСЦ, документи підстави даної реєстраційної дії знаходяться в матеріалах справи в ТСЦ МВС №1243, який розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Вільної Ічкерії, 11а.
24.12.2024 року представник позивача звернулась з адвокатським запитом до начальника ТСЦ МВС України №1243, в якому просила надати інформацію чи перебуває на обліку ТЗ марка ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова - НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - СТР НОМЕР_5 , номерний знак - НОМЕР_3 . Якщо не перебуває, то надати інформацію з підтверджуючими документами про дату та причини зняття ТЗ з обліку, а також інформацію про особу, яка здійснила зняття з обліку ТЗ. Надати матеріали справи зазначеного ТЗ.
ТСЦ МВС України №1243 листом №31/29/1243/19/892-аз-872-2024 від 26.12.2024 року повідомив представника позивача про таке. 01.10.2024 року ТЗ було знято з обліку у зв'язку з вибраковкою за заявою власника - ОСОБА_2 . Відповідно ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. На підставі абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади звільняється віл обов'язку надавати адвокату інформацію (копії документів) з обмеженим доступом.
У листі №31/29/1243/19/122-аз-117-2025 від 12.02.2025 року, яким надано відповідь на адвокатський запит адвоката Мартинової Наталії Юріївни від 11.02.2025 року, зазначено, що згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, державні номерні знаки та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ №2110, 1999 року випуску, з об'ємом двигуна 1499 см.куб., дата зняття з обліку - 01.10.2024 року, перебувають у наступному статусі:
державні номерні знаки - стан невідомий;
свідоцтво про реєстрацію транспортного статусу - загублений.
Водночас із заяви ОСОБА_2 №2497322424 від 01.10.2024 року вбачається, що свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.12.2022 року - загублене. Номерні знаки та технічний паспорт були втрачені, тому що даний автомобіль проданий на металолом.
На думку позивача, відповідачем протиправно здійснено операцію зняття ТЗ з обліку у зв'язку з вибраковкою, що і слугувало підставою для звернення до суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання державної реєстрації транспортного засобу регулюються Законом Україні "Про дорожній рух" (далі Закон №3353-ХІІ, у редакції з 01.01.2024 року), Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, Інструкцією про порядок здійснення підрозділам Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України від 11.08.2010 року №379, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 року №123/18861, (із змінами) (далі Інструкція №379) та Порядком ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого наказом МВС України від 16.11.2020 року №779 (далі Порядок №779).
Частиною 1 ст. 34 Закону України №3353-XII визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом (ч. 11 ст. 34 Закон №3353-XII).
Також, суд зазначає, що єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388, (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року №1371), зі змінами, (далі - Порядок №1388), який носить імперативний-характер.
Порядок №1388 є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.
Згідно з пунктом 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев'яноста днів.
Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
У відповідності до абз. 1 п. 8 Порядку №1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух").
В свою чергу, відповідно до абз. 1 п.40 Порядку №1388 зняття з обліку транспортних засобів (зокрема за бажанням власника, оскільки його транспортний засіб тимчасово не бере участь у дорожньому русі на території України, для відчуження транспортного засобу суб'єкту господарювання, що здійснює торгівлю транспортними засобами, та у зв'язку з вибракуванням (списанням) транспортного засобу в цілому) здійснюється в сервісному центрі МВС або через центр надання адміністративних послуг на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України чи спеціальний статус особи, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного або приватного виконавця чи рішення суду.
Відповідно до абз.1 та абз. 2 п.45 Порядку №1388 вибракувані (списані) транспортні засоби (у тому числі ті, що перебувають на тимчасовому державному обліку) юридичних осіб знімаються з обліку на підставі затверджених актів, а фізичних осіб - за заявами їх власників.
Номерні знаки і реєстраційні документи здаються до сервісних центрів МВС.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2024 року ТЗ марка ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова - НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак - НОМЕР_3 знято з обліку у зв'язку з вибраковкою за заявою власника - ОСОБА_2 .
При цьому, заява ОСОБА_2 про зняття з обліку у зв'язку із вибраковкою містить відомості про те, що свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 від 15.12.2022 загублене та напис ручкою про те, що номерні знаки та технічний паспорт були втрачені тому, що даний автомобіль проданий на металолом.
Тобто, Регіональним сервісним центром ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) було здійснено операцію зі зняття з обліку транспортного засобу марки ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 у зв'язку із вибраковкою без надання ОСОБА_2 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та без вилучення номерних знаків.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вибракування (списання) транспортного засобу є різновидом зняття з обліку транспортного засобу.
В свою чергу, згідно із абз.13 п. 42 Порядку №1388 у разі втрати власником свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта) зняття з обліку або перереєстрація транспортного засобу проводиться після видачі нового свідоцтва про реєстрацію, крім випадків зняття з обліку транспортних засобів, які перейшли у власність спадкоємця на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Натомість, матеріали справи не містять та відповідачем не було надано доказів видачі нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_2 .
За таких обставин, колегія суддів робить висновок про те, що Регіональним сервісним центром ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) було здійснено операцію зі зняття з обліку транспортного засобу марки ВАЗ, модель 2110, 1999 року випуску, колір коричневий, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 у зв'язку із вибраковкою з порушенням Порядку №1388, у зв'язку з чим, зазначена операція в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів підлягає скасуванню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не спростовують правильності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У ситуації, що розглядається, між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Приват юрист» укладено Договір №18/12/24 від 18.12.2024 року про надання правничої допомоги.
Відповідно до п.1.1. Договору, предметом даного Договору є надання Адвокатським об'єднанням законними методами та способами правничої допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом, представництвом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договром.
Відповідно до п. 3.1 цього Договору за послуги, що надаються Адвокатським об'єднанням за умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар, остаточний розмір якого та порядок сплати встановлюється згідно акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до п.1, 2 Акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №18/12/24 від 18.12.2024 року сторони за цим договором домовились, що вартість послуг за даним договором становить 8000 грн. Сторони погодили надання та оплату таких юридичних послуг: підготовка та подання до Третього апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу по справі №160/694/25, фактичні затрати часу - 2 год., ставка гонорару за 1 год. - 4000 грн., розмір гонорару за надані послуги - 8000 грн.
Відповідно до квитанції №01 від 16 червня 2025 року Адвокатським об'єднанням «Приват юрист» від ОСОБА_1 прийнято суму без ПДВ у розмірі 8000 грн., підстава оплати: Оплата за договором про надання правничої допомоги №18/12/24 від 18.12.2024 року.
Виходячи з аналізу наданої правової допомоги у суді апеляційної інстанції вбачається, що вона складається лише із написання відзиву на апеляційну скаргу.
При цьому колегія суду акцентує увагу на тому факті, що на час апеляційного провадження між учасниками вже була сформована правова позиція, у тому числі щодо захисту прав та інтересів позивача та доводів відповідача. Відзив на апеляційну скаргу фактично ґрунтується на правових позиціях викладених в позовній заяві.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої позовної вимоги із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, тобто є справою незначної складності.
З огляду на те, що витрати у сумі 8000 грн. є неспіввісними із складністю справи, наданим адвокатським об'єднанням обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, враховуючи, що розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагав від адвоката значного обсягу юридичної і технічної роботи, проаналізувавши наданий Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №18/12/24 від 18.12.2024 року, а також враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, а також виходячи з документального підтвердження послуг з надання правничої допомоги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСУ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн. (П'ятсот гривень)
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун