06 жовтня 2025 р. Справа № 480/2993/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.06.2025, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 16.06.25 по справі № 480/2993/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Тернопільській області, другий відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Сумській області, третя особа), в якому просив суд:
- визнати протиправними і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 15.10.2024 пенсію за віком відповідно до п.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу усі періоди його роботи, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 та у трудовій книжці НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність та безпідставність рішень пенсійних органів від 23.10.2024 № 183450023376 та від 14.03.2025 № 183450023376 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, у повному обсязі підтверджено всі спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 .
У свою чергу, певні недоліки, допущені роботодавцем під час оформлення трудової книжки не можуть тягнути для позивача негативних наслідків у виді позбавлення права на пенсійне забезпечення, оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а не на працівника.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 480/2993/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 від 14.03.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2024 про призначення пенсії за віком.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області суму судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області суму судового збору в розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Другий відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість та порушення судом норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі № 480/2993/25 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії - 31 рік. У свою чергу, зарахування періодів трудової діяльності згідно із трудовою книжкою з 17.01.1992 по 05.08.1995 є неможливим через внесення запису про звільнення з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі по тексту - Інструкція № 58), зокрема, назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації, куди був прийнятий працівник, а довідка про реорганізацію - відсутня; з 10.08.1995 по 15.04.1998 - оскільки в заголовку розділу «Відомості про роботу» не зазначено повне найменування підприємства.
Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції (рішення переглядається в частині задоволення позову), доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.10.2025 після досягнення 60-річного звернувся через веб-портал електронних послуг до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058. При цьому було повідомлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 23.08.1982 до страхового стажу не враховано періоди роботи:
- з 27.01.1986 по 27.06.1988, з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки відсутні назва підприємства при прийнятті, чим порушено п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110;
- з 17.09.1987 по 01.02.1988 та з 24.05.1988 по 18.06.1988, так як запис скріплено не чітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати назву підприємства).
На підтвердження вищевказаного страхового стажу позивач отримав архівні довідки, а саме:
- за даними архівної довідки № 372 від 04.03.2025 Виконавчого комітету Сумської міської ради ОСОБА_1 прийнято вантажником складу № 1 з 08.07.1986 (наказ № 103-к від 08.07.1986, звільнено за власним бажанням (ст. 38 КЗпП УРСР), у зв'язку з виїздом на навчання з 30.01.1987 (наказ № 11-к від 30.01.1987);
- за даними архівної довідки № 373 від 04.03.2025 Виконавчого комітету Сумської міської ради ОСОБА_1 прийнято слюсарем - ремонтником 4 розряду до цеху формової техніки № 2 з 27.01.1986 наказ (розпорядження) № 36 про прийом на роботу від 27.01.1986) звільнений з посади слюсара-ремонтника 4 розряду цеху "ФТ-2" (так як у документі) за власним бажанням з 27.01.1986 (наказ (розпорядження) № 318 про припинення трудового договору від 30.06.1986).
Повторне звернення позивача про призначення пенсії за віком було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого від 14.03.2025 № 3183450023376 заявнику було відмолено у призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідний стаж роботи. Як вказано у рішенні страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 02 дні, за даними документами до страхового стажу не враховано періоди роботи:
- з 17.01.1992 по 05.08.1995, оскільки запис про звільнення з роботи здійснено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник та відсутні довідка про реорганізацію;
- з 10.08.1995 по 15.04.1998, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме "Відомості про роботу" в заголовку не зазначено повне найменування підприємства.
Вважаючи рішення відповідачів про відмову в призначенні пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішень ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 та ГУ ПФУ в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Таким чином, суд дійшов висновку, що внесення роботодавцем до трудової книжки ОСОБА_1 записів з порушенням вимог Інструкції № 58 не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 15.10.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до пільгового стажу усі періоди його роботи, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 та у трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки орган Пенсійного фонду після зарахування спірних періодів до страхового стажу зобов'язаний визначити страховий стаж позивача з урахуванням спірних періодів.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача суд вважав за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, а також повторно розглянути заяву позивача від 15.10.2024 про призначення пенсії за віком.
Врахувавши складність справи та наявність усталеної судової практики в аналогічних справах, обсяг наданих адвокатом послуг, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважав, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, значних витрат часу та коштів, а тому, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважав, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн є завищеними та підлягають стягненню з другого відповідача частково, в сумі 1000 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову), колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.
На виконання вимог частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За визначенням, наведеним у частині першої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що станом на дату первинного звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком (15.10.2024) позивач досяг 60 років. Отже, для призначення пенсії за віком страховий стаж позивача повинен бути не менше 31 років.
Приписами частини 1 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
На виконання абзацу першого статті 56 Закону № 1788-ХІI до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із пунктом «а» абзацу третього статті 56 Закону № 1058-ІV до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі № 171/843/17.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. В довідці має бути вказано: період роботи, що зараховується до спеціального стажу: професія або посада, характер роботи: розділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включаються цій період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З аналізу наведеної норми слідує, що виключно у випадку, коли у трудовій книжці взагалі відсутні відомості про період роботи, що дає право на призначення пенсії, надаються довідки із зазначенням відповідних відомостей.
Дослідивши наявну в матеріалах справи трудову книжку позивача, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 :
- з 17.01.1992 по 05.08.1995 працював в АТ «Газпром»;
- з 10.08.1995 по 15.04.1998 працював в ПП «Монтаж-Наладка-Сервіс».
Надаючи оцінку викладеним у спірному рішенні доводам щодо неможливості зарахування періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 17.01.1992 по 05.08.1995 внаслідок того, що назва організації, що здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації куди був прийнятий заявник, колегія суддів зауважує, що позивачем долучався витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який за допомогою коду ЄДРПОУ у повній мірі дає змогу встановити назву підприємства, де працював позивач.
Щодо внесення періодів трудової діяльності позивача з 10.08.1995 по 15.04.1998 з порушенням вимог Інструкції № 58, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, за якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Судом апеляційної інстанції враховує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У свою чергу, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Також, Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначено, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, як наслідок, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право позивача на зарахування спірного періоду до страхового стажу для призначення пенсії не повинно бути обмежено обставинами, незалежними від нього, а саме допущення роботодавцем неточностей при оформленні трудової книжки.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність рішень ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 23.10.2024 № 183450023376 та ГУ ПФУ в Тернопільській області від 14.03.2025 № 183450023376 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та наявність підстав для їх скасування.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення прийняте другим відповідачем без надання належної оцінки наданих до заяви про призначення пенсії документам, а також за відсутності відповідного мотивування. При цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданих виключно пенсійному органу.
Таким чином, другий відповідач як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо розгляду заяви позивача неналежним чином, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 17.01.1992 по 05.08.1995, 10.08.1995 по 15.04.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2024 про призначення пенсії за віком.
Щодо вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення з другого відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 7 статті 139 КАС України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Положеннями частин 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями статті 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції було подано зокрема, копії : договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 08.04.2025, акту від 06.04.2025, ордеру на надання правничої допомоги серії ВМ № 1065116, квитанції від 08.04.2025.
Дослідивши вказані документи, колегією суддів встановлено, що між адвокатом Качан Наталією Федорівною та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 08.04.2025, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в Сумському окружному адміністративному суді у справі за позовом ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії, здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього договору з усіма, без обмежень правами представника, які передбачені КАС України, у зв'язку зі зверненням клієнта до суду, правоохоронних органів, державних органів, підприємств, організацій, установ.
Згідно із пунктом 4.2 договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 08.04.2025 оплата за надання правової допомоги складає 4000 грн.
Відповідно до Акту приймання наданих послуг за договором про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 08.04.2025, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- вивчення документів;
- консультування клієнта з приводу спірних правовідносин;
- збір доказів;
- підготовка позовної заяви;
- копіювання та завіряння документів, доданих до позовної заяви;
- направлення до суду позовної заяви та доданих документів.
Вартість послуг, вказаних у Акті становить 4000 грн.
Також на підтвердження факту здійснення оплати за отриманні послуги долучено квитанцію від 08.04.2025.
Таким чином, з наведеного слідує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена позивачем.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 5 статті 134 КАС України.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів враховує, що жодних доводів щодо неспівмірності стягнутого судом першої інстанції розміру витрат на правову допомогу (1000 грн) другим відповідачем не наведено.
Так, апеляційна скарга не містить будь-яких заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено позовну заяву.
Під час перегляду даної справи суд апеляційної інстанції також враховує якість вказаного документу та обсяг опрацьованих адвокатом матеріалів.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає до стягнення з другого відповідача (1000,00 грн).
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 480/2993/25 в частині задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій