08 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/14056/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо звільнення з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення з військової служби за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 30.04.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача про звільнення з військової служби, підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягаю звільненню з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю. 05.05.2025 рапорт вручено відповідачу, проте рапорт не розглянутий, жодної відповіді від командування Військової частини НОМЕР_1 на адресу позивача не надійшло, що стало підставою для звернення до суду. Вказує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командування військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
До суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погоджується та зазначає, що рапорт позивача щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами було отримано адміністративною групою Військової частини НОМЕР_1 07.05.2025, зареєстровано за Вх. № 813/9543 та направлено на розгляд командиру Військової частини НОМЕР_1 . Рапорт було належним чином розглянуто командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 , про що на рапорті було проставлено резолюцію: "Відмовити, відсутні підстави". Про результати розгляду рапорту № 813/9543 від 07.05.2025 позивача було повідомлено листом від 25.06.2025 № 813/26197.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 призваний на військову службу 01.02.2023 та з 08.09.2023 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді навідник.
Відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №30/47 від 06.03.2025 мати позивача - ОСОБА_3 є особою, яка потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Відповідно до висновку ЛКК КНП «ЦПМД ДМР» від 06.03.2025 №30/48 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за станом здоров'я, внаслідок захворювань потребує постійного стороннього догляду. Діагноз: стан після перенесеного ішемічного інсульту в басейні правої СМА (17.01.2024) з лівобічним геніпарезом (виражений у китиці руки і стопи) з порушеннями статики і ходи. Геміплагія неуточнена. ІХС. Карідосклероз дифузний. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., гіпертензивне серце ст.3, ризик 4 дуже високий. СН ІІ А.ФК ІІІ. Цереброваскулярна хвороба. Дисциркуляторна гіпертонічно-атеросклеротична енцефалопатія ІІІ ст. з цефалгічним, вестибуло-атактичним та астено-невротичними синдромами.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №193/25/971/В від 23.04.2025 ОСОБА_3 з 28.03.2025 було встановлено ІІ групу інвалідності.
Актом обстеження від 01.04.2025, наданого депутатом Долинської міської ради, підтверджується, що в ході обстеження встановлено, що ОСОБА_4 фактично проживає в російській федерації, ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_6 в травні 2024 року переїхала на постійне проживання закордон.
30.04.2025 позивач направив о на адресу відповідача рапорт про звільнення з військової служби, підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягаю звільненню з військової служби, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю.
Станом на дату звернення до суду з цим позовом рапорт позивача не був розглянутий по суті, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду, заявляючи про протиправну бездіяльність відповідача щодо не задоволення рапорту про звільнення з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та безперервно триває до теперішнього часу.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у Військовій частині НОМЕР_1 .
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на час звернення із рапортом про звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частина 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі Положення, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Підпункт 2 п. 225 Положення передбачає, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2частини четвертої, пунктом 3частини п'ятої та пунктом 3частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пункт 234 Положення визначає, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.4 п.241 Положення).
Згідно з абзацом 2 п.12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
За приписами пункту 2 розділу І, пунктів 1,2, 3, 4, 5 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за №1214/42559, далі - Порядок №531), з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням документів, підтверджуючих наявність підстав для звільнення, до безпосереднього командира (начальника), а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого командира (начальника); розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби або мотивованої відмови у задоволенні рапорту. При цьому, здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.
Отже, наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи вмотивована відмова у задоволенні рапорту.
Відповідачем до матеріалів справи надано лист від 25.06.2025 №813/26197 за результатами розгляду рапорту позивача від 30.04.2025, за змістом якого Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем 30.04.2025 реалізовано право на подання рапорту про звільнення, який розглянуто відповідачем з прийняттям рішення про відмову в його задоволенні.
При цьому, підстави відмови у задоволенні рапорту позивача не є предметом розгляду в межах даної справи, оскільки відповідні обставини не існували на момент подання до суду позовної заяви, яка розглядається, а тому судом не досліджуються.
Отже, відповідач у відповідності до вимог чинного законодавства розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби, надавши вмотивовану відповідь, про що до матеріалів справи долучено відповідні докази, у зв'язку з чим судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах.
При цьому, позивачем не наводить заперечень щодо строку розгляду рапорту про звільнення Військовою частиною НОМЕР_1 .
Крім того, метою заявлених позовних вимог в адміністративній справі має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням може бути тільки визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
На момент подання даного позову до суду рапорт позивача про звільнення з військової служби не був розглянутий відповідачем, що становило зміст заявленого у справі публічно правового спору про визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, є не обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про відмову в задоволені позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України, у зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
08.10.25