08 жовтня 2025 р. Справа № 520/11854/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/11854/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у винесенні рішення №103230001891 від 29.02.2024 року про відмову у призначені їй пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 20 лютого 2024 року №517, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення №103230001891 від 29.02.2024 року, та призначити з 20 лютого 2024 року Позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі її заяви №517 поданої відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку періодів її роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу неменшим ніж 05 років 09 місяців 07 днів, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, а Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зобов'язати з 20 лютого 2024 року виплачувати призначену їй пенсію за віком на пільгових умовах;
- стягнути на її користь з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень ГУ ПФУ у Київській області (код СДР1ІОУ 22933548) та ГУ ПФУ в Харківській області (код ЄДРГІОУ 14099344) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гри. 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що відповідачем протиправно відмовлено у призначені їй пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 20 лютого 2024 року №517 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що свідчить про протиправність дій пенсійного органу при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №103230001891 від 29.02.2024 року про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 20.02.2024 року відповідно до приписів п.1 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", врахувавши періоди роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 з 23.11.2017 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 відповідно до довідок ДСП "Чорнобильська АЕС" від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781 з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 частину судових витрат в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі № 520/11854/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав, що згідно наданих до заяви документів страховий стаж позивача склав 35 років 10 місяців 09 днів. Пільговий стаж становить 05 років 02 місяця 23 днів. За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Пенсійним фондом України не зараховано до пільгового стажу період роботи з 23.11.2017 р. по 08.01.2018 р., оскільки позивачем не надана за вказаний період атестація робочих місць за умовами праці. Враховуючи зазначене, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 29.02.2024 р. за 10323000181 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно, відповідно до п.1 ч.2 ст.114 до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивач не набув необхідного пільгового стажу.
Позивач правом подання відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працює у Державному спеціалізованому підприємстві "Чорнобильська АЕС" (яке реорганізовано шляхом приєднання Державного підприємства "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС").
20.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Подану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.02.2024 року №103230001891 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по заяві, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що за доданими позивачем документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Відповідно довідки від 15.11.2023 №47-9780, до пільгового стажу зараховано період роботи: з 09.01.2018 по 30.06.2018, на посаді калькулятора, оскільки надана тільки атестація № 02 від 09.01.2018; період роботи з 23.11.2017 по 08.01.2018 не можливо зарахувати, в зв'язку з відсутністю попередній атестації; період роботи з 19.07.2018 по 30.06.2019, зараховано на посаді економіст згідно атестації № 219 від 19.07.2018. Відповідно довідки від 15.11.2023 № 47-9781, зараховано період роботи з 01.07.2019 по 31.08.2021 з урахуванням підсумку спеціального стажу роботи та інформація про простої та з 01.09.2021 по 30.09.2023, підсумок спеціального стажу роботи зазначено 27 днів.
Згідно даного рішення визнаний страховий стаж позивача становить: 35 років 10 місяців 9 днів; пільговий стаж становить: 5 років 2 місяці 23 дні.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з позовом у цій справі.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, від 04.05.2022р. у справі №440/2850/20, виходив з того, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Щодо обчислення пільгового стажу роботи, суд виходив з того, що атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Відповідно до довідок від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781 позивач працювала повний робочий день на ДСП "Чорнобильська АЕС" за період з 23.11.2017 по 30.06.2019, за період з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 (27 днів) та виконувала роботи в зоні відчуження, на посадах калькулятор, економіст, що передбачені Списком №1. Вказані обставини за наявності у позивача належним чином оформленої трудової книжки не спростовують наявності у працівника відповідного пільгового стажу роботи. Разом з тим, відповідачами не заперечується факт того, що спірні періоди роботи позивача відносяться до виробництв, робіт, професій, посад за Списком № 1. Отже, оскаржуване рішення не містить будь-яких правових підстав та мотивів не врахування зазначених періодів до пільгового стажу позивача.
Пенсійним органом не застосовано при розгляді заяви позивача приписи абз. 2 ч. 2 п. 1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. «а» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо зменшення пенсійного віку особам, які відпрацювали не менше половини стажу на зазначених роботах за Списком №1.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення №103230001891 від 29.02.2024 року про відмову у призначені пенсії.
Судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити з 20 лютого 2024 року позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі її заяви №517 поданої відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням проведеного розрахунку періодів її роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу неменшим ніж 05 років 09 місяців 07 днів, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд дійшов висновку, що для належного способу захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до приписів п.1 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", врахувавши періоди роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 з 23.11.2017 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 відповідно до довідок ДСП "Чорнобильська АЕС" від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781 з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Також Судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 20 лютого 2024 року виплачувати призначену позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, в зв'язку з тим що дана вимога задоволенню не підлягає, так як заявлена на майбутнє, оскільки наразі пенсія позивача не призначена та не виплачується, питання щодо її призначення не вирішено, відтак з боку відповідача перед позивачем наразі відсутній обов'язок виплачувати призначену пенсію.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «а» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
У силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 рішення).
З 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі № 360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідачів, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 1 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 1 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2025р. у справі №200/4104/24.
Відтак, при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідачем обґрунтовано застосовано Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII).
Як встановлено судом першої інстанції, позивачка працювала на посадах, віднесених до Списку № 1, з 23.11.2017, тобто, після 01.04.2015, тому при визначенні права позивача на пільгову пенсію необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058-ІV.
Між тим, судом першої інстанції помилково були застосовані до спірних правовідносин приписи п. «а» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо обчислення пільгового стажу роботи, суд звертає увагу на таке.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Слід зазначити, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно абзаців 1-2 п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Тобто, виключно у випадку не підтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Крім того, відповідно до пункту 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року за № 22-1 (далі - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб- портал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на веб- порталі.
Більш того, відповідно до частини першої статті 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
З метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, Міністерство праці та соціальної політики України наказом від 18.11.2005 N 383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за N 1451/11731, затвердило Порядок застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (надалі Порядок N 383).
Пунктом 3 Порядку №383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
Згідно п. 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер роботи, що виконується, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок №442), та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з п. 6 Порядку № 442 атестація робочих місць передбачає обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці, визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п. 4 Порядку № 442 та пп. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Відповідно до положень Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1, а також на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце на яких підлягає атестації відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а наголосила, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
На підставі аналізу зазначених норм Велика Палата Верховного Суд дійшла висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Зазначена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.10.2018 в справі №348/1079/17), постанові від 18 вересня 2018 року по справі №345/3301/17 та постанові від 01.11.2018 №455/1053/16-а, в яких Верховний Суд зокрема зазначив, що атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Аналогічна правова позиція щодо правозастосування викладена у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 2040/6395/18.
Судом досліджено залучену до матеріалів справи копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.04.1993 року, зі змісту якої встановлено, що в ній у хронологічному порядку наведені записи про трудову діяльність ОСОБА_1 із зазначенням дати прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи, реквізитів розпорядчих документів, та засвідченням цих записів підписом уповноваженої особи та відтиском печатки підприємства.
Згідно із записами у копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.04.1993 року показник загального страхового стажу позивача перевищує 31 рік.
Показник загального страхового стажу - 35 р. 10 м. 9 д. та показник пільгового стажу за Списком №1 - 5 р. 02 м. 23 д. визнаний пенсійним органом у тексті оскарженого рішення.
При цьому, органом Пенсійного фонду України не зараховано до пільгового стажу період роботи з 23.11.2017 р. по 08.01.2018 р. на посаді калькулятора їдальні №19 у відділі організації харчування у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС", в зв'язку з відсутністю попередньої атестації.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.04.1993 року у період з 23.11.2017 по 01.07.2018 позивач працювала на посаді калькулятором їдальні №19 у відділі організації харчування у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС"; з 01.07.2018 по теперішній час - на посаді економіст 1 категорії у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС" (яке реорганізоване шляхом приєднання до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС").
Відповідачами не заперечується факт того, що спірні періоди роботи позивача відносяться до виробництв, робіт, професій, посад за Списком № 1.
Суд звертає увагу на те, що згідно записів трудової книжки №№ 28, 29, 32 підтверджено право на пільгове забезпечення за Списком №1 з 23.11.2017 року на підставі наказів за №66 від 14.03.2016 р., №02 від 09.01.2018 р., №837 від 26.06.2019 р.
Доданими до матеріалів справи, в якості доказів, довідками від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781 підтверджено, що позивач працювала повний робочий день на ДСП "Чорнобильська АЕС" за період з 23.11.2017 по 30.06.2019, за період з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 (27 днів) та виконувала роботи в зоні відчуження, на посадах калькулятор, економіст, що передбачені Списком №1.
Вказане у своїй сукупності свідчить, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача період з 23.11.2017 р. по 08.01.2018 р. на посаді калькулятора їдальні №19 у відділі організації харчування у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС".
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", час роботи, служби (в тому числі державної) з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу роботи, стажу державної служби, вислуги років, яка надає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб": до 1 січня 1988 року - у потрійному, а з 1 січня 1988 року до 1 січня 1993 року - у полуторному розмірі (у тому числі за списком № 1). З 1 січня 1993 року та в наступні роки пільги з обчислення стажу роботи у зоні відчуження визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2008 №831 "Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження" визначено, що особам, які постійно працюють або виконують службові обов'язки у зоні відчуження вахтовим методом, надаються безоплатно за встановленими нормами засоби індивідуального захисту, спецодяг і взуття, місця в гуртожитках.
Зазначені особи безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням; особам, які постійно працюють або виконують службові обов'язки у зоні відчуження, час роботи або служби зараховується до стажу роботи і вислуги років у полуторному розмірі (в тому числі за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 №36.
Отже, постановою КМУ надано особам, які постійно працювали або виконували службові обов'язки у зоні відчуження, додаткові соціальні гарантії при призначенні пенсії, зокрема і щодо зарахування часу роботи до стажу роботи і вислуги років у полуторному розмірі.
Верховний Суд неодноразово застосовував наведений підхід, зокрема, у постановах 03.02.2021 у справі №750/4692/17, від 09.02.2021 у справі № 743/683/17, від 25.03.2021 у справі №750/3198/17, від 22.04.2021 у справі №373/188/17, від 06.12.2023 у справі № 620/1146/21.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене вбачається, що наявні підстави для зарахування до стажу позивача періоди роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 у полуторному розмірі, а саме: періоди роботи з 23.11.2017 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 на посадах калькулятор, економіст у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС" (яке реорганізоване шляхом приєднання до Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС"), відповідно до довідок ДСП "Чорнобильська АЕС" від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781.
Проте, незважаючи на наявність відповідних записів у трудовій книжці та надання позивачем підтверджуючих довідок, відповідачем не було зараховано у полуторному розмірі період роботи позивача з 23.11.2017 р. по 08.01.2018 р. на посаді калькулятора їдальні №19 у відділі організації харчування у Державному підприємстві "Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильської АЕС", що не спростовано відповідачем.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що звернення до суду з цим позовом обумовлено, фактично, незгодою позивача із рішенням ГУ ПФУ у Харківській області №103230001891 від 29.02.2024, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправним та скасувати зазначене рішення, а також зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 20.02.2024 року, врахувавши періоди роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 з 23.11.2017 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.08.2021, з 01.09.2021 по 30.09.2023 відповідно до довідок ДСП "Чорнобильська АЕС" від 15.11.2023 №47-9780 та від 15.11.2023 № 47-9781 з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 року по справі № 520/11854/24 в оскаржуваній частині, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З огляду на те, що суд першої інстанції при визначенні права позивача на пільгову пенсію помилково застосував до спірних правовідносин приписи п. «а» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, змінивши частково мотиви та підстави задоволення позову з виключенням з резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. посилання на приписи п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі № 520/11854/24 - частково змінити в частині мотивів та підстав задоволення позову ОСОБА_1 , виключивши з резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 р. посилання на приписи п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 по справі №520/11854/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій