02 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 280/2586/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 в адміністративній справі №280/2586/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.02.2025 о/р № НОМЕР_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 287/03-16 № 262340000163 від 28.03.2025 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту “а» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 03.01.2024, обчисливши його стаж вислуги років за періоди з травня 1985 року по червень 1999 та з 05.09.1999 по 31.12.2023 на підставі його льотних книжок та довідки ДП “Антонов» від 27.12.2023 №342/282/283 за правилами, визначеними підпунктом “а» пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.01.2024 позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) як працівнику льотного складу, на підставі чого було прийнято розпорядження про призначення даного виду пенсії. Позивач отримував пенсію за вислугу років до лютого 2025 року. В лютому 2025 року позивачу стало відомо про прийняте ГУ ПФУ в м. Києві рішення про відмову в перерахунку пенсії, відповідно до заяви від 03.01.2024 через неможливість провести перевірку достовірності видачі довідки від 27.12.2023 №342/282/283 та не можливості зарахування даних про наліт годин за період роботи з 01.01.2015 по 11.10.2017, який становить 4 роки, 7 місяців, 3 дні. З метою надання додаткових документів для підтвердження свого стажу вислуги років, 21.03.2025 з метою реалізації свого права на пенсію за вислугу років позивачем за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України подано заяву про допризначення пенсії, до якої він долучив додаткові документи, які ним раніше не подавались, а саме льотна книжка за період роботи з 2014 по 2023 роки, льотна книжка за період роботи з 2005 по 2014 роки та льотна книжка за період з 1985 по 2004 роки. За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області та прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії № 287/03-16 від 28.03.2025 року № 262340000163 у зв'язку з відсутністю підстав. Позивач не погоджується з такими відмовами, оскільки вважає, що спеціальний стаж його роботи підтверджується записами у трудовій книжці, льотними книжками та відповідною довідкою. Просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення №262340000163 від 03.02.2025, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “а» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Визнано протиправним та скасовано рішення №287/03-16 від 28.03.2025 року №262340000163, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “а» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію за вислугу років відповідно пункту “а» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період з 05.08.1999 по 31.12.2023 відповідно до довідки Державного підприємства “Антонов» №342/282/283 від 27.12.2023 року за правилами, визначеними підпунктом “а» пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 03.01.2024, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення у частині відмови прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, а не призначити йому пенсію залишає можливість для відповідача діяти протиправно, то такий спосіб захисту не сприяє поновленню порушеного права позивача.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги та обираючи спосіб захисту шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 03.01.2024, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання органу Пенсійного фонду України призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно пункту "а" статті 54 Закону № 1788-ХІІ обчисливши його стаж вислуги років за періоди з травня 1985 року по червень 1999 та з 05.09.1999 по 31.12.2023 на підставі його льотних книжок та довідки ДП “Антонов» від 27.12.2023 №342/282/283 за правилами, визначеними підпунктом “а» пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418, не відповідає змісту порушеного права, оскільки обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи особи та визначати його достатність для призначення певного виду пенсії, а за результатами розгляду даної справи неможливо встановити та підтвердити дійсний спеціальний стаж позивача, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно пункту "а" статті 54 Закону № 1788-ХІІ.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
З положень Рекомендації Комітету Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. N 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року N 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що відповідачем ще не зараховано спірних періодів роботи позивача відповідно до висновків суду по даній справі, таким чином суд дійшов висновку, що в даному випадку ця позовна вимога є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання органу Пенсійного фонду України зарахувати до спеціальний стажу позивача, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно пункту "а" статті 54 Закону № 1788-ХІІ, період з 05.08.1999 по 31.12.2023 відповідно до довідки Державного підприємства “Антонов» №342/282/283 від 27.12.2023 року за правилами, визначеними підпунктом “а» пункту 1 Порядку №418, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 03.01.2024 та прийняти рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01.07.2025 в адміністративній справі №280/2586/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 02 жовтня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 06 жовтня 2025року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова