08 жовтня 2025 року № 320/23143/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС-РУДА" до Міністерства розвитку громад та територій України , треті оосби- Національне антикорупційне бюро України, Державне підприєвство "Адміністрація морських портів України", про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС-РУДА" з позовом до Міністерства розвитку громад та територій України , треті оосби- Національне антикорупційне бюро України, Державне підприєвство "Адміністрація морських портів України" в якому просить суд визнаним протиправним та нечинним з моменту прийняття наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 14.03.2023 № 148 в частині пункту 1, яким внесено зміни до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 року № 316 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 р. За № 930/23462 (зі змінами), а саме:
1) пункти 2.9 і 2.10 розділу ІІ виключити;
2) у додатку 2 до порядку:
Позиції 0,091** 0,0057**
«Морський термінал ТОВ «ТІС-Руда»
(Операційна акваторія причалу № 18)
виключити;
Виноски «***» виключити.».
Позовні вимоги обґрунтовує наступним:
1. Приватна стивідорна компанія за власні кошти збудувала нову гідротехнічну споруду - Операційну акваторію причалу Nє18 та стала її власником, що підтверджується правоустановчими документами та фактом державної ресстрації права власності.
2. Норми Закону України «Про морські порти України» передбачають можливість перебування у приватній власності гідротехнічних споруд - операційних акваторій причалів та самих причалів.
3. Прямою вказівкою абз. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про морські порти України» передбачено право на утримання корабельного збору одночасно користувачем портової акваторії (ДП «АМПУ») та власником операційної акваторії причалу, яким є ТОВ «ТІС-РУДА»;
4. Корабельний збір є цільовим збором, який має використовуватись виключно на утримання гідротехнічної споруди - операційної акваторії причалу та забезпечення безпеки мореплавства. На будь-які інші цілі корабельний збір не може використовуватись навіть в умовах воєнного стану.
5. Наказом Мінтрансу від 24.07.2015 р. Nє281 було врегульовано утримання корабельного збору у відповідності до норм абз. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про морські порти України».
6. Натомість Оскаржуваним Наказом Nє148 Відповідач протиправно позбавив ТОВ"ТІС-РУДА"передбаченого абз. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про морські портиУкраїни» права на утримання частини корабельного збору.Тобто, Оскаржуваний Наказ Nє148 не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.
7. Визначена в пояснювальній записці мета Оскаржуваного Наказу Nє148 суперечить правовій природі корабельного збору, який є цільовим, та не відповідає реальним мотивам його прийняття. Фактично Відповідач не визнає право власності ТОВ "ТІС-РУДА"на гідротехнічну споруду.
8. Прийняття Оскаржуваного Наказу Nє148 є антиконкурентною дією Відповідача.
9. Погодження Оскаржуваного Наказу Nє148 профільними міністерствами та подання його на державну реєстрацію відбулось після його підписання міністром, тобто з порушенням процедури.
10. Прийняття Оскаржуваного Наказу Nє148 суперечить принципам державної регуляторної політики.
Від відповідача та третіх осіб надійшли відзив та пояснення відповідно, де вони просять відмовити в задоволенні позовних вимог. Їх аргументи зводяться до того, що Наказ прийнято з дотриманням процедури та відповідно до нормативно-правових актів вищої юридичної сили. Також відповідачами ставиться під сумнів право власності на гідротехнічну споруду та, як наслідок, право на утримання частини корабельного збору.
У відповіді на відзив та запереченнях на пояснення позивач підтримав заявлені в позові вимоги.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Закон України «Про морські порти України» визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України
У морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний з урахуванням особливостей справляння, встановлених Законом України "Про внутрішній водний транспорт". Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору з урахуванням особливостей використання, встановлених Кодексом торговельного мореплавства України, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і внутрішнього водного транспорту (ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про морські порти України»)
В силу ч. З ст. 22 Закону України «Про морські порти України» портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Закону України «Про морські порти України» корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності цим Законом.
Згідно із п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про морські порти України» тимчасово, до створення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, її функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 р. № 460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2022 № 1400, що діяла на момент видання спірного наказу), (далі - Положення про Мінінфраструктури) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері морського та внутрішнього водного транспорту.
Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань затверджує порядок справляння, обліку та використання коштів від сплати портових зборів, крім використання коштів від сплати адміністративного збору (пп. 20 п. 4 Положення про Мінінфраструктури).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про ціни та ціноутворення» Кабінет Міністрів України здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підпунктом «г» п. 2 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» визначено, що Мінінфраструктури за погодженням з Кабінетом Міністрів України тимчасово до утворення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, встановлює розміри ставок портових зборів в іноземній валюті.
Cуд погоджується з твердженням позивача, що даний спір стосується не оспорювання права власності ТОВ «ТІС-Руда» на гідротехнічні споруди (в т.ч. операційну акваторію причалу №18), а стосується виключно законності прийняття відповідачем нормативно-правового акту, яким позивача було позбавлено права на отримання частини корабельного збору від суднозаходів до приватного причалу №18.
З доданої до позову Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 19.05.2023 на запит ОСОБА_1 , вбачається, що ТОВ «TIC-РУДА» є власником нерухомого майна: реєстраційний номер - 1216049451227; тип об'єкта - єдиний майновий комплекс, підприємство як єдиний майновий комплекс - морський термінал із операційною акваторією причалу № 18; опис об'єкта - підприємство як єдиний майновий комплекс - морський термінал із операційною акваторією причалу № 18. що включає об'єкти: єдиний майновий комплекс по перевантаженню та зберіганню наволочних вантажів на причалі № 18 (свідоцтво ЯЯЯ № 944461 від 15.05.2007). ділянку акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалу № 18 (свідоцтво № СП-105-4-038-14 від 18.02.2014. паспорт ділянки акваторії, арх. № 88859), адміністративно-побутовий комплекс 18 АПК-2 (акт державної приймальної комісії від 22.02.2008) та розморожувач вагонів 18 Т-1, (свідоцтво САЕ № 263274 від 01.09.2011): додаткові відомості - підприємство як єдиний майновий комплекс - морський термінал із операційною акваторією причалу № 18, що включає об'єкти: єдиний майновий комплекс по перевантаженню та зберіганню наволочних вантажів на причалі № 18 (свідоцтво ЯЯЯ № 944461 від 15.05.2007), ділянку акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалу № 18 (свідоцтво № СП-105-4-038-14 від 18.02.2014, паспорт ділянки акваторії, арх. № 88859), адміністративно-побутовий комплекс 18 АПК-2 (акт державної приймальної комісії від 22.02.2008) та розморожувач вагонів 18 Т-1, (свідоцтво САЕ № 263274 від 01.09.2011); тип речового права: право власності; дата, час- державної реєстрації - 04.04.2017 11:07:04; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34621384 від 05.04.2017 09:02:37, ОСОБА_2 , Лиманська районна державна адміністрація Одеської області, Одеська обл.
Отже, позивачем на підтвердження його доводів про своє право власності на «операційну акваторію причалу № 18» надано виключно відомості з державного реєстру речових прав.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України» операційна акваторія причалу (причалів) - гідротехнічна споруда в межах портової акваторії, призначена для безпечного підходу суден до причалу та відходу від причалів, маневрування суден під час здійснення швартових операцій, а також маневрування суден між причалами.
Водночас звертається увага на визначення інших термінів, які вживаються у Законі України «Про морські порти України»:
гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден (п. 4 ч. 1 ст. 1);
об'єкти портової інфраструктури загального користування - акваторія, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об'єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб'єктів господарювання у морському порту (п. 9 ч. 1 ст. 1);
стратегічні об'єкти портової інфраструктури - об'єкти права державної власності - гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури заг ального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден (п. 14 ч. 1 ст. 1).
Тобто, у розумінні вимог закону операційна акваторія причалу (причалів) є стратегічним об'єктом портової інфраструктури - об'єктом права державної власності, оскільки є частиною акваторії морського порту, межі якої визначено Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 ст. 13 Конституції України гарантовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать, зокрема, акваторії морських портів.
Питання власності на води (водні об'єкти) визначено статтею 6 Водного кодексу України, якою визначено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
В силу ст. 14 Водного кодексу України розпорядження акваторією морських портів, відведення акваторій морських портів належать до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів (п.п. 2, 14-1).
Крім того, частиною 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачено, що крім передбачених ч. З цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об'єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, акваторії морських портів, гідротехнічні споруди (крім річкових причальних споруд), об'єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських і внутрішніх водних шляхів, системи управління рухом суден, об'єкти річкової інформаційної служби, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майно органів державного нагляду і контролю за торговельним мореплавством і судноплавством на внутрішніх водних шляхах.
Отже, право власності на операційну акваторію причалу (причалів), розташовану у межах акваторії морського порту, належить виключно Українському народу на підставі закону, є невідчужуваним.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Товариством не надано правовстановлюючих документів про право власності на операційну акваторію причалу, розташовану в межах морського порту Південний. Так само правовстановлюючих документів про право користування земельною ділянкою під операційною акваторією причалу, розташованою в межах морського порту Південний, позивачем не надано.
Надані Товариством відомості з державного реестру речових прав не містять жодної інформації про те, що «операційна акваторія причалу № 18» розташована саме в межах морського порту.
Враховуючи відомості про фактичну реєстрацію права власності за Товариством та зазначені вище норми законодавства, які не можуть ігноруватись суд, питання права власності ТОВ «Тіс-Руда» на думку суду залишається спірним.
Разом з тим, адміністративні суди відповідно до їх предметної юрисдикції не уповноважені розглядати спірні питання щодо права власності на майно.
Таким чином, враховуючи спірність питання права власності суд не надає правову оцінку аргументам учасників справи які ґрунтуються на наявності або відсутності права власності на а гідротехнічні споруди (в т.ч. операційну акваторію причалу №18).
Зокрема правова оцінка не може бути надана правова оцінка адміністативним судом в рамках предметної юрисдикції доводам позивача порушення норм ст. ст. 8, 13, 19, 22, 64 Конституції України та порушення нормативно-правового акту вищої юридичної сили - норми ч. 4 ст. 22 ЗУ «Про морські порти України», оскільки вони ґрунтуються на безспірності права власності особи.
Щодо тверджень позивача про порушення процедури прийняття Наказу №148 - норми ст.ст. 21, 25 ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», п. 9 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731.
Так, статтею 21 Закону № 1160 зокрема, визначено, що проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.
Мінінфраструктури листом від 06.10.2022 № 5073/46/14-22 проект спірного наказу та проект розпорядження Уряду «Про погодження змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів» направило на погодження Мінекономіки, Мінфіну та Мінцифри.
Разом з тим, для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта подаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання зауважень і пропозицій (частина третя статті 22 Закону № 1160).
Керуючись зазначеною нормою, Мінінфраструктури листом від 06.10.2022 № 5072/46/14-22 проект спірного наказу разом з аналізом регуляторного впливу та копією оприлюдненого повідомлення направило на погодження Державній регуляторній службі України (далі - ДРС).
Мінцифри листом від 18.10.2022 №1/04-2-9322 погодив проект спірного наказуМіністерства.
Мінекономіки листом від 25.10.2022 № 3821-03/71555-03 погодив проект спірного наказу Міністерства.
ДРС рішенням № 425 від 08.11.2022 погодив проект спірного наказу Міністерства та перевірив його відповідність вимогам Закону № 1160.Мінфін висновком від 28.11.2022 № 06040-05-5/28063 погоджено без заувжень проект розпорядження Уряду «Про погодження змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів».
Розпорядженням Уряду від 24.02.2023 №178-р погоджено пропозицію Міністерства щодо внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів.
Порядок державної реєстрації нормативно - правових актів Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначений Положенням № 731.
Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію протягом трьох робочих днів після його прийнятгя в одному примірнику (оригінал нормативно-правового акта).
14.03.2023 Мінінфраструктури прийнято спірний наказ та листом від 15.03.2023№ 1871/46/14-23 направлено його до Мінюсту з метою його подальшої державної реєстрації.
Разом з тим, пунктом 9 цього Положення визначено, що разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються, зокрема, документи про зовнішнє погодження та/або погодження нормативно-правового акта із суб'єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами відповідно до законодавства в порядку та за формою, встановленими законодавством з питань документування управлінської діяльності.
Пунтом 13 цього Положення визначено, що у державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт, зокрема, не узгоджено із суб'єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами відповідно до законодавства в порядку та за формою, встановленими законодавством з питань документування управлінської діяльності.
Такі норми Відповідачем дотримано що підтверджується доказами наданими Мінінфраструктури до матеріалів цієї справи.
Посилання позивача на те, що підписаний оскаржуваний наказ подано на державну реєстрацію ще до погодження з його іншими профільними міністерствами не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки такий наказ був поданий на повторне погодження після сливу 60-ти денного строку між датою зовнішнього погодження проекту нормативно- правового акта, який підлягає державній реєстрації, і датою прийняття такого акта (абзацу другого пункту 66 розділу II Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55).
Окрім того п. 3 та п. 9 Положення 731 визначено, що «На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки)», «Спільно виданий нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію органом, підпис першої особи якого на акті стоїть першим.»
З вищевикладених норм вбачається, що на державну реєстрацію подаються вже підписані відповідними посадовими особами наормативно-правові акти, що спростовує аргумент позивача про порушення процедури прийняття нормативно-правового акту.
Окрім того, з відомостей на https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0609-23#Text вбачається, що спірний Наказ набув чинності 25.04.2023 року - з дня його офіційного опублікування, після проходження процедури прийняття.
Аналізуючи зазначені обставини вбачається, що доводи позивача про порушення процедури прийняття спірного наказу визначеного законом № 1160 та Положення № 731 Мінінфраструктури дотримано. Правових підстав для скасування наказу № 148 у зв'язку з порушенням процедури прийняття не вбачається.
Щодо тверджень позивача про порушенні норми ст.ст. 21, 25 ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та суперечності мети прийняття Оскаржуваного Наказу №148 - використання корабельного збору для цілей «сприяння подоланню наслідків шкоди, завданої інфраструктурі транспорту України внаслідок збройної агресії російської федерат та втрат, пов'язаних із простоєм (тимчасовим припиненням обробки) вантажів у морських портах,...», хоча за п. 2.1. «Порядку обліку та використання коштів від портових зборів», затвердженого Наказом Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, корабельний збір на таку ціль не може бути використаний.
Як зазначено в пояснювальній записці до спірного наказу, підставою розроблення проекту наказу була інформація ДП «АМПУ», щодо суттєвого скорочення внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, доходів зазначеного підприємства, на яке покладені функції із забезпечення функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності.
На момент прийняття спірного Наказу, в умовах війни більшість морських портів України - не працюють (не здійснюють прийом суден на вхід та вихід, а також не здійснюють обробку вантажів біля причалів). Виключенням є морські порти Дунайського регіону Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ, а також порти «Великої Одеси» Чорноморськ, Одеса, Південний, які з 22.07.2022 працювали в рамках Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів, а починаючи з 08.08.2023 робота зазначених портів забезпечується в рамках тимчасово встановленого морського коридору безпеки.
Таким чином, з метою збереження експортного потенціалу України, підтримання навігації та перевантаження вантажів через українські морські порти виникла необхідність у збільшенні доходів ДП«АМПУ», для чого і було прийнято наказ, яким виключено пункти 2.9, 2.10 розділу II Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, позиції «Морський термінал ТОВ «ДП - ВОРЛД ТІС ПІВДЕННИЙ» і TOB «ТІС- Руда» з додатку 2 до зазначеного Порядку, як морського терміналу, який здійснює свою діяльність у межах працюючого морського порту Південний.
Отримуючи кошти за рахунок портового збору у межах порту Південний, в ДП «АМКУ» з?являється можливість здійснювати утримання та розвиток інших морських портів, каналів, маяків та інших засобів навігаційного забезпечення, що не входили до Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портівщо відповідає національним інтересам та вимогам безпеки мореплавства.
Тож суд не вбачає порушення п. 2.1. «Порядку обліку та використання коштів від портових зборів», затвердженого Наказом Мінінфраструктури від 27.05.2013 № 316, оскільки дані кошти можуть бути використані ДП «АМПУ» на утримання портової інфраструктури інших портів, які внаслідок війни не можуть отримувати портовий збір, а відповідно і утримувати портову інфраструктуру в належному стані.
Враховуючи вищевикладене, мета викладена в пояснювальній записці до Наказу № 148 від 14.03.2023 року відповідає його змісту.
Щодо відповідності наказу № 148 частині другій статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до статті 1 цього Закону економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що антиконкурентними діями органів влади є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Разом з тим, діяльність позивача та підприємств ТОВ «МСП Ніка - Тера» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» не є конкурентною, оскільки до набранням чинності спірного наказу, ставки корабельного збору які справляються ними є різними та становленні відповідно до економічних показників та специфіки роботи тих портів чи терміналів, в акваторіях яких ці підприємства надають свої послуги та не можуть визначатися суб'єктом господарювання самостійно.
Частиною другою статті 15 цього Закону передбачається, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються, зокрема, дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Як було зазначено вище, в умовах війни більшість морських портів України - не працюють. Виключенням є морські порти Дунайського регіону Ізмаїл, Рені та Усть-Дунайськ, а також порти «Великої Одеси» Чорноморськ, Одеса, Південний, які з 22.07.2022 працювали в рамках Ініціативи щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів, а починаючи з 08.08.2023 робота зазначених портів забезпечується в рамках тимчасово встановленого морського коридору безпеки.
Водночас, морські термінали ТОВ «МСП Ніка-Тера» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» знаходяться в Миколаївському регіоні. З початку повномасштабної агресії російської федерації проти України, в наслідок бойових дій, через зазначені морські термінали перевантаження вантажів фактично не здійснюється.
Суд зазначає, що Відповідно до статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження як розглядати заязи і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами.
Однак, до матеріалів справи не надано доказів звернення позивача до Антимонопольногокомітету України щодо порушень Мінінфраструктури під час прийняття оскаржуваногонаказу законодавства про захист економічної конкуренції.
Дослідивши вищезазначені обставини, доводи позивача, що прийняття оскаржуваного наказу є антиконкурентною дією Міністерства, оскільки такі підприємства як ТОВ «МСП Ніка - Тера» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон» утримують корабельні збори, а позивача позбавлено такого права є неспроможними.
Надавши оцінку аргументам позивача в межах предметної юрисдикції адміністративного суду, суд висновує, що позивачем не доведено, що наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 14.03.2023 № 148 в частині пункту 1, яким внесено зміни до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 року № 316 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.06.2013 р. За № 930/23462 суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, порушено процедуру його прийняття або невідповідність Наказу меті його прийняття.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.