07 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа №440/14176/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з 31.12.2021 по 05.07.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні за період з 31.12.2021 по 05.07.2023 в розмірі 487855,47 грн.
Позов обґрунтований тим, що через порушення строків виплати грошової компенсації з боку відповідача він втратив частину доходів, а тому має право на виплату середнього заробітку за час затримки сплати належних сум за період з 31.12.2021 по 05.07.2023.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник заперечував проти позовних вимог. Вказував, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року у справі №440/3416/22 було виконане НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку у повному обсязі, нараховано та виплачено ОСОБА_1 05.07.2023 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій в сумі 45875,88 грн, зазначає, що затримка виплати сталася з причин недосконалості чинного законодавства, що регулює питання надання відпусток учасникам бойових дій та виплати компенсації у разі невикористання останньої, а тому немає підстав вважати про наявність вини у діянні 3ТВУЗ Держспецзв'язку.
Розгляд справи, відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.
Наказом начальника 3 Територіального Одеського ВУЗ Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №85-ос від 09.12.2021 звільнено ОСОБА_2 з військової служби за підпунктом "а" пункту 2 частини 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» 31.12.2021.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №440/3416/22 позов ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31 грудня 2021 року. Зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31 грудня 2021 року.
На виконання рішення суду позивачу відповідачем 05.07.2023 було перераховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У свою чергу позивач вважає, що непроведення з вини відповідача розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для притягнення роботодавця ще й до відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України та Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з чим і подано цей позов.
Вирішуючи публічно-правовий спір по суті, суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
За приписами частин 1, 4, 7 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таке правове регулювання відповідає міжнародним стандартам, які закріплені у Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати» № 95, статтею 1 якої визначено, що відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
Відповідно до пункту 2 статті 12 Конвенції коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати ( далі - Порядок № 100).
Абзацами першим, другим, четвертим пункту 2 Порядку №100 встановлено, що Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі статтею 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно зі пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи.
Як свідчать встановлені судом обставини справи, при звільненні ОСОБА_1 зі служби 31.12.2021 відповідач не виплатив йому як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік при звільненні, факт чого підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі №440/3416/22.
Лише 05 липня 2023 відповідач здійснив зарахування на банківський рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік у сумі 45875,88 грн, факт чого підтверджується наданою відповідачем платіжною інструкцією №545 від 05.07.2023.
Таким чином, період затримки остаточного розрахунку у даному випадку: з дня звільнення - 31.12.2021, по день фактичної виплати індексації - 05.07.2023.
Таким чином, належні при звільненні позивачу суми відповідачем у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, не виплачено, при цьому нарахування та виплату позивачеві його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку всупереч вимогам статті 117 КЗпП України не здійснено.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
В силу вимог статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з підпунктом 2.2.8. пункту 2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати входять до складу фонду додаткової заробітної плати.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено бездіяльність щодо непроведення та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2021 рік по день фактичного розрахунку, з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, яка підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 .02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Так, абзацами першим - третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 475,25 грн.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 лютого 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 31 грудня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, і становить 200 календарних днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 95050,00 грн (475,25 грн х 200 календарних днів).
Проте, період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року (перші шість місяців періоду після набрання чинності Законом № 2352-ІХ).
Отже, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року, який становить 185 календарних днів, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 87921,25 грн (185 х 475,25 грн).
Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 182971,25 грн = 95050,00 грн + 87921,25 грн.
Враховуючи вищевикладені висновки суду, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 31.12.20221 по 05.07.2023. та зобов'язати ГУНП в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 31.12.2021 по 05.07.2023 року у розмірі 182971,25 грн.
Зобов'язуючи відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального захисту інформації України (вул.Гоголя, буд.179, м. Миргород, Полтавська область, код ЄРДПОУ 34264453) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального захисту інформації України щодо виплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 31.12.2021 по 05.07.2023.
Зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період 31.12.2021 по 05.07.2023 з у розмірі 182971,25 грн, з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів. .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко