08 жовтня 2025 року м.Київ №320/33097/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,
Державна судова адміністрація України (далі також - позивач, ДСА України) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, орган ДВС), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу від 17.04.2025 ВП № 744982777.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що нормами статті 63 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» законодавством України передбачено застосування штрафних санкцій до боржника виключно за умови неповажності невиконання вимог, викладених у постанові про відкриття виконавчого провадження. Представник позивача вказує, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється Законом України від 05.06.2012 №4901-IV «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. В розумінні зазначених нормативно-правових актів виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/10986/23 має здійснюватися за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» Державною казначейською службою України. Про наведені поважні причини неможливості виконання судового рішення ДСА України листом від 07.04.2025вих. №10-6744/25 повідомив відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у справі № 440/10986/23, у спосіб, який визначений у ньому, та просив утриматися від накладення штрафу. На переконання ДСА України рішення у справі № 440/10986/23 не виконано з поважних причин, а саме через брак фінансування згаданої вище бюджетної програми. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що станом на 17.04.2025 рішення суду не було виконано, про поважні причини невиконання боржником державного виконавця не повідомлено. З огляду на що, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання без поважних причин рішення суду на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5 100 грн, постановою від 17.04.2025 ВП № 74498277.
Цією постановою зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів, про що невідкладно повідомити державного виконавця, а також попереджено про відповідальність, передбачену статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання без поважних причин рішення суду та статтею 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду.
Вказані обставини свідчать про те, що на момент винесення постанови про накладення штрафу, рішення суду та вимога державного виконавця не були виконані, підстави для зупинення проведення виконавчих дій або закінчення виконавчого провадження, відповідно до вимог Закону, відсутні, а відтак до боржника правомірно застосовані заходи примусу вигляді штрафу. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Крім того, представник відповідача заявив заяву про залучення ОСОБА_1 (стягувача за виконавчим провадженням) до участі у цій справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ДСА України.
Розглянувши зазначене клопотання по суті, суд дійшов висновку про його необґрунтованість виходячи з такого.
Відповідно до норм частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
При цьому у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі (частина четверта зазначеної статті Кодексу).
Ознайомившись зі змістом поданої відповідачем заяви суд встановив, що останнім не аргументовано на порушення яких саме прав та інтересів стягувача у виконавчому провадженні може вплинути оскаржувана постанова державного виконавця про накладення штрафу, враховуючи те, що ОСОБА_1 не є тією особою, на користь якої має стягуватися штраф за невиконання судового рішення. Таким чином, відповідачем не приведені суду підстави для залучення зазначеної фізичної особи до участі у справі як третьої особи.
Поряд з цим, в тексті відзиву на позов відповідач серед іншого покликався й на обставини пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом та просив у зв'язку з цим розглянути питання про залишення позову без розгляду на підставі пункту восьмого частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду обґрунтовує тим, що 20.03.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 74498277, копії якої були надіслані сторонам виконавчого провадження. На переконання відповідача сторони позивач (боржник) мав бути обізнаний щодо відкриття виконавчого провадження, а тому відповідно - право і можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, прийнятими рішеннями та винесеними постановами через мережу Інтернет з використанням ідентифікатору доступу до виконавчого провадження.
У свою чергу позивач стверджує, що про існування оспорюваної постанови про накладення штрафу від 17.04.2025 ВП №74498277 ДСА України стало відомо зі змісту листа Державної казначейської служби України від 11.06.2025 вих. № 12-06-06/12723 з питання безспірного списання коштів, який надійшов на адресу електронної пошти позивача.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Суддя звертає увагу, що початок перебігу строку звернення до суду у процесуальному законі визначено альтернативно це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Дослідивши подані відповідачем до суду копії матеріалів виконавчого провадження та інших документів, суд не виявив серед них документальних доказів, які б підтверджували обставини надіслання державним виконавцем на адресу боржника (позивача) копій процесуальних документів виконавчого провадження (в тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу до виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження, оскаржуваної постанови про накладення штрафу), та відповідно свідчили б про конкретну дату ознайомлення ДСА України зі змістом постанови державного виконавця від 17.04.2025.
Отже, враховуючи те, що відповідачем не доведено факт отримання позивачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу раніше ніж 11.06.2025, то суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що строк звернення до суду із цим позовом був пропущений позивачем.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №74498277 з виконання виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 07.02.2024 у справі № 440/10986/23, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021та з 01.01.2022 по 31.12.2022, та суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021у сумі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн, на 01.01.2023 у сумі 2684,00 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.03.2024 відкрито виконавче провадження № 74498277.
