Справа № 686/26071/25
Провадження № 3/686/7317/25
08 жовтня 2025 року м. Хмельницький
Суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Дем'янов Ю.М., за участі захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Шкодяка І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого у АДРЕСА_1 , виконувача обов'язків директора Обласної бази спеціального медичного постачання,
за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
ОСОБА_1 ставиться у вину те, що він як виконувач обов'язків директора Обласної бази спеціального медичного постачання, допустив порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівнику підприємства ОСОБА_2 , якій на дату звільнення 18.07.2025 не було нараховано оплату за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2020 року по 26 березня 2025 року, не здійснено відповідних обов'язкових відрахувань та не сплачено єдиний соціальний внесок, що спричинило неможливість нарахування та виплати компенсації за невикористану відпустку і сум оплати тимчасової непрацездатності.
При цьому, казначейське зобов'язання щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.05.2020 по 26.03.2025 у сумі 382 510,22 грн зареєстровано в ГУ ДКСУ Хмельницькій області 23.07.2025. Згідно з відомістю розподілу виплат, зазначену суму виплачено 30.07.2025. Казначейське зобов'язання щодо виплати 5133,19 грн залишку зареєстровано в ГУ ДКСУ у Хмельницькій області 23 липня 2025 року. Згідно з відомістю розподілу виплат, зазначену суму виплачено лише 28 липня 2025 року.
Окрім того, під час перевірки встановлено, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 проведено без дотримання вимог чинного законодавства про працю. Зокрема, кількість днів невикористаної відпустки визначено без урахування всього стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а саме часу оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням, чим порушено ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки».
Кількість днів невикористаної відпустки за період з 27.03.2025 по 18.07.2025 (8 днів) розраховано без дотримання вимог ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки», оскільки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховано час відсутності на роботі за нез'ясованих обставин. Відповідно до табелів обліку робочого часу це періоди з 27.03.2025 по 22.04.2025 та з 05.07.2025 по 18.07.2025.
У порушення абзацу четвертого пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 під час розрахунку середньої заробітної плати для оплати днів невикористаної відпустки Обласною базою на день звільнення не враховано період виплат заявниці у 2025 році допомоги по тимчасовій непрацездатності та кількість днів перебування на лікарняному.
Отже, на думку уповноважених осіб Управління інспекційної діяльності у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, неправильний розрахунок середньої заробітної плати та кількості днів невикористаної відпустки призвів до заниження суми компенсації, що свідчить про порушення абзацу четвертого частини першої статті 12 Закону У країни «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника в період дії воєнного стану виплачувати йому грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки відповідно до ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Відтак, такими діями ОСОБА_1 , відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного працівником Управління інспекційної діяльності у Хмельницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП.
В судовому засіданні захисник Шкодяк І.А. викладені у протоколі про адміністративне правопорушення фактичні обставини у справі, а також формулювання обвинувачення у вчиненому адміністративному правопорушенні, заперечив та пояснив, що розмір середнього заробітку та обов'язок із його виплати за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 був предметом розгляду у цивільній справі за позовом останньої до Обласної бази спеціального медичного постачання про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16.06.2025 у справі № 686/15989/20 визначено суму до компенсації за час вимушеного прогулу у розмірі 496766, 52 грн. Як зазначає адвокат, указані кошти були виплачені на виконання судового рішення Обласною базою спеціального медичного постачання у передбаченому законом порядку, що також підтверджується змістом акту перевірки від 01.09.2025 №ЦЗ/ХМ/17033/АА№023924.
Також вважає, що формулювання виявленого, на думку перевіряючого, адміністративного правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 , не відповідає фактичним обставинам викладеним в самому протоколі. Зокрема, у протоколі зазначено про те, що невиплата грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки створює склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 44 КУпАП, а саме порушення встановлених строків виплати заробітної плати посадовою особою підприємства. Однак указані обставини не відповідають дійсності, оскільки компенсація за невикористані дні відпустки під час звільнення не є складовою заробітної плати, яку повинен виплачувати роботодавець на умовах трудового договору. Також захисник стверджує, що у період з 25.05.2020 до 26.03.2025 ОСОБА_2 не працювала, а тому фактично у неї не виникло право на відпустку, компенсацію за яку мав виплатити роботодавець під час її звільнення.
Суддя, заслухавши пояснення учасника, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному Законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною 1 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність за порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суддя прийшов до висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП за описаних вище обставин не підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами.
Так, до матеріалів справи на доведення вини ОСОБА_1 у скоєному правопорушенні долучено протокол про адміністративне правопорушення від 01.09.2025 № ЦЗ/ХМ/17033/АА№023924/П/ПТ та акт за результатами позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сфері праці від 01.09.2025 № ЦЗ/ХМ/17033/АА№023924.
Разом з тим, суддею зауважується, що вказані документи не підтверджують у повній мірі наявність факту адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .
З обставин справи вбачається, що постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 686/15989/20 (провадження № 61-10833св24) ОСОБА_2 поновлено на посаді завідувача аптечного складу № 1 Обласної бази з 25 травня 2020 року. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25.06.2024 у частині вимог позивачки до Обласної бази про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її ухвалення.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16.06.2025 у справі № 686/15989/20 (провадження № 22-ц/817/559/25) ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_2 до Обласної бази про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд постановив стягнути з Обласної бази на користь позивачки середній заробіток за період з 25.05.2020 до 26.03.2025 у розмірі 496 766 грн 52 коп. з відрахуванням відповідних податків і зборів. Постанова Тернопільського апеляційного суду набрала законної сили з дня її ухвалення 16.06.2025 і оскаржена не була.
27 березня 2025 року Обласною базою видано наказ № 09-к «Про відновлення на посаді», яким скасовано наказ «Про звільнення» від 25.05.2020 № 43-к та поновлено ОСОБА_2 з 25.05.2020 на посаді завідувача аптечного складу № 1.
Як зазначили під час проведення заходу уповноважені особи Обласної бази, ОСОБА_2 вийшла на роботу 23 квітня 2025 року, а з 24 квітня по 4 липня 2025 року у табелях обліку робочого часу було зафіксовано її тимчасову непрацездатність на підставі листків непрацездатності (з 24.04.2025 по 02.05.2025; з 05.05.2025 по 09.05.2025; з 12.05.2025 по 26.05.2025; з 27.05.2025 по 10.06.2025; з 11.06.2025 по 20.06.2025; з 21.06.2025 по 30.06.2025; з 01.07.2025 по 04.07.2025).
18 липня 2025 року Обласною базою видано наказ № 34-к «Про звільнення ОСОБА_2 , згідно з яким заявницю звільнено 18 липня 2025 року за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). У наказі також зазначено про необхідність виплатити заробітну плату за фактично відпрацьований час кошти за невикористану відпустку за період з 27.03.2025 по 18.07.2025 (8 календарних днів) та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу за 2025 рік.
Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 зазначається, що ОСОБА_2 не виплачена компенсація за невикористану відпустку протягом 2020 - 2025 років.
Проте, варто зауважити, що компенсація за час невикористаної відпустки не відноситься до заробітної плати та має іншу правову природу. Така компенсація передбачена статтею 24 Закону України «Про відпустки» і не входить (не відноситься) до заробітної плати, що ставиться в вину ОСОБА_1 .
З логічного тлумачення терміну «відпустка», яке не має законодавчого закріплення вбачається, що відпустка - це гарантований законодавством період відпочинку від роботи, що надається працівникам із збереженням місця роботи та заробітної плати із метою відновлення працездатності працівника.
Відтак, можна прийти висновку, що право на відпустку має особа, яка працювала і має право на відпочинок з метою відновлення сил та відпочинку.
Водночас, згаданим вище рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 протягом 2020 - 2025 років не працювала через вимушений прогул, за що останньою отримано компенсацію за час вимушеного прогулу.
Зважаючи на вказане, приходжу до висновку що остання не мала права на відпустку за час від звільнення до поновлення на роботі, а тому, відповідно, не мала права і на компенсацію за невикористану відпустку.
При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що ОСОБА_2 протягом 2020 - 2025 років зверталася до роботодавця щодо надання їй щорічної відпустки, у зв'язку із чим в протоколі про адміністративне правопорушення не деталізовано обставини сплати належних ОСОБА_2 платежів.
Суддя знаходить слушними зауваження захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Шкодяка І.А. в частині невідповідності фактичних обставин сформульованому обвинуваченню за ч. 1 ст. 44 КУпАП, оскільки перевіряючими виявлено, на їх думку, порушення щодо невиплати компенсації за відпустку, однак особу притягують до відповідальності за несвоєчасну або з порушенням термінів невиплату заробітної плати за період вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Суддя зауважує, що протоколи про адміністративні правопорушення, долучені до матеріалів справи, самі по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовними та беззаперечними доказами доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являють собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи, в якому фактично формулюється обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З огляду на положення ст.62 Конституції України, ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини, який притримується у своїх рішеннях правової позиції, за якою суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення у справі «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), приходжу до висновку, що направлені до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41 КУпАП не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути почато, а почате підлягає закриттю в тому разі якщо, відсутня подія або склад адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, після аналізу всіх доказів по справі, суд тлумачить усі сумніви на користь особи, яка притягається до відповідальності, та приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 401, 122-4, 124, 247 п. 1, 283, 284, 294 КУпАП України, суддя,
постановив:
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.
Суддя Юрій ДЕМ'ЯНОВ