08 жовтня 2025 року м. Київ № 755/21625/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Угіагбе Осазі Іма до Центрального міжрегіонального управління Державно міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними і скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та рішення про примусове повернення до країни походження,
Угіагбе Осазі Іма (далі - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державно міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення Угіагбе Осазі Іма до адміністративної відповідальності № ПН МКМ 016039 від 27.11.2024, яка винесена заступником начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Лемешем Дмитром Леонідовичем;
- визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 8010130200017221 від 27.11.2024, видане ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.11.2024 в помешканні, яке він орендував за адресою: АДРЕСА_1 , працівниками Управління захисту економіки у м. Києві проведений обшук. Позивач вважає, що вказаний обшук проведений з численними порушеннями, зокрема працівники Управління не вручили йому ухвалу про проведення обшуку. Після того працівники Управління доправили позивача до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, де відносно нього склали протокол та винесли постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На переконання позивача, відповідач допустив свого часу бездіяльність, що полягає у невидачі Угіагбе Осазі Іма посвідки на тимчасове проживання в Україні. Також у силу положень частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення строки для накладення адміністративного стягнення сплили. Просить позов задовольнити.
Відповідно до ухвали від 13.12.2024, адміністративна справа № 755/21625/24 була передана за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи № 755/21625/24 матеріалів справи про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Нігерії Угіагбе Осазі Іма. Одночасно правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався, що не є перешкодою для розгляду спору по суті.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
27.11.2024 о 14 год. 00 хв. згідно з протоколом серії ПР № МКМ 016105 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області був виявлений громадянин Республіки Нігерія Угіагбе Осазі Іма, який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України - статтю 4Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пункт 68 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, а саме проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні (за адресою: АДРЕСА_1 ), за що передбачена відповідальність за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП).
27.11.2024 на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МКМ 016039 про притягнення громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100,00 грн.
Накладений штраф був сплачений позивачем 28.11.2024, про що зазначено безпосередньо у зазначеній вище постанові про накладення адміністративного стягнення.
Крім того, 27.11.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Лемешем Д.Л. було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі змісту цього рішення від 27.11.2024 встановлено, що 27.11.2024 співробітниками Управління стратегічних розслідувань в м. Києві та ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Нігерія Угіагбе Осазі Іма, який порушив норми Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пункту 68 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, а саме: здійснював проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Вході опитування, іноземний громадянин пояснив, що прибув в Україну 14.03.2020 року через ПП «Бориспіль-D» авіаційним транспортом по довгостроковій візі № (М)Y04185097 типу D-13 терміном дії з 02.02.2020 по 01.05.2020 з метою навчання. На території України іноземець навчався в Державному університеті телекомунікацій на підготовчому відділенні. На цій підставі документований посвідкою на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_1 . Надалі, 17.09.2020 відповідно підпункту 2 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, посвідку скасовано. 21.08.2020 Угіагбе Осазі Іма подав до територіального підрозділу ДМС документи на обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні, але 08.09.2020 отримав відмову з посиланням на підпункт 9 пункту 61 Порядку № 322. За закінченням законного терміну перебування іноземець територію України не покинув, чим порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Для продовження терміну перебування в Україні у подальшому із відповідними заявами не звертався. Також не подавав до органів ДМС документів з метою набуття статусу біженця або особи, як потребує додаткового захисту в Україні.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем зазначених постанови про накладення адміністративного стягнення від 27.11.2024 та рішення про примусове повернення до країни походження від 27.11.2024, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основним законодавчим актом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
Зокрема, пунктом сьомим частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Статтею 4 зазначеного Закону визначений виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Зокрема, відповідно до положень частин 13 і 16 названої статті Закону, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання; іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (частина третя статті 9 Закону № 3773-VI).
Згідно із частинами другою, третьою статті 25 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Одночасно у силу приписів частин першої, четвертої і п'ятої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 5 вищезазначеної Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
- дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
- затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Статтею 31 Закону № 3773-VI визначений перелік обставин, за наявності яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення іноземця або особи без громадянства, цей перелік є вичерпним.
Так, відповідно до статті 31 Закону, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:
- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
У позовній заяві позивач покликався на те, що він не може повернутися у свою рідну країну через поширення ісламістського повстанського руху Боко Харам з огляду на той факт, що він сповідує християнство.
У контексті наведеного суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного суду України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного суду України).
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства відповідача від 27.11.2024, оскільки з часу спливу строку законного перебування позивача на території України, а також після отримання 08.09.2020 відмови в продовженні посвідки на тимчасове проживання на території України й до моменту винесення рішення від 27.11.2024 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянин Республіки Нігерія Угіагбе Осазі Іма не вживав жодних заходів для легалізації свого проживання (перебування) на території України, а тому стверджувати про його законне перебування/проживання в Україні підстав немає.
При цьому, певні обставини (як то запровадження воєнного стану в Україні, тощо), на переконання суду, не змінюють обставин того, що позивач не вчиняв жодних передбачених законодавством дій, задля легалізації свого проживання в Україні. Доказів на підтвердження доводам позивача матеріали справи не містять.
Також судом встановлено, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач не звертався, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не отримував. Доказів протилежного позивачем не надано, так як і не надано належних та допустимих доказів вчинення ним дій з легалізації свого перебування на території України.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому, правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення позивача до країни походження або до третьої країни від 27.11.2024 відсутні.
Щодо правомірності постанови серії ПН № МКМ 016039від 27.11.2024 про накладення на громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 Іма адміністративного стягнення за частиною другою статті 203 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 5 00,00 грн, то слід врахувати, що граничний термін перебування позивача на території України сплив, на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР № МКМ 016105 та постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН № МКМ 016039 від 27.11.2024 позивач перебував на території України без документів на право проживання в Україні, чим порушив вимоги статей 4 і 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Вказані обставини свідчать про правомірність притягнення громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі частини другої статті 203 КУпАП та, як наслідок, про правомірність спірної постанови про накладення адміністративного стягнення від 27.11.2024.
Разом з тим, суд критично оцінює посилання позивача на обставину спливу строку притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки допущене ним порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, є триваючим, яке було виявлено саме 27.11.2024 під час проведення обшуку працівниками Управління захисту економіки у м.Києві.
Відповідно до частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев'ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Відповідно до частини четвертої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому у силу положень частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовна заява громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними і скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та рішення про примусове повернення до країни походження є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
В силу приписів норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Угіагбе Осазі Іма відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.