06 жовтня 2025 р. Справа № 440/11091/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, м. Полтава, повний текст складено 30.06.25 по справі № 440/11091/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України третя особа Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - МВС України, відповідач), Ліквідаційної комісії Управління внутрішніх справ України в Полтавській області (далі по тексту - Ліквідаційна комісія, третя особа), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в незатвердженні ОСОБА_1 висновку про призначення одноразової грошової допомоги складеного 28 червня 2024 року Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України затвердити складений 28 червня 2024 року Ліквідаційною комісією Управління міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з огляду на встановлення йому другої групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність дій МВС України, які полягають у поверненні матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі по тексту - Порядок № 850), оскільки вказаним Порядком № 850 не передбачено можливість повернення матеріалів без прийняття рішення про затвердження або про відмову в затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги.
Звернув увагу, що у листі Міністерства внутрішніх справ України від 04.09.2024 № 4/4455 викладено підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, які вже визнавались протиправними у судовому порядку по справі № 440/1912/24 від 19.03.2024, що свідчить про тривалий та протиправний характер дій відповідача.
Вважав такими, що суперечать вимогам Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (далі по тексту - Положення № 1317), доводи відповідача про те, що позивач не оформляв направлення на медико-соціальну експертну комісію в ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області», оскільки при направленні ОСОБА_1 на МСЕК йому не повідомлялось про необхідність отримання такого документа.
До того ж, приписами Порядку № 850 передбачено вичерпний перелік підстав, коли не призначається і не виплачується грошова допомога, до яких, у свою чергу, не оформлення направлення на медико-соціальну експертну комісію в ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області» не відноситься.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від30.06.2025 по справі № 440/11091/24 позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 0032684), третя особа: Ліквідаційна комісія Управління МВС України в Полтавській області (вул. Матівйчука Юліана, 83, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 08592276) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його неправомірність, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі № 440/11091/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції протиправно втрутився у дискреційні повноваження відповідача, зобов'язавши МВС України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, що не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.
Звернув увагу, що нормами Положення № 1317 передбачено спеціальні вимоги до проведення медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції, зокрема, необхідність залучення при її проведенні колишнім працівникам міліції до складу комісії представника закладу охорони здоров'я МВС України.
Разом з цим, враховуючи, що при проведенні МСЕК ОСОБА_1 представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучались, такі обставини унеможливлюють прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі по тексту - Закон № 565-XII) та Порядку № 850.
Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2001 по 2011 роки. Наказом УМВС України в Полтавській області від 20.04.2011 № 106о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 111857 позивачу встановлено з 19.09.2023 ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Позивач звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області із заявою (рапортом) від 17.11.2023 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що в установленому законом порядку йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із наявністю пов'язаного з проходженням служби в ОВС захворювання.
Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області складено висновок про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, який надіслано до МВС України для розгляду.
За результатами вивчення поданих документів Департамент пенсійних питань та соціального захисту МВС України листом від 15.01.2024 № 1180/49-2024 повернув документи позивача без ухвалення жодного з можливих рішень.
У зазначеному листі зазначено, що медико-соціальна експертиза щодо позивача проведена з порушеннями, зокрема, непроведення експертизи комісією спеціалізованого профілю, до складу якої входять представники закладів охорони здоров'я МВС, та за відсутності направлення на експертизу від ДУ "ТМО МВС України по Полтавській області".
Позивач, не погодившись із такими діями Міністерства внутрішніх справ України в незатвердженні ОСОБА_1 , вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі № 440/1912/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Ліквідаційна комісія Управління МВС України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення документів ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області без прийняття рішення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції". Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі № 440/1912/24 відповідачем прийнято висновок від 04.08.2024 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та неправомірності дій відповідача щодо відмови у виплаті передбаченої Порядком № 850 одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду ІІ групи, оскільки МВС України у місячний строк після надходження документів зобов'язане було прийняти рішення про призначення або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та надіслати таке рішення (разом із зазначеними документами) керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу позивач, чого в свою чергу, здійснено не було.
Твердження відповідача про те, що при проведенні медико-соціальної експертизи представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучались, судом оцінено критично, оскільки не підтверджене належним чином. Крім того, позивач не обізнаний з тим, хто входить до складу комісії, а з довідки таку інформацію встановити неможливо, оскільки довідка містить підпис лише голови МСЕК.