10.04.2024 та 09.04.2025 ДСА України листами від 08.04.2024 вих. № 10-8753/04 і від 07.04.2025вих. № 10-6744/25 повідомила Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/10986/23 у спосіб визначений у рішенні є об'єктивно неможливим. Зокрема, ДСА України наголосила, що зазначене рішення суду першої інстанції у справі № 440/10986/23 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Фінансування зазначеної бюджетної програми, головним розпорядником якої є ДСА України, здійснюється виключно у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Крім того, вищезазначеним листом ДСА України роз'яснила, що наразі бюджетні кошти програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» розподілені повністю між судами та територіальними управліннями. Також у листі висловлено прохання утриматися від накладення штрафів на ДСА України.
Однак постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 17.04.2025 ВП № 74498277 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем зазначеної постанови від 17.04.2025 ВП №74498277, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
При цьому, частиною шостою статті 26 цього Закону передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Аналіз наведених норм свідчить, що державний виконавець наділений правом накладення на боржника штрафу у разі невиконання боржником рішення суду виключно за відсутності поважних причин для такого невиконання.
Суд зазначає, що за своєю природою штраф - це міра адміністративної відповідальності. Штрафи представляють собою грошові стягнення, тобто є обтяженням майнового характеру для учасників виконавчого провадження. При цьому, штрафи можуть накладатися лише за винні дії чи бездіяльність.
Також суд звертає увагу на те, що визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його волевиявлення.
Між тим, судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/10986/23, зокрема зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 31.12.2022, та суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн, на 01.01.2023у сумі 2684,00 грн.
У той же час, листами від 08.04.2024 вих. № 10-8753/04 і від 07.04.2025 вих. № 10-6744/25 позивач повідомляв відповідача про відсутність об'єктивної можливості виконання судового рішення у справі № 440/10986/23, у спосіб, який визначений у ньому, та просив утриматися від накладення штрафу. На переконання ДСА України рішення у справі № 440/10986/23 не виконано з поважних причин, оскільки виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Також у вказаних листах зазначено, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» і «Про Державний бюджет України на 2025 рік» за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» затверджені видатки в розмірі 10,0 млн грн, що розподілені між судами, органами та установами системи правосуддя.
Листами ДСА України від 30.04.2024 №11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24 та від 11.10.2024 №11-19998/24 неодноразово зверталась до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя» на суми 1 318,0 млн грн, 1 428,43 млн грн та 1 502,98 млн грн відповідно.
Однак, Міністерством фінансів України зазначені пропозиції не були підтримані, так як у період дії воєнного стану наявні фінансові ресурси держави насамперед спрямовуються на виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захист держави, забезпечення життєво необхідних потреб жителів, реалізації заходів територіальної оборони та захисту безпеки населення, з урахуванням чого ДСА України просила утриматися від накладення штрафів та вчинення державним виконавцем інших дій.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з пунктом 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Суд зазначає, що судові рішення, які передбачають виплату на користь суддів коштів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів суддів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Отже, на думку суду, виконання зазначеного виконавчого листа має здійснюватися в межах визначеного Кабінетом Міністрів України порядку, що, у свою чергу, виключає відповідальність боржника (позивача) за невиконання цього судового рішення.
Висновки, аналогічні зазначеним, наведені у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №826/721/16, в якій зокрема вказано, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення.
Також такі висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 07.10.2020 у справі № 822/743/16, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21, від 29.05.2025 у справі № 580/3002/23. У згаданих постановах Верховний Суд вказав, що у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Відтак, виконання рішення суду здійснюється ДКС за рахунок коштів бюджетної програми 0501150.
Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили Державній судовій адміністрації України станом на дату прийняття оскаржуваної постанови - 17.04.2025 з незалежних від нього самого причин виконати рішення суду у справі № 440/10986/23 у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.
Вказана позиція також викладена в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 640/34160/21, від 06.05.2025 у справі № 320/56432/24.
Викладене у своїй сукупності вказує на наявність підстав для скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 17.04.2025 ВП №74498277.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Державної судової адміністрації України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду належних доказів на обґрунтованість прийняття ним оскаржуваної постанови, а відтак, не довів її правомірності.
Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведення експертиз.
Отже, в силу приписів частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Державної судової адміністрації України задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.04.2025 ВП № 74498277 про накладення на Державну судову адміністрацію України штрафу на користь держави у розмірі 5 100 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.