Справа № 346/1069/24
Провадження № 22-ц/4808/1117/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Пнівчук
29 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.
з участю секретаря Струтинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рудь Ганна Ігорівна, на рішення Косівського районного суду від 22 травня 2025 року, в складі судді Кіцули Ю.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вкладу учасника за договором про спільну діяльність,
04 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення вкладу учасника за договором про спільну діяльність.
Вимоги позову обґрунтувала тим, що 03.06.2006 вона та відповідач уклали договір про спільну діяльність, відповідно до якого домовилися шляхом об'єднання своїх зусиль, грошових коштів, земельних ділянок діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення спільної господарської мети - створення, будівництва та введення в експлуатацію будівель та комунікацій: будинку загальною площею 364,25 кв. м., бані загальною площею 164,52 кв.м., рецепції загальною площею 63,1 кв. м., будинку (охорона) загальною площею 40,0 кв. м, альтанки загальною площею 42,8 кв. м., басейну 10м х 4м на суміжних земельних ділянках загальною площею 0,5976 га в с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області з метою здійснення ними права спільної часткової власності.
У пункті 2.1. договору сторони погодили, що для досягнення цілей договору сторони вносять такі вклади: ОСОБА_1 вносить: земельну ділянку 0,3430 га (кадастровий номер 010420700164), розташовану в с. Шешори, Косівського району, Івано-Франківської області, грошові кошти у сумі 360 956,83 грн (еквівалент 71 476,60 доларів США), що становить 65% в спільній частковій власності на готельно-туристичний комплекс; ОСОБА_2 вносить: земельну ділянку 0,2546 га (кадастровий номер 010420700163), розташовану в с. Шешори Косівського району, Івано-Франківської області, грошові кошти у сумі 194 361,37 грн (еквівалент 38 487,40 доларів США), що становить 35% в спільній частковій власності на готельно-туристичний комплекс.
На виконання договору позивач внесла 275 164,00 долари США, а відповідач вніс 138 763,00 долари США, що підтверджується протоколом № 1 до договору від 03.06.2006, протоколом № 2 до договору від 01.06.2007, протоколом № 3 до договору від 06.03.2008, протоколом (підсумки будівництва) від 28.12.2008, протоколом (підсумки 2006, 2007, 2008) від 01.01.2009 та розпискою відповідача від 01.01.2010 до договору.
Відповідно до пункту 5.1. договору сторони погодили ведення спільних справ сторін договору. Тобто, фактичне володіння вкладами учасників та їх спрямування здійснювалось одноособово відповідачем, який і повинен був розподіляти прибуток, одержаний від спільної діяльності.
У 2009-2010 роках позивач і відповідач підписали плани робіт по готельно- туристичному комплексу, відповідно до яких погоджено введення в експлуатацію об'єктів на ділянці ОСОБА_2 та оформлення права власності на об'єкти в частках відповідач - 35 % і позивач - 65 %.
На виконання договору було збудовано готельно-туристичний комплекс, частина будівель та споруд якого розміщена на земельній ділянці ОСОБА_2 (житловий будинок, літня кухня, сарай, огорожа, вимощення), а інша частина - на земельній ділянці ОСОБА_1 (будинок котеджного типу, альтанка, басейн).
У подальшому відповідач здійснив реєстрацію права власності частини готельно- туристичного комплексу, що знаходилася на належній йому земельній ділянці, не у відсотковому співвідношенні часток сторін відповідно до умов договору, а виключно на себе. Окрім того, ОСОБА_2 , використовував готельно-туристичний комплекс без погодження з ОСОБА_1 та отримував прибуток, який не розподіляв з позивачем у погоджених договором частинах (65% на 35%).
Позивач стверджує, що повністю виконала свої зобов'язання за договором в частині внесення грошового вкладу у загальному розмірі 275 164,00 доларів США, однак так і не отримала у власність 65% готельно-туристичного комплексу, збудованого за спільні кошти сторін договору.
За результатами проведення незалежної оцінки майна експертом встановлено, що собівартість будівництва частини готельно-туристичного комплексу, що належить відповідачу, становить 174 620,00 у.о., тоді як собівартість будівництва частини готельно-туристичного комплексу, що належить позивачу - 67 228,00 у.о.
29.08.2023 року позивач письмово повідомила відповідача про відмову від подальшої участі в договорі та необхідність повернути вклад ОСОБА_1 у спільну діяльність.
30.08.2023 ОСОБА_2 отримав заяву про відмову від подальшої участі в договорі. З урахування приписів частини 1 статті 1442 ЦК України договір було припинено.
Таким чином, з 01.12.2023 у відповідача виник обов'язок повернути позивачу вклад, за вирахуванням собівартості будівництва частини готельно-туристичного комплексу, належній позивачу на праві приватної власності.
Станом на дату подання позовної заяви відповідач добровільно вклад не повернув, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушених прав.
ОСОБА_1 просила позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 207 936 доларів США та вирішити питання розподілу судових витрат.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався правом на подання відзиву, подав суду заяву про долучення доказів, в якій зазначив, що ОСОБА_1 вже зверталася з даними позовними вимогами до Коломийського міськрайонного суду, що свідчить про намагання вирішувати аналогічний спір в іншому суді.
Також вказав, що рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року визнано незаконним і скасовано рішення сесії Шешорської сільської ради № 11-4/2011 від 06.05.2011 року про оформлення права власності на будинок котеджного типу побудованого у 2010 році по АДРЕСА_1 ) за ОСОБА_1 , таким чином право приватної власності позивача на цей об'єкт нерухомості скасовано. Постановою апеляційної інстанції та ухвалою касаційної інстанції рішення Косівського районного суду залишено без змін.
Окрім того, рішенням Косівського районного суду від 28 липня 2022 року по справі № 346/3552/20, залишеним без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, та Постановою Верховного Суду від 22.02.2023 року відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та стягнення коштів, відтак вимоги позивачки про стягнення з нього у її користь грошових коштів у розмірі 207 936,00 доларів США вважав необґрунтованими.
ОСОБА_2 та його представник просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішенням Косівського районного суду від 22 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рудь Г.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Зазначає, що суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки повернення вкладу учасника у договорі про спільну діяльність (стягнення різниці у вартості спірного майна) однаково не призведе до поновлення прав позивача. Натомість ефективним способом захисту прав позивача у цій справі, на думку суду, є визначення частки кожного з учасників договору про спільну діяльність у праві спільної власності відповідно до фактично вкладених коштів у будівництво з подальшим поділом майна в натурі відповідно до земельних ділянок, які є у приватній власності кожного учасника, а у випадку неможливості поділу майна в натурі - стягнення грошової компенсації.
На думку позивачка такий висновок суду не відповідає обставинам справи. Вважає обраний спосіб захисту належним та ефективним.
Зазначає, що частки сторін у спільній частковій власності вже визначені та не підлягають перегляду ні в добровільному, ані в судовому порядку.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що частки позивача та відповідача у праві спільної власності на об'єкти нерухомості вже визначені за погодженням сторін відповідно до п. 2.1 договору, протоколів до договору № 1 від 03.06.2006, № 2 від 01.06.2007, № 3 від 06.03.2008, (підсумки 2006, 2007, 2008) станом на 01.01.2009), (підсумки будівництва в Шешорах за 2008 рік) від 28.12.2008, (підсумки 2006, 2007, 2008, 2009) станом на 01.01.2010 і становлять 65% (частка позивачки) та 35% (частка відповідача).
Будь-які твердження відповідача про збільшення розміру його вкладу у зв'язку з начебто додатковим фінансуванням утримання готельно-туристичного комплексу не заслуговують на увагу, оскільки всупереч положенням п.п. 3.1., 5.1.,5.2., 6.2. договору відповідач не погоджував з позивачем будь-яких додаткових витрат на утримання готельно-туристичного комплексу; відповідач одноосібно використовував готельно-туристичний комплекс з метою отримання прибутку всупереч п.п. 7.2. договору та не здійснював розподіл такого прибутку з позивачкою; відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами факти такого додаткового фінансування на утримання готельно-туристичного комплексу.
Крім того, позивачка вже скористалась усіма запропонованими судом способами захисту в межах справ №346/3552/20 та №347/2293/16, однак не отримала захисту порушених прав.
Як підтверджується матеріалами справи та змістом оскаржуваного рішення ОСОБА_1 вже двічі зверталася до суду за захистом своїх прав: з вимогами про визнання права власності 65/100 частки житлових будинків; виділення частки із майна, що є у спільній частковій власності у межах справи № 347/2293/16 та про стягнення коштів, внесених на будівництво об'єктів нерухомості відповідно до договору про спільну діяльність у межах справи № 346/3552/20. У кожному з цих випадків суди відмовляли позивачці у захисті порушених прав з огляду на неефективність обраного способу захисту.
Всупереч цим обставинам, суд першої інстанції фактично пропонує позивачці повторно скористатися способами захисту, які вже були використані позивачкою, тим самим позбавляє її судового захисту, оскільки відповідно до положень чинного процесуального законодавства повторне звернення до суду за захистом своїх прав до того самого відповідача, з тим самим предметом та з однакових підстав не допускається.
Позивачка вже майже 10 років намагається захистити та відновити порушені відповідачем права в судовому порядку, однак щоразу суди відмовляли в захисті її прав та інтересів, спонукаючи останнього до мирного врегулювання спору з відповідачем. Позивачка неодноразово здійснювала спроби вирішити спір у позасудовому порядку, однак щоразу безуспішно.
Встановивши факт припинення договору внаслідок відмови позивачки від подальшої участі у договорі простого товариства, суд першої інстанції протиправно не застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 1141 ЦК України, тим самим фактично проігнорував законне право позивачки на повернення вкладу у договорі простого товариства, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Оскільки спір у даній справі виник щодо повернення вкладу позивачки як учасника договору простого товариства, суд першої інстанції повинен був встановити: чи мало місце укладення договору простого товариства між позивачкою та відповідачем, яким був вклад позивачки в договорі простого товариства, чи дотримано позивачкою процедуру виходу з договору простого товариства, чи виконав відповідач вимогу позивачки у добровільному порядку і, встановивши ці обставини, оцінивши докази на їх підтвердження, застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 1141 ЦК України.
Оскаржуване рішення ґрунтується, з-поміж іншого, на висновку суду про те, що «відповідач по факту витратив значно більше коштів, ніж передбачено договором, оскільки спірне майно потребувало ремонту та утримання».
Тобто суд першої інстанції визнає встановленою обставину здійснення витрат ОСОБА_2 на утримання готельно-туристичного комплексу, збудованого на виконання договору, що, зі свого боку, начебто дає підстави для висновку про необхідність перерахунку розміру часток у праві спільної часткової власності на збудований об'єкт, а не повернення вкладу позивачки.
Наведена вище обставина не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду та не була доведена належними та допустимими доказами, а отже, не може бути покладена в основу оскаржуваного рішення.
Навіть за умови надання ОСОБА_2 належних доказів на підтвердження здійснення додаткових витрат на утримання готельно-туристичного комплексу, збудованого на виконання договору, відповідач позбавлений права посилатися на такі витрати, оскільки: всупереч положенням п.п. 3.1., 5.1.,5.2., 6.2. Договору відповідач не погоджував з позивачкою будь-яких додаткових витрат (фінансування) на утримