07 жовтня 2025 рокуСправа № 160/25510/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Маковська О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії ,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких додаткової винагороди виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно періоду перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, рекомендованій довідками ВЛК № 2688 від 11.08.2023 року, № 2561/3 від 21.09.2023 року на 30 календарних днів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно періоду перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, рекомендованій довідками ВЛК № 2688 від 11.08.2023 року, № 2561/3 від 21.09.2023 року на 30 календарних днів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду:
-доказів звернення до суду в межах строків, визначених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України або заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з зазначенням причин поважності його пропуску та доказами на їх підтвердження.
На виконання вимог ухвали суду від 18.09.2025 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків (поновлення пропущеного строку звернення до суду).
В заяві про усунення недоліків (поновлення пропущеного строку звернення до суду) позивачем зазначено, що про порушене право він дізнався з відповіді на запит, а саме: 04.08.2025, а також позивач зазначає що строк звернення до суду обруховується відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
У контексті спірних правовідносин слід звернути увагу на те, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду не знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
При цьому поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Позивач зобов'язаний довести суду, з посиланням на відповідні докази, поважність причин з яких він пропустив встановлений у законі процесуальний строк.
Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом трьох місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
В даному випадку, особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про нарахування додаткової винагороди.
Отже, з дня отримання додаткової винагороди, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 233 Кодексу законів про працю України, є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
Суд зазначає що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
(1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
(2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
(3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
(4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Суд вважає за необхідне зазначити, що посилання на ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України є необгрунтованим, оскільки строки звернення до суду у даній справі регулюються ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Також, щодо посилань позивача на те, що про порушене право дізнався з відповіді на запит, а саме: 04.08.2025, то суд зазначає, що позивач почав вчиняти дії на відновлення порушеного права (направлення запиту) лише 21.07.2025, тобто через 2 роки.
Позивачем не зазначено, які саме обставини позбавили його можливості звернутися з запитом до відповідача в межах трьох місяців.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду з цим позовом слід визнати неповажними, оскільки жодних підстав, які б перешкоджали позивачу звернутися до суду з даним позовом в межах встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України строку, не наведено та до матеріалів справи не додано.
Згідно з ч. 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене, керуючись п.1 ч. 4 ст.169, ст.248 та ст.256 КАС України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що згідно частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом із адміністративним позовом та доданими матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки, встановлені статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська