08 жовтня 2025 року м. Київ справа №640/4787/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марич Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України про нарахування та виплати компенсації за 351,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.06.2006р. по 29.08.2019р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022р. відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна вказана справа, яку відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 15.05.2023 адміністративну справу №640/4787/22 прийнято до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
У матеріалах справи наявний поданий 12.05.2022 відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач наполягає, що Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для помічників народних депутатів, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо. Відповідач вважає, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, а Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, і здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, яких станом на час звільнення позивача було недостатньо, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, з приводу якого суд зазначає.
Відповідно до статті 7 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI та пунктом 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 20 листопада 2014 року № 734) визначено правовий статус Апарату Верховної Ради України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України (далі - Положення) Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Управління справами відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року № 1678-ИІ є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це: 1) діяльність на державних політичних посадах; 2) діяльність у державних колегіальних органах; 3) професійна діяльність суддів, прокурорів; 4) військова служба, альтернативна (невійськова) служба; 5) інша державна служба; 6) патронатна служба в державних органах; 7) служба в органах влади Автономної Республіки Крим; 8) служба в органах місцевого самоврядування.
За частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 1.1. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР із змінами від 11 жовтня 2017 року, та частини першої статі 34 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України «Про статус народного депутата України», іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.
01 травня 2016 року набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), відповідно до преамбули якого визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Закон № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв'язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Відповідно до пункту 18 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників патронатних служб.
За частиною другою статті 9 Закону № 889-VIII, державний службовець зобов'язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті. Під час виконання своїх обов'язків державний службовець не зобов'язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.
У силу частини першої статті 92 Закону № 889-VIII до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.
Згідно із вимогами частин другої-четвертої статті 92 Закону № 889-VIII працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.
Відповідно до частини четвертої статті 1.1. Положення про помічника-консультанта народного депутата України затвердженого Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР із змінами від 11 жовтня 2017 року вказано, що помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад.
За окресленими властивостями, які характеризують правовий статус помічника народного депутата України, його повноваження, призначення, функції та завдання, можна визнати, що особа, яка обіймає посаду помічника судді, повинна підпадати під визначення особи, яка здійснює публічну службу. У разі виникнення спору за її участі з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, на такі спори має поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби ( постанови від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц , від 4 липня 2018 року у справі № 310/66/14-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 766/10783/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 752/2922/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц). Крім того, поняття «публічна служба» включає також діяльність у патронатній службі у державних органах. А тому саме до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник з приводу прийняття на посаду у патронатну службу, її проходження та звільнення з патронатної служби.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від власного правового висновку, викладеного у постанові від 02 жовтня 2019 року № 815/1594/17 та вказала, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, згідно з яким КАС України викладений у новій редакції. У юрисдикції адміністративного суду залишився розгляд спорів про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19). Однак перелік видів діяльності, які охоплюються поняттям публічної служби, був розширений, зокрема, за рахунок патронатної служби в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України). Спори про призначення на посаду публічної служби, перебування на цій посаді та звільнення з неї, ініційований у суді в період із 1 травня 2016 року до 14 грудня 2017 року включно, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Спори про призначення на посаду публічної служби, перебування на цій посаді та звільнення з неї, розгляд яких ініційований до 30 квітня 2016 року та після 15 грудня 2017 року, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо спору по суті позовних вимог
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період часу з 29.06.2006 року і по 29.08.2019 року працював в Управлінні справами Апарату Верховної Ради України на посадах помічника-консультанта таких народних депутатів України:
з 29.06.2006 року по 03.07.2007 року - народного депутата України Верховної Ради України п'ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
з 26.11.2007 року по 12.12.2012 року - народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
з 13.12.2012 року по 29.11.2014 року - народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
з 06.01.2015 року по 01.02.2015 року - народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 без поширення дії Закону України «Про державну службу»;
з 02.02.2015 року по 03.05.2016 року - народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу»;
з 04.05.2016 року по 29.08.2019 року - народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 (патронатна служба) (вказані періоди роботи позивача зазначені у довідці відповідача № 20-20/116 від 09.02.2021 року.
Також інформація щодо відповідних записів електронної трудової книжки позивача із зазначенням місця роботи - Управління справами Апарату Верховної Ради України.
При звільненні 31 жовтня 2018 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 була виплачена компенсація за 31 календарний день щорічної основної відпустки.
За вказаний час роботи позивачу було нараховано, проте не використано 351,5 календарний день щорічної основної відпустки, а саме:
02 календарні дні за період роботи з 29.06.2006 року по 03.07.2007 року;
151,5 календарний день за період роботи з 26.11.2007 року по 12.12.2012 року;
59 календарних днів за період роботи з 13.12.2012 року по 29.11.2014 року;
139 календарних днів за період роботи з 06.01.2015 року по 29.08.2019 року.
Зазначена кількість не використаних позивачем календарних днів щорічної основної відпустки вказана у довідці № 20-20/116 від 09.02.2021 року, виданій відповідачем.
Позивачем подано заяву до відповідача про виплату компенсації за невикористану відпустку, проте відповідач листом №15/26-2021/41061 від 12.02.2021 року відмовив у здійсненні нарахування та виплати компенсації.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини першої статті 34 Закону України від 17 листопада 1992 року №2790-XII "Про статус народного депутата" (далі - Закон № 2790-XII у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
У свою чергу, частинами першою та сьомою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР) визначено, що відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням.
Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до статей 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Згідно зі статтею 4.1 Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:
1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;
2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;
3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами статті 4.1 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.
Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі секретаріат міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, гарантовано надання щорічної основної оплачуваної відпустки. Також вказаними нормами закріплено порядок та умови надання щорічної основної оплачуваної відпустки.
Поряд з цим, норми Положення №379/95-ВР не передбачають надання компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки, що є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР).
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Аналогічні положення закріплені й у частинах першій, четвертій статті 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Вищевикладене свідчить про те, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади останнього.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та КЗпП та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
У свою чергу, у відповідності до пункту першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі - Положення №769, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 розділу ІІІ Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, відтак ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України Верховної Ради України.
З огляду на вказане, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відносилась до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.
У свою чергу відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України не є підставою для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не свідчить про неможливість для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.
Враховуючи викладене, нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, тому наявні підстави для отримання позивачем грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Оскільки матеріалами справи, а саме довідкою від 09.02.2021 року №20-20/116 підтверджується факт не виплати позивачу грошової компенсації за не використані 351,5 дні щорічної основної відпустки, то колегія суддів, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги позивача про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 351,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.06.2006 по 29.08.2019 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 року у справі № 640/9397/22.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в редакції, з урахуванням здійснених судом розрахунків сум, що підлягають виплаті позивачу.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 5, ЄДРПОУ: 20064120) зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 5, ЄДРПОУ: 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 351,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.06.2006 по 29.08.2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Марич Є.В.