08 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5668/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 20632802), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (м. Херсон, Херсонська область, 73027, код ЄДРПОУ 21295057), про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), через представника Дзіся А.Р., звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 23.06.2025 року № 211530007886;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком, починаючи з 14.06.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 18.04.1984 по 18.06.1984 та з 04.10.1984 по 04.01.1999 роки згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.03.1983 роки.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що ні Законом № 1058-ІV, ні в Угоді від 13.03.1992 не передбачено такої умови для призначення/виплати пенсії як надання особою документів, що підтверджують неотримання виплат пенсії на території російської федерації. Отже, вимога відповідача надати документи про неотримання в російської федерації пенсійних виплат за спірні періоди не відповідає вимогам закону і не може слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно Закону № 1058-ІV. Крім того, в Україні введено воєнний стан, а АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати підтвердження виплати чи припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації. З огляду на викладене, відсутність інформації про не отримання виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у призначенні, пенсії за основним місцем проживання пенсіонера. Також, як зазначено в позові, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця. До того ж, що стосується підстав для відмови у призначенні пенсії, то перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Таким чином, спірні періоди трудової діяльності позивача згідно трудової книжки мають бути зарахований до страхового стажу.
Ухвалою судді від 21.08.2025 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.22).
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Вказав, що рішенням від 07.07.2025 № 211530007886, яке зареєстроване 08.07.2025 № 13646/03-16, визнано недійсним оскаржуване у справі рішення від 23.06.2025 № 211530007886, яке зареєстроване 24.06.2025 № 12539/03-16. Відповідно предмет спору у справі відсутній. Також пояснив, що в ході розгляду документів до страхового стажу не враховано період роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 26.03.1983): з 18.04.1984, оскільки трудова діяльність проходила на території Російської Федерації (крім того відсутня інформація про не отримання пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації); з 04.10.1984 по 31.12.1997, оскільки запис не містить назви підприємства при прийняті на роботу, а для підтвердження зазначеного періоду необхідно надати документи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів. Відтак, як вважає представник, Головне управління діяло в межах повноважень, визначених чинним законодавством (а.с.25-28).
Представник третьої особи також подав суду письмові пояснення по суті позовних вимог, у яких підтримав позицію відповідача повністю (а.с.37-40).
Дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено таке.
14.06.2025 позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.71).
Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 №339/35961, відповідачем, який рішенням від 23.06.2025 № 211530007886 відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.64).
У рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 15 років 10 місяців 14 днів. Не працює. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 26.03.1983), зокрема:
- з 18.04.1984 по 18.06.1984, трудова діяльність в Російській Федерації. Інформація про не отримання пенсійних виплат від інших держав та причини неможливості їх отримання відсутня;
- з 04.10.1984 по 04.01.1999, відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.
Листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 30.06.2025 № 2100-0304-9/25728 повідомлено про необхідність зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.10.1998, з 01.12.1998 по 24.12.1998, з 01.01.1999 по 23.01.1999, з 01.02.1999 по 01.02.1999 та виключити із розрахунку страхового стажу період з 01.07.2000 по 23.10.2000 із-за відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу відомостей про нарахування заробітної плати і сплату страхових внесків (а.с.72зв.-73).
У зв'язку з коригування страхового позивача 07.07.2025 відповідачем було прийнято нове рішення № 211530007886, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, а спірне у справі рішення від 23.06.2025 № 211530007886 скасовано та визнано недійсним (а.с.63).
Як вбачається з цього рішення, страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 9 днів. Не працює. В ході розгляду документів до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 26.03.1983), зокрема:
- з 18.04.1984, оскільки трудова діяльність проходила на території Російської Федерації. Крім того відсутня інформація про не отримання пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації;
- з 04.10.1984 по 31.12.1997, запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу. Для підтвердження зазначеного періоду необхідно надати документи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Предметом судового розгляду у цій справі є рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 23.06.2025 № 211530007886 (а.с.64).
Разом з тим, як установлено судом, у зв'язку з коригування страхового позивача 07.07.2025 відповідачем прийнято нове рішення № 211530007886, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, а спірне у справі рішення від 23.06.2025 № 211530007886 було скасовано та визнано недійсним (а.с.63).
Відтак, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та перевірити правомірність рішення від 07.07.2025 № 211530007886, оскільки останнє прийняте в межах тієї самої адміністративної процедури за однією заявою позивача і має аналогічні правові наслідки - відмову в призначенні пенсії.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Дане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частина друга статті 26 Закону №1058-IV передбачає, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV вказано, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Стаття 62 Закону № 1788-ХІІ передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з рішення від 07.07.2025 № 211530007886, до страхового стажу позивача не було враховано періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_2 від 26.03.1983), зокрема: з 18.04.1984, оскільки трудова діяльність проходила на території РФ; з 04.10.1984 по 31.12.1997, запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу (а.с.63).
Таким чином, відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи позивача, який розпочинається з 18.04.1984, однак кінцева дата цього періоду у рішенні не визначена. Одночасно, у наступному пункті вказано, що не зараховано період з 04.10.1984 по 31.12.1997, для підтвердження якого необхідно подати додаткові документи за місцем роботи. Отже, вказані вище періоди частково перетинаються між собою, оскільки початок другого періоду (04.10.1984) знаходиться в межах першого, який формально розпочинається 18.04.1984, але не має визначеної завершальної дати. Така невідповідність у викладенні відповідачем обставин унеможливлює точне встановлення меж трудової діяльності позивача, які не були враховані при обчисленні страхового стажу, і породжує правову невизначеність щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 26.03.1983 встановлено, що він у період з 18.04.1984 по 18.06.1984 тимчасово працював теслярем третього розряду (а.с.12).
Підставою для відмови відповідачем у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу позивача стало те, що трудова діяльність проходила на території Російської Федерації, а також відсутність інформація про не отримання ним пенсійних виплат за вказаний період та причини неможливості підтвердження даної інформації.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що до 1992 Україна та Росія входили до складу СРСР, а тому періоди роботи до цієї дати зараховуються до страхового стажу без обмежень, якщо вони підтверджені трудовою книжкою. Після розпаду СРСР стаж, набутий у Російській Федерації, зараховувався на підставі міжнародних угод.
Так, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ.
Відповідно до статей 5, 6 Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 року № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023 року.
У Рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди). Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Крім того, загальновідомим є факт, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво України з країною-агресором, що об'єктивно позбавляє позивача можливості надати докази нездійснення пенсійних виплат за спірні періоди.
Однак вказане не може бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду роботи, за межами території України, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки, до страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Слід звернути увагу на те, що чинним законодавством передбачено, що у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Згідно пункту 4.2 Розділу 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) , при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Таким чином у разі неналежного оформлення документів, працівник органу Пенсійного фонду України зобов'язаний повідомити про це особу, яка звернулась за призначенням пенсії та надати можливість здійснити дооформлення поданих документів. Невиконнаня вказаного обов'язку посадовими особами пенсійного органу не може позбавляти позивача права зарахування періодів його роботи, зазначених у трудовій книжці до страхового стажу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 18.04.1984 по 18.06.1984, записи про який міститься у трудовій книжці, до його страхового стажу.
Крім того, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.03.1983 встановлено, що позивач у період з 04.10.1984 по 04.01.1999 працював електрозварювальником/вантажником (а.с.12-зв.).
Листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 30.06.2025 № 2100-0304-9/25728 повідомлено про необхідність зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу з 01.01.1998 по 31.10.1998, з 01.12.1998 по 24.12.1998, з 01.01.1999 по 23.01.1999, з 01.02.1999 по 01.02.1999.
В свою чергу, підставою для відмови відповідачем у зарахуванні періоду з 04.10.1984 по 31.12.1997 до страхового стажу позивача стало те, що запис не містить назви підприємства при прийнятті на роботу.
Суд зазначає, що у спірні періоди роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (діяв до 29.07.1993) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (діє з 29.07.1993).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 2.3 Інструкції № 162).
Згідно пункту 2.13 Інструкції №162 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Пунктом 2.14 Інструкції №162 визначено, що якщо за час роботи робітника або службовця найменування підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке з такого числа перейменовано в таке", а в графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Пунктом 8.1 Інструкції № 162 визначалося, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (СП СРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).
Відповідно до п. 18 постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункт 2.15 Інструкції № 58).
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах, зокрема від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 року у справі №307/541/17, відповідно до якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, виявлені відповідачем недоліки у заповненні трудової книжки (відсутність запису про найменування підприємства при прийнятті на роботу) щодо періоду з 04.10.1984 по 31.12.1997 не є такими, що виключають можливість його зарахування до страхового стажу позивача. При цьому відповідач не ставить під сумнів достовірність цих записів, внесених до трудової книжки позивача.
Крім того суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами п. 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
З огляду на викладене, суд вважає, що висновок відповідача про те, що до стажу позивача не може бути зарахований період роботи з 04.10.1984 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.03.1983 у зв'язку з тим, що у трудовій книжці відсутній запис про найменування підприємства при прийнятті на роботу не є належною підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення відповідача від 07.07.2025 № 211530007886, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.
Що стосується способу захисту порушеного права позивача, то суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Відтак, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Згідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення(перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України № 25-1 від 16.12.2020 року "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву від 14.06.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Згідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В даному випадку, часткове задоволення позовну пов'язано із встановленням відмінного від заявленого позивачем порядку відновлення порушеного права, тому на переконання суду, не впливає на розмір судових витрат, що підлягає відшкодуванню позивачу.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 969,00 грн, який в сумі 968,96 грн (3028 грн х 0,4 х 0,8) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 07.07.2025 № 211530007886 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.06.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) судовий збір в сумі 968,96 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК