08 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/4237/25
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії, компенсацію моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить: визнати протиправним призупинення виплати по сторонньому догляду з 01.04.2025, по побутовому догляду з 01.11.2023; зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області відновити виплати по сторонньому догляду з 01.04.2025 і побутовому обслуговуванню з 01.11.2023; компенсувати моральну шкоду в розмірі 55750,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність дій відповідача щодо зупинення йому виплат по сторонньому догляду і побутовому обслуговуванню, як інваліду 1 групи. Зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» усі документи (довідки, акти, висновки, індивідуальні програми реабілітації), які були видані МСЕК до 31.12.2024 (в тому числі безстрокові), залишаються чинними, та є підставою для отримання визначених законодавством гарантій, пільг, виплат, допомоги.
Відповідачем подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, оскільки визначена позивачу потреба в сторонньому догляді не відповідає потребі, визначеній в постанові Кабінету Міністрів України від 28.04.2023 № 438 «Деякі питання організації забезпечення соціальними послугами з догляду та медичними послугами потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які їх потребують». Тому позивачу було призупинено виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) до надання медичного висновку, яким йому встановлено потребу у постійному сторонньому догляді або побутовому обслуговуванню.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому звернув увагу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024 у справі № 620/17379/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Згідно копії довідки МСЕК № 061340 від 25.06.2001 позивач є особою з інвалідністю 1 групи (безстроково), внаслідок трудового каліцтва, потребує стороннього догляду (а.с. 9).
14.01.2025 позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням виплатити кошти по побутовому обслуговуванню (а.с. 6).
Листом від 26.02.2025 № 2500-0312-8/14201 відповідач повідомив позивача про те, що виплата компенсації на надання соціальної послуги догляду вдома можлива у разі отримання відповідачем медичного висновку, яким позивачу встановлено потребу у постійному сторонньому догляді та або побутовому обслуговуванні (а.с. 8).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
21.09.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України № 2620 «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2023.
Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Пенсійний фонд України визначено уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили страту працездатності.
Підпунктом 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2023 № 438 «Деякі питання організації забезпечення соціальними та медичними послугами потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які їх потребують» установлено, що потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яким згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії та/або медичним висновком про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі, та/або витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або випискою з акта огляду медико- соціальною експертною комісією (довідкою до такого акта огляду), та/або відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення) визначено потребу в спеціальному медичному догляді та/або постійному сторонньому догляді, та/або побутовому обслуговуванні, та/або додатковому харчуванні, та/або предметах догляду за потерпілим, надаються соціальна послуга догляду вдома та/або соціальна послуга натуральної допомоги з урахуванням результатів оцінювання потреб потерпілого в соціальних послугах, проведеного згідно із Законом України «Про соціальні послуги», а також медичні послуги відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» у межах програми медичних гарантій (у разі необхідності), зокрема медична послуга з надання мобільної паліативної допомоги (у разі необхідності).
За приписами підпункту 7 пункту 2 вищезазначеної постанови у разі коли потерпілі одночасно мають право на щомісячну грошову компенсацію за надання соціальної послуги догляду вдома відповідно до цієї постанови та на допомогу та/або надбавку на догляд відповідно до інших актів законодавства, потерпілим за їх вибором надається щомісячна грошова компенсація за надання соціальної послуги догляду вдома відповідно до цієї постанови або допомога та/або надбавка на догляд відповідно до інших актів законодавства.
Разом з тим, Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії вказано право визначати необхідність стороннього нагляду.
При цьому, суд зазначає, що поняття «постійний догляд» є різновидом поняттю «сторонній догляд», що передбачає надання безперервної допомоги та нагляду особі, яка не здатна самостійно себе обслуговувати через фізичний або психічний стан.
Таким чином, постійний догляд є включеним до поняття стороннього догляду, а саме: це інтенсивна форма стороннього догляду, яка необхідна людям з тяжкими захворюваннями або інвалідністю.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За встановленими обставинними, позивачу з 01.03.2025 призупинено виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд).
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо призупинення з 01.03.2025 виплати позивачу щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд); зобов'язання відповідача з 01.03.2025 поновити позивачу виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум.
Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 55750,00 грн., суд зазначає таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (пункт 54).
Так, позивач зазначає, що йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в хвилюваннях, переживаннях, нервових стражданнях, негативних емоціях.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду.
Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 55750,00 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду в розмірі 8000,00 грн., а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки, як слідує з відзиву, позивачу призупинено виплату щомісячної грошової компенсації на догляд з 01.03.2025.
За приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про зобов'язання вчинити певні дії, компенсацію моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.03.2025 виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.03.2025 поновити ОСОБА_1 виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.10.2025.
Суддя Василь НЕПОЧАТИХ