08 жовтня 2025 р. Справа № 440/6309/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 3 територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, по справі № 440/6309/25
за позовом ОСОБА_1
до 3 територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнання протиправною бездіяльність 3 територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 квітня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 частково задоволено позов.
Визнано протиправними дії 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 25.04.2025.
Стягнуто з 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 у розмірі 44 258,34 грн, за період з 19.07.2022 по 25.04.2025 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 84 391,92 грн.
Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
Зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що посилання позивача на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу та мав статус військовослужбовця, у зв'язку з чим положення КЗпП України не поширюється на спірні правовідносини.
Відповідач зазначає, що аналіз положень КЗпП свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви, шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Як свідчать матеріали справи, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
Крім того, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Також відповідач зазначив про відсутність у діях відповідача ознак протиправності, оскільки у розумінні приписів статті 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки позивач не звертався з заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, а відповідачем не було відмовлено йому у такій виплаті..
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у складі 3 Вузла.
Наказом начальника 3 Вузла від 07.11.2018 №58-ОС позивач звільнений зі служби за п.п. "б" пункту 2 (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби) частини п'ятої статті 26 Закону та пунктом 173 Положення, у запас Збройних Сил України, виключений зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ та посади 30.11.2018.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 по справі № 440/8495/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 у повному розмірі відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а саме - у фіксованій величині 3262,50 грн на місяць. Зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 у повному розмірі відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, у фіксованій величині 3262,50 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення.
На виконання рішення суду від 18.09.2024 по справі № 440/8495/24 відповідач 25.04.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 в розмірі 38381,46 грн, що не заперечується відповідачем.
Вважаючи, що у зв'язку із порушенням відповідачем строків здійснення розрахунку при звільненні позивач має право на стягнення середнього заробітку, останній звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період за період з 01 грудня 2018 року по 18 липня 2022 року у розмірі 44 258,34 грн та у період з 19 липня 2022 року по 25 квітня 2025 року - не більш як за шість місяців у розмірі 84 391,92 грн.
При цьому судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо компенсаційного характеру запровадженого статтею 117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності, який вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Також, суд першої інстанції виходив з того, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Судом першої інстанції встановлено, що передбачена законодавством сума індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у встановлені строки виплачена не була. З огляду на це, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач має право на отримання передбаченої Законом № 2050-ІІІ компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в поліції), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Отже, надаючи оцінку вимозі позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, колегія суддів виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 06.12.2024 №440/6856/22.
За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 25.04.2025, відтак, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 01.12.2018 по 25.04.2025 (день фактичного розрахунку при звільненні).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 18.12.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Згідно з довідкою про середній заробіток позивача, середньоденний заробіток - 555, 21 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 становить 1326 дні.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 1326 дні складає 736 208,46 грн. (1326 (час затримки)*555, 21 грн (розмір середньоденної заробітної плати).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.
На дату звільнення позивача 30.11.2018 ставка Національного Банку України становила 18%.
Враховуючи суму недоотриманих коштів 38381,46 грн, 18річних від цієї суми становитиме 6908,66 грн., тобто 18,93 грн. за день затримки розрахунку (6908,66:365).
Враховуючи загальний період затримки розрахунку, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (з 01.12.2018 по 25.04.2025) становить 44258,34 грн. (18,93 * 2338).
Таким чином, суд приходить до переконання, що заявлені позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 у розмірі 442 58,34 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 по 25.04.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 по 25.04.2025.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 152 календарних днів.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 255, 21 грн х 152 = 84 391,92 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 у розмірі 44258,34 грн, за період з 19.07.2022 по 25.04.2025 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 84391,92 грн.
Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).
У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.
При цьому, за правилами статей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 по справі №440/8495/24 3 Територіальним Одеським вузлом урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України позивачу 25.04.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 38 381, 45 грн.
Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.
Отже, несвоєчасне нарахування сум індексації відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такої індексації при звільненні з військової служби, що встановлено судовими рішеннями, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач бажає отримати компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме сум індексації грошового забезпечення, що виплачені позивачу у квітні 2025 року на виконання судового рішення.
Між тим, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зокрема у випадку порушення строків виплати індексації грошових доходів громадян.
В свою чергу, виплата громадянам суми компенсації має провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, право особи на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати набувається особою незалежно від обставин та підстав виплати доходу, право на отримання якого виникло у особи в минулому.
Тобто, факт виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування індексації грошового забезпечення, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися щомісячно з виплатою позивачу грошового забезпечення.
В свою чергу, протиправне невиконання зазначеного обов'язку відповідачем тягне за собою негативні наслідки у вигляді додаткового обов'язку з виплати спірної компенсації.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ст. 3 ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" чітко визначено формулу, яка має застосовуватись при обрахунку розміру спірної компенсації.
З іншого боку слід зазначити, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії за зверненням особи, оскільки це не передбачено законодавством.
Тому, колегія суддів не приймає доводів апелянта про те, що позивач не звертався із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, а відповідачем не було відмовлено йому у такій виплаті
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 р. у справі №560/8194/20.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що позивач тривалий час не звертався з позовом про виплату індексації грошового забезпечення, що суттєво збільшило час затримки розрахунку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підприємства, установи, організації підвищують розміри оплати праці в зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи, організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці, грошового забезпечення в зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету України.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний виплатити позивачу індексацію не чикаючи судового рішення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Проте, колегія суддів зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2024 по справі №440/8495/24 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.03.2025, зобов'язно 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, на що суд першої інстанції не звернув увагу та зобов'язав нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 січня 2016.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, шляхом викладення абзаців 4 та 5 резолютивної частини, в редакції цієї постанови.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 3 територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 440/6309/25 - змінити в частині задоволення позову.
Викласти абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі №440/6309/25 в наступній редакції:
Визнати протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі №440/6309/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін