Справа № 420/18059/25
08 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2021 по 2024 роки; зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2021 по 2024 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом в ДПСУ та відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №315 - ОС від 29.04.2025 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків з особового складу військової частини НОМЕР_2 позивачу не було виплачено компенсацію за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки». Після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати компенсації за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, згідно чинного законодавства. До заяви було приєднано копію довідки №237 від 06.05.2025 року та копію довідки форми ОК-5. Відповідно до листа відповідача від 28.05.2025 року стало відомо про часткове задоволення вимог, а саме внесено зміни до наказу №315 - ОС від 29.04.2025 року шляхом виплати грошової компенсації за 10 календарних днів лише за 2025 рік, в решті вимог відмовлено. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Ухвалою судді від 11.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
30.06.2025 до суду від НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що з метою запобігання подвійним виплатам, особа яка вважає, що має право на компенсацію відпустки, обтяжена підтвердити факт невикористання додаткової відпустки іншою особою з подружжя, в даному випадку позивачу слід підтвердити, що його дружина - ОСОБА_2 - не використовувала додаткову відпустку. В підтвердження вказаного позивач надав довідку Височанскього старостинського округу Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області від 06 травня 2025 року № 237 та довідку за формою ОК-5 - сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. З Довідки № 237 стало відомо, що в 2025 році дружина позивача ОСОБА_2 не використовувала додаткову відпустку, у зв'язку з чим у відповідь на заяву позивача в/ч НОМЕР_2 внесли зміни до наказу про виключення позивача зі списків військової частини та призначили позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2025 рік. Водночас, з Довідки ОК-5 жодним чином не вбачається, що дружина позивача ОСОБА_2 не використовувала додаткову відпустку в період з 2021 по 2024 рік. В указаний період дружина позивача постійно отримувала заробітну плату та перебувала в трудових відносинах з невизначеною установою (прим. знаменник - ліва частина: кількфсть трудових або цивільно-правових відносин), а з огляду на той факт що додаткова відпустка є оплачуваною, стає неможливо встановити, чи дійсно дружина позивача не використовувала відпустку. В своїй заяві позивач стверджує, що в указаний період його дружина «не була працевлаштована та перебувала у відпустці по догляду за дітьми». Натомість поняття «не була працевлаштована» та «перебувала у відпустці по догляду за дітьми» є взаємовиключиними, оскільки якщо позивач мав на увазі відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 Закону України «Про відпустки»), то за статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, отже дружина позивача була працевлаштована. В свою чергу, якщо дружина позивача не була працевлаштована, то і право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона не могла набути, отже позивач унеможливив в/ч НОМЕР_2 встановити дійсність наведеної інформації. Крім того, у разі якщо дружина позивача дійсно перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то вона не могла набути право на додаткову відпустку за статтею 19 Закону України «Про відпустки», оскільки чинним законодавством не передбачено надання двох відпусток одначасно. Виходячи з формулювання «одному з батьків», слід дійти висновку, що право на додаткову відпустку виникає у обох з подружжя, один з яких використовує відпустку, а у разі якщо один з батьків такого права не набуває, то другий також не набуває право на додаткову відпустку. З системного аналізу статті 19 Закону України «Про відпустки» слідує,що право на додаткову відпустку повинно бути обґрунтовано наступним: - перебування обох з подружжя у трудових відносинах; - наявність у подружжя двох дітей до 15 років; - одночасна наявність у обох з подружжя права на додаткову відпустку. Відсутність будь-якого фактору, в тому числі одночасної наявності у обох з подружжя права на додаткову відпустку, виключає можливість використання даної соціальної гарантії. Але в будь-якому разі, слід загострити увагу шановного суду на те, що позивачем не підтверджено належним чином невикорстання ОСОБА_2 додаткової відпустки за 2021-2024 роки, і з наданих ним документів в/ч НОМЕР_2 не могли встановити даний факт, про що позивача було повідомлено письмово. В свою чергу, з Довідки № 237 чітко вбачається право позивача на компенсацію за невикористану відпустку за 2025 рік, а тому є очвидним те що в/ч НОМЕР_2 не зацікавлені в порушенні прав позивача. Причини, з яких позивач не міг надати подібну довідку з місця роботи ОСОБА_2 , якщо вона дійсно перебувала у відпустці для догляду за дитиною або іншій законній відпустці, в/ч НОМЕР_2 невідома. З огляду на наведене, слід дійти висновку про те що позов є передчасним, оскільки в/ ч НОМЕР_2 не відмовляли позивачу в реалізації його права на компенсацію, а лише запитали підтверджуючі документи з метою недопущення подвійної виплати та завдання державі збитків, оскільки наданих документів було недостатньо для прийняття позитивного рішення. Якщо позивач мав б намір добросовісно користуватись своїми правами, то він б спробував надати підтверджуючи документи і отримав б позитивну відповідь.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом в ДПСУ та відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону №315 - ОС від 29.04.2025 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Позивач є батьком двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_3 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_4 ).
Після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати компенсації за неотриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, згідно чинного законодавства.
До заяви було приєднано копію довідки Височанського старостинського округу Буджацької селищної ради Болградського району Одеської області № 237 від 06.05.2025 року та копію довідки форми ОК-5.
В заяві зазначено, що довідка № 237 від 06.05.2025 підтверджує факт невикористання додаткової відпустки згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки» дружиною ОСОБА_2 за 2025 рік, та починаючи з 2017 року дружина не була працевлаштована та перебувала у відпустці по догляду за дітьми, в підтвердження чого надається довідка Форми ОК -5.
Відповідно до вказаної довідки за підписом старости Височанського старостинського округу С.С. Корчмарюк, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 , цього ж села, дійсно прийнята на роботу 07.03.2025 р. та працює по теперішній час наказ №4 від 07.03.2025 р. (згідно трудової книжки НОМЕР_5 ), додаткову відпустку на дітей не використовувала.
Листом від 28.05.2025 в/ч НОМЕР_2 повідомила позивачу, що з метою отримання виплати компенсації за невикористану зазначену відпустку за період з 2021 року по день звільнення позивача відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, відповідно зі змінами, які набрали чинності з 09.05.2021, позивачу необхідно надати належним чином оформлені та засвідчені в установленому порядку документи, в яких з достатньою достовірністю буде підтверджено, що дружина позивача не скористалась своїм правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, починаючи з 01.01.2021 року.
Разом з тим повідомлено, що в наказ начальника НОМЕР_1 прикордонного загону про особовий склад від 29.04.2025 №315-ОС стосовно виключення позивача зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення, було внесено зміни, а саме: доповнено абзацом «Виплатити грошову компенсацію за 10 невикористаних календарних днів додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки» № 504/96 як одному з батьків за 2025 роки».
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Вказана редакція цієї статті діє з моменту набрання чинності Законом України від 15 квітня 2021 року № 1401-IX «, що забезпечує рівні можливості матері та батька у догляді за дитиною, в попередніх редакціях статті 19 Закону України «Про відпустки» право на додаткову відпустку було закріплено лише за жінкою.
Формулювання «одному з батьків» передбачає, що подружжя, яке має двох або більше дітей віком до 15 років, може на власний розсуд користуватись правом на додаткову відпустку та вирішувати між собою, хто саме використає відпустку.
З наведеного слідує, що в аспекті виплати компенсації за невикористану відпустку, право на компенсацію виникає за умови невикористання додаткової відпустки ані матір'ю, ані батьком.
ОСОБА_1 після звільнення з військової служби звернувся до відповідача з вимогою нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2021- 2024 років.
Із наданих позивачем документів, зокрема довідки форми ОК-5, вбачається, що страхувальником у період 2021- 2024 років зазначено Управління соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03194766).
Частиною першою статті 19 Закону передбачено право на відпустку одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за умови, що інший із батьків у відповідному році не скористався таким правом.
Дружина позивача, ОСОБА_2 , могла перебувати у трудових відносинах та отримувати виплати по догляду за дитиною, при цьому щомісячні виплати від Управління соціального захисту населення є державною допомогою і не відображають використання або невикористання додаткової соціальної відпустки за статтею 19 Закону «Про відпустки». У разі, якщо дружина позивача фактично не була працевлаштована, вона не могла набути право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що унеможливлює для відповідача встановити достовірність факту невикористання нею додаткової відпустки.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позов є передчасним, оскільки в/ч НОМЕР_2 не відмовляла позивачу в реалізації його права на компенсацію, а лише запитала підтверджуючі документи для недопущення подвійної виплати та завдання державі збитків.
Однак, позивачем не надано належних та достатніх доказів ні відповідачу, ні до суду, які б підтверджували його право на компенсацію за спірний період.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк
.