Справа № 146/1129/25
"07" жовтня 2025 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Мороза І.С.
за участю секретаря судового засідання Баранецької О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ТОВ «Коллект Центр»
відповідач: ОСОБА_1
вимоги позивача: про стягнення заборгованості за кредитним договором
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
21 липня 2025 року до Томашпільського районного суду Вінницької області за підсудністю надійшла позовна заява представника ТОВ «Коллект Центр», що розташоване в м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306 до ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором та судових витрат.
Представник ТОВ «Коллект Центр» позов обґрунтував наступним.
25 червня 2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4372562.
Згідно Договору укладення цього Договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС Кредитодавеця, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок "CreditPlus". Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/ Мобільний застосунок "CreditPlus", в порядку передбаченому Договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Кредитодавецем правильності введення коду, направленого Кредитодавецем на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході(в т.ч через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку "CreditPlus".
На умовах, встановлених Договором, Кредитодавець надає Споживачу кредит у гривні, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Кредитним договором, встановлена сума кредиту (загальний розмір) : 10200.00 гривень. Строк кредиту 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді стандартної процентної ставки, яка становить 1.9 % в день та застосовується у межах строку кредиту.
Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.
24.01.2022 було укладено договір № 24-01/2022 відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4372562.
10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4372562.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4372562.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 4372562 від 25.06.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 33645,18 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10200 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23256 грн; інфляційні збитки - 163,20 грн; нараховані 3% річних -25.98 грн.
Відповідач не повернув отримані кредитні кошти.
Окрім того позивач вказує, що поніс судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн., та витрат на правову допомогу в розмірі 13000 грн.
17 вересня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
У відзиві вказано, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду, сума нарахованих процентів за користування кредитом не відповідає умовам договору. Що стосується витрат на правничу допомогу вказав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення оплати правничої допомоги.
19 вересня 2025 року від представника позивача надійщла відповідь на відзив.
В відповіді на відзив зокрема зазначено, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Даний кредитний договір є дійсним в судовому порядку не оскаржувався. Щодо позовної давності у відповіді на відзив вказано, що з 24 лютого 2022 року та по даний час перебіг строків позовної давності зупинено, отже строк позовної давності не був пропущений позивачем.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 25 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, перше судове засідання призначено на 12 серпня 2025 року, без виклику сторін.
12 серпня 2025 року судове засідання у даній справі не відбулося в зв'язку з перебуванням головуючого судді у справі на лікарняному, розгляд справи призначено на 3 вересня 2025 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 3 вересня 2025 року розгляд справи відкладено на 22 вересня 2025 року.
17 вересня 2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
19 вересня 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 22 вересня 2025 року, розгляд справи відкладено на 7 жовтня 2025 року.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Представник ТОВ «Коллект Центр» подав до суду клопотання, в якому зазначив, що позов підтримує та просить його задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 скористався своїм правом на подачу відзиву та 17 вересня 2025 року направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Разом з цим, 6 жовтня 2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвокат Павлюка С.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відпусткою адвоката. Підстав для задоволення даного клопотання суд не вбачає, оскільки ухвалою Томашпільського районного суду від 25 липня 2025 року було постановлено розглянути дану справу без виклику сторін, відтак сторони та їх представники до судового засідання не викликалися.
Суд, дослідивши матеріали справи, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за Кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, згідно ч. 2 цієї норми, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Отже, до правовідносин сторін за кредитним договором підлягають застосуванню норми, які регулюють відносини позики, якщо це не суперечить суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Судом встановлено, що 25 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 4372562 відповідно до умов якого, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Згідно п 1.2. Договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Сума кредиту(загальний розмір) складає: 10 200,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.
Відповідно до п 1.5. Договору, тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: - у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору, якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п.4.2 Договору; - у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 Договору.
Згідно п. 4.3. Договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп.4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п.4.2.Договору.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконало, а саме надав відповідачу кредит, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «Вей фор пей» ( а.с.7)
24.01.2022 було укладено договір № 24-01/2022 відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4372562.
10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4372562.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4372562.
Як видно з розрахунку заборгованості, сформованого позивачем загальна заборгованість відповідача за договором № 4372562 складає 33645,18 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10200 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23256 грн; інфляційні збитки - 163,20 грн; нараховані 3% річних -25.98 грн.
Відповідач ОСОБА_1 не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, тобто відповідачка зобов'язання за договором не виконав.
Згідно вимог ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договорів щодо виконання яких виник спір між сторонами, їх укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Як вбачається з матеріалів прави договір № 4372562 від 25 червня 2021 року укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.
Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при їх оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, електрону адресу, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону, номер банківської картки, на яку необхідно перерахувати кошти.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже підписанням договоув № 4372562 від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних вище дій, зокрема надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
При цьому суд зауважує, що ОСОБА_1 не оспорює у судовому порядку факту укладення кредитного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням наявних у справі письмових доказів та заперечень відповідача викладених у відзиві у суду немає підстав для висновку про недоведеність факту перерахування первісними кредиторами кредитних коштів та отримання їх відповідачем.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81ЦПК України саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитних договорів, або факту перерахування та отримання ним кредитних коштів.
Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_1 особистого кабінету на сайті первісних кредиторів, належність засобів зв'язку, зокрема номеру мобільного телефону, який використовувався при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання ОСОБА_1 коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять.
Щодо доведеності розміру заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 4372562 слід зазначити наступне.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача заборгованість : за договором № 4372562 від 25 червня 2021 року в розмірі 33645,18 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10200 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 23256 грн; інфляційні збитки - 163,20 грн; нараховані 3% річних -25.98 грн.
Водночас, суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів сторони щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
З огляду на зазначене, те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за договором № 4372562 від 25.06.2021 за нарахованими процентами становить 23256 грн не є співрозмірною сумі кредитів за договором № 4372562 від 25.06.2021 (борг по тілу кредиту 10200 грн), є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто з 23256 грн до 10200 грн
Відтак, у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитними договорами ОСОБА_3 має заборгованість в загальній сумі 20589,18 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 10200 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 10200 грн; інфляційні збитки - 163,20 грн; нараховані 3% річних -25.98 грн.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погасив, що є порушенням законних прав ТОВ «Коллект Центр».
Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожногоіз цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
При цьому суд звертає увагу, що у пункті 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, слід дійти висновку, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах строків позовної давності.
Відповідно ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи наведене, зокрема, часткове підтвердження представником позивача позовних вимог, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає стягненню заборгованість по договорам кредиту на загальну суму 20589,18 грн.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач ТОВ «Коллект Центр» понесло судові витрати, що складаються з 2422,40 гривень, сплаченого судового збору.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, та часткове задоволення позову з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1477,70 грн.
Водночас відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1,2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
На виконання вимог ст. 134 ЦПК України представником позивача в позові було надано орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, а саме на суму 13000 грн.
На виконання вимог ч.3 ст. 137 ЦПК України до позову додано Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 1 липня 2024 року укладений між адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр», заявку про надання юридичної допомоги № 424 від 2 червня 2025 року до договору № 01-07/2024 від 1 липня 2024 року, згідно якого загальна ціна послуг становить 13000 грн., витяг з акту № 11 про надання юридичної допомоги від 30 червня 2025 року, згідно якого вартість наданих послуг складає 13000 грн.
У відповідності до висновку Великою Палатою Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, визначено цілі оцінки витрат на професійну правничу допомогу: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включно з підготовчою до її розгляду, збиранням доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються за договором і на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості; розмір компенсації витрат адвоката встановлюється договором про надання правничої допомоги на підставі доказів; сума компенсації визначається за детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і витрат, необхідних для надання правничої допомоги; заявлені витрати на адвоката мають бути співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціною позову та (або) зазначеним справи для сторони, в тому силі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи, що позов задоволено частково, а також, що розмір наданої позивачу правової допомоги є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову і значенням справи для сторін, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8000 грн. витрат на професійну правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 95, 141, 142, 206, 228, 229, 235, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 280, 289, 354 ЦПК України
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 4372562 від 25 червня 2021 в розмірі 20589,18 грн ( двадцять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень вісімнадцять копійок).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 1477,70 грн. (одна тисяча чотириста сімдесят сім гривень сімдесят копійок) судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн. (вісім тисяч гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» код ЄДРПОУ 44276926, адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3 офіс 306;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: І. С. Мороз