Справа №348/1516/25
Номер провадження 2/348/1022/25
07 жовтня 2025 року м.Надвірна
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді О.Ю.Максименко
за участю секретаря судових засідань О.Р.Боєчко
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики грошових коштів від 01.02.2017.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.02.2017 між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю., за реєстровим № 165, згідно якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 строком до 01.02.2020 грошові кошти в розмірі 70382,00 грн, що на момент посвідчення даного договору є еквівалентом 2600 доларів США. Договором про внесення змін до договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю., за реєстровим № 165, від 01.03.2017 внесено зміни, а саме: позикодавець ОСОБА_1 передав позичальникові ОСОБА_2 строком до 01.02.2020 грошові кошти в розмірі 127652,00 грн, що на момент посвідчення даного договору є еквівалентом 4700 доларів США. За користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцеві відсотки в розмірі 5% на місяць від суми залишку заборгованості, які сплачуються в строк з першого по десятого числа кожного місяця. У разі неповернення суми боргу у встановлений термін позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі 0,2% від простроченого платежу за кожен день прострочки. До договорів позики підшито виконавчий напис нотаріуса, який не підлягає виконанню у зв'язку із спливом строку давності, відтак позивач змушений звертатися до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів. Враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, а згодом на строк дії воєнного стану, який триває, позивач реалізує своє право на стягнення боргу у межах строку позовної давності. Також позивач просить стягнути відсотки за правомірне користування грошовими коштами в розмірі 5% на місяць за період з 01.02.2017 по 01.02.2020 в сумі 8355 доларів США (гривневий еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на день подання позову = 344226 грн); а також відповідно до ст. 625 ЦК України: 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за період з 03.02.2020 по 23.02.2022 в сумі 807 доларів США (гривневий еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на день подання позову = 33244 грн) та інфляційні витрати за період з 03.02.2020 по 23.02.2022 в сумі 62796,94 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та у відсутність позивача.
Відповідач в судові засідання 16.09.2025 та 07.10.2025 не з'явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена шляхом направлення судових повісток за адресою реєстрації, повістки повернуті до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні ... відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Таким чином, ОСОБА_2 вважається належно повідомленою про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи без її участі до суду не надходило.
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 25.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
07.10.2025 постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази кожен окремо та в їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 01.02.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю, за реєстровим № 165, згідно якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 строком до першого лютого дві тисячі двадцятого року грошові кошти в розмірі 70382,00 грн, що на момент посвідчення даного договору є еквівалентом 2600 доларів США, згідно курсу НБУ станом на 01.02.2017 27,07 грн за 1 долар США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві суму, еквівалентну 2600 доларам США, в строк до 01 лютого 2020 року. За користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцеві відсотки в розмірі 5% на місяць від суми залишку заборгованості, які сплачуються в ст рок з першого до десятого числа кожного місяця. У разі неповернення суми боргу у встановлений термін, позичальник сплачує позикодавцеві пеню в розмірі 0,2% від простроченого платежу за кожен день прострочки (а.с.5).
01 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до договору позики грошових коштів, посвідченого 01.02.2017 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю, за реєстровим № 165, згідно умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 строком до першого лютого дві тисячі двадцятого року грошові кошти в розмірі 127652,00 грн, що на момент посвідчення даного договору є еквівалентом 4700 доларів США, згідно курсу НБУ станом на 01.03.2017 27,16 грн за 1 долар США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві суму, еквівалентну 4700 доларам США, в строк до 01 лютого 2020 року. Цей договір є невід'ємною частиною договору позики грошових коштів, посвідченого 01.02.2017 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяком Т.Ю, за реєстровим № 165 (а.с.6).
З моменту укладення договорів жодних грошових коштів позивачу повернуто не було. Доказів на повернення суми позики відповідачем суду не надано.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Ч. 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 4 ст. 545 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).
Як вбачається з договору позики грошових коштів від 01.02.2017, позичальник отримав в борг грошові кошти в гривнях із зазначенням еквіваленту доларам США, та зобов'язався повернути суму, еквівалентну 4700 доларам США.
Велика Палата Верховного Суду сформувала такий правовий висновок у справі № 500/5194/16-ц: якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Отже, борг за договором позики від 01.02.2017 підлягає стягненню саме в гривнях відповідно до еквіваленту доларам США станом на день виконання судового рішення.
Стягнення передбачених у п. 5. Договору відсотків за користування грошовими коштами за період з 01.02.2017 по 01.03.2020 також має відбуватися у гривні відповідно до еквіваленту долару США станом на день виконання судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором. Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Водночас, у відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його невиконання (договір чи делікт). Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язанням як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також зважаючи на те, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд, з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що вимоги позивача про відшкодування йому відповідачем інфляційних збитків, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірними.
Згідно аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 %/365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, здійснений позивачем за період з 03.02.2020 по 23.02.2022 відповідає вищевказаним вимогам. Стягнення 3% річних має відбуватися у гривні відповідно до еквіваленту долару США станом на день виконання судового рішення.
Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5153,45 грн, сплачений останнім при зверненні до суду.
Щодо судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу в сумі 10000 грн, суд зауважує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано ордер на надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги № 05/06/25 від 05.06.2025, додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги № 05/06/25 від 05.06.2025, квитанцію до прибуткового касового ордера № 05/06/25 від 05.06.2025 на суму 10000 грн (а.с.10-14, 16).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому суд звертає увагу на те, що справа не є малозначною і не є складною.
За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10000 грн не є завищеними, належним чином обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами та не становлять надмірний тягар для відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 22, 192, 207, 509, 524, 525, 526, 527, 530, 533, 545, 550, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. 9, 10, 12, 13, 77-81, 89, 133, 134, 137, 141, 247, 259, 263-265, 272-273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики грошових коштів від 01.02.2017 в сумі, еквівалентній 13862 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят два) доларів США на день виконання судового рішення, яка складається з: основної суми заборгованості - 4700 доларів США; відсотків за правомірне користування грошовими коштами - 8355 доларів США; 3% річних - 807 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , інфляційні витрати в сумі 62796,94 грн та судові витрати, понесені позивачем: на оплату судового збору в сумі 5153,45 грн і на правову допомогу в сумі 10000 грн, а разом 77950 (сімдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн 39 коп..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем та представником позивача до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_3 , дата видачі 07.10.2021, орган видачі 2610, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Представник позивача: адвокат Круць Володимир Миронович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 974 від 27.12.2013, адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Надвірнянського районного суду
Івано-Франківської області О.Ю. Максименко