Також, судом враховано, що висновки відповідної МСЕК, яким позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та ступінь втрати професійної працездатності 70% внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС, зацікавленими особами не оспорювалися та недійсними не визнавалися.
З огляду на встановлену судом першої інстанції протиправність відмови, суд вважав за необхідне зобов'язати Міністерство внутрішніх справ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 580-VIII), відповідно до частини 1 статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII доповнено згідно із Законом № 900-VIII від 23.12.2015, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом № 580-VIII порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону № 565-XII та Порядком № 850.
Так, відповідно до частини 6 статті 23 Закону № 565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 № 208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», тобто в Порядку № 850.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 07.03.18 у справі №464/5571/16-а, від 21.06.18 у справі № 822/31/18, від 28.08.18 у справі № 804/6297/17, від 05.11.19 у справі № 405/705/17 (2-а/405/30/17).
На виконання вказаної норми постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Пунктом 7 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного. ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Пунктом 8 Порядку № 850 встановлено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому, проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
У свою чергу, МВС, відповідно до пункту 9 Порядку № 850, в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у-випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до пункту 14 Порядку № 850, призначення та виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком : учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Зі змісту наведених норм випливає, що керівник органу внутрішніх справ після реєстрації зазначених у пункті 8 Порядку документів готує та подає до МВС висновок щодо виплати грошової допомоги, а МВС після надходження документів приймає одне з двох альтернативних рішень: призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, відмова в призначенні грошової допомоги.
Колегією суддів встановлено, що за результатами звернення позивача до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області із заявою (рапортом) від 17.11.2023 про виплату одноразової грошової допомоги Ліквідаційною комісією УМВС України в Полтавській області було складено висновок про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, який надіслано до МВС України для розгляду.
Однак, за результатами вивчення поданих документів Департамент пенсійних питань та соціального захисту МВС України листом від 15.01.2024 № 1180/49-2024 повернув документи позивача без ухвалення жодного з можливих рішень.
Після судового оскарження таких дій, останні рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі № 440/1912/24 визнані протиправними з огляду на неприйняття будь-якого рішення за наслідками розгляду заяви позивача.
На виконання рішення суду в частині зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути висновок з відповідними документами ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги та прийняти рішення, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" відповідачем прийнято висновок від 04.08.2024 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
В якості підстави для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги вказано, що всупереч вимог Положення № 1317 ОСОБА_1 не оформлялось направлення на медико-соціальну експертну комісію в ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області», представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучались, що є порушенням вимог Положення № 1317.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що при проведенні медико-соціальної експертизи позивача не залучались представники закладів охорони здоров'я МВС, а тому такі твердження є виключно припущенням, яке не базується на будь-яких доказах.
Колегія суддів зауважує, що пунктом 14 Порядку № 850 передбачено виключний перелік випадків, коли не здійснюється призначення і виплата грошової допомоги, до яких, відсутність окремих спеціалістів з медико-соціальної експертної комісії не віднесено.
Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначена Положенням № 1317, яке було чинне станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, пунктом 3 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Відповідно до пункту 10 Положення № 1317 Залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Пенсійного фонду України, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники органів державної служби зайнятості та у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Порядок участі представників органів державної служби зайнятості та інших працівників соціальної сфери затверджується МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що направлення на проходження медико-соціальної комісії видається лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, а обов'язок із формування складу відповідної комісії МСЕК покладено на МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики.
Таким чином, припущення відповідача про невиконання МОЗ та Мінсоцполітики своїх обов'язків із формування складу відповідної комісії МСЕК не може покладати позивача, в діях якого відсутні ознаки протиправності, будь-яких негативних наслідків. Крім того, як доречно зауважив суд першої інстанції, позивач заздалегідь не обізнаний з тим, хто входить до складу комісії.
У свою чергу, з наявної в матеріалах справи довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 111857 таку інформацію встановити неможливо, оскільки остання містить підпис лише голови МСЕК.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведених норм, відповідач правомірності своїх дій/бездіяльності ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не довів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова МВС України у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду ІІ групи, передбаченої Порядком № 850 з наведених підстав є неправомірною та такою, що не базується на законодавчих нормах, що має наслідком задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що наведені МВС України підстави для відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, передбаченої Порядком № 850 не знайшли свого підтвердження в суді першої та апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для отримання такої допомоги.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної відповідача - призначити позивачу таку грошову допомогу.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Міністерства внутрішніх справ призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 по справі № 440/11091/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко