07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 553/1060/20
провадження № 61-17109св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Аграрний фонд»,
третя особа-ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Сергієнко Тетяна Григорівна, на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року у складі судді Крючко Н.І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Чумак О.В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - ПАТ «Аграрний фонд»), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану щорічну відпустку, в якому просив стягнути з ПАТ «Аграрний фонд» на свою користь 2 130 000,00 грн, з яких: 1 800 000,00 грн на підставі трудового договору від 31 січня 2020 року, 150000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 травня 2020 року по 05 червня 2020 року, 180 000,00 грн компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Ленінський районний суд м. Полтави ухвалою від 25 серпня 2020 року залучив в якості правонаступника ПАТ«Аграрний фонд» - АТ«Аграрний фонд».
18 березня 2024 року ОСОБА_3 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій остаточно просив стягнути з АТ «Аграрний фонд» на його користь 8 985 861,7 грн, з яких: 1 800 000,00 грн - компенсаційні виплати, згідно пункту 6.2.1 Трудового договору, 7 129 585,44 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, 56 276,33 грн - компенсація за невикористану щорічну відпустку.
Ленінський районний суд м. Полтави рішенням від 19 березня 2024 року відмовив ОСОБА_3 у задоволенні позову.
10 травня 2024 року Ленінський районний суд м. Полтави додатковим рішенням стягнув з ОСОБА_3 на користь АТ «Аграрний фонд» судові витрати в розмірі 44 021,34 грн.
Полтавський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2024 року залишив без змін рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 19 березня 2024 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 травня 2024 року.
23 грудня 2024 року адвокат Сергієнко Т. Г. в інтересах ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м.Полтави від 19 березня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
27 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою від 19 вересня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження у справі № 306/2708/23 за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» напостанову Закарпатського апеляційного суду від 01 серпня 2024 року, а ухвалою від 11 червня 2025 року на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку, сформульованого Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Особливість полягає в тому, що попередня редакція статті 117 Кодексу законів про працю України не містила обмеження стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шестимісячним строком.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду вказала, що виходячи з цієї норми закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, зазначається, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Таким чином, на думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, пом'якшення відповідальності, передбаченої законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ не може застосовуватися до роботодавця - юридичної особи. Колегія суддів вважає, що у цьому випадку застосуванню підлягають норми, які діяли на момент виникнення правовідносин.
Разом із тим, у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зауважив, що «у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.»
Проте, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду, трудовий договір, як угода між роботодавцем та працівником, припиняється, і саме в день звільнення роботодавець повинен сплатити працівникові все, що йому належить при звільненні. Порушення цього обов'язку тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України. Оскільки порушення прав працівника відбулося (за умови невиплати йому всіх сум, що належать при звільненні) саме в день звільнення, ці відносини повинні регулюватися нормою статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла на час звільнення. Тривалість часу невиплати належних працівникові сум при звільненні не може бути підставою для застосування іншої редакції цієї статті, в тому числі, щодо обмеження строку виплати середнього заробітку, оскільки право працівника порушається саме в день звільнення, а трудових відносин між сторонами не існує.
Колегія суддів Касаційного цивільного суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду наголосила на необхідності розглядати систему порушень роботодавцем трудового законодавства у цій справі, як необхідну послідовність систематичних діянь, спрямованих на порушення прав працівника. За таких обставин, фактичне пом'якшення відповідальності роботодавця виглядає як схвалення подібної логіки і поведінки. Натомість застосування правила статті 117 КЗпП України і до другого періоду (з 19 липня 2022 року до 18 січня 2023 року) без обмеження строком, на думку колегії суддів, відповідало б принципу справедливості та забезпечувало б реалізацію захисної функції - однієї з головних функцій трудового права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що для формування єдиної правозастосовної практики є підстави для відступлення від висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2025 року справу № 306/2708/23 прийняла до розгляду.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин у справі № 306/2708/23.
Відповідно до частини другої статті 415 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 306/2708/23.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 553/1060/20 за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану щорічну відпустку, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов