08 жовтня 2025 р. Справа № 440/8714/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 28.07.25 по справі № 440/8714/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд про: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити пенсію за віком з 16.10.2024 відповідно до ч.2 ст.40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 16.10.2024 середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.10.2024 із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2021-2023 роки, та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 03.10.2012 позивачці призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону №1058 з урахуванням статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII внесено зміни до Закону №1058, згідно з якими з 01.10.2017 для раніше призначених пенсій застосовується середня заробітна плата в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014- 2016 роки (3764,40 грн). Звертає увагу, що відповідно до заяви, поданої 16.10.2024, позивачку переведено на пенсію за віком згідно Закону №1058. Зауважує, що оскільки право на призначення пенсії позивачка використала 03.10.2012, розрахунок пенсії з 16.10.2024 правомірно здійснено із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки (пункт 4.3 Прикінцевих положень Закону №1058), проіндексований згідно з вимогами частини 2 статті 42 Закону №1058. Вказаний показник з 01.03.2025 становить 8913,83 грн. Вважає, що для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки підстави відсутні, оскільки це суперечить вимогам статті 45 Закону №1058.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачці з 03.10.2012 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підставі особистої заяви позивачки з 16.10.2024 їй призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 30.05.2025 повідомлено позивачку про відсутність підстав для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2021-2023 роки.
Вважаючи протиправними дії ГУПФУ в Полтавській області щодо не застосування при призначенні пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону №1058-IV.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст.10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Разом з цим, згідно зі ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон №1788-XII) за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною 3 ст.45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч.1 ст.40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17, у випадку призначення особі пенсії за вислугу років, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV. Великою Палатою Верховного Суду вказано, що в частині третій статті 45 Закону №1058-ІV дійсно встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Тому показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак у випадку призначення іншої пенсії за іншим законом має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
У спірному випадку з 03.10.2012 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», тоді як пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачці призначено з 16.10.2024.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення пенсії за віком з 16.10.2024, оскільки в даному випадку мало місце призначення іншої пенсії (за віком) за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Наведені висновки суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23, від 27.11.2024 у справі №560/11681/23, від 16.01.2025 у справі №580/4901/22, від 27.02.2025 у справі №380/21644/23, від 25.03.2025 у справі №380/3740/24, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
З урахуванням наведеного, позивачка має право на нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021 - 2023 роки.
За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 16.10.2024 середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, вчинені відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та з порушенням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому є протиправними.
Доводи апеляційної скарги відповідача вказують на помилкове сприйняття положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вільне тлумачення обставин справи на користь відповідача.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 по справі № 440/8714/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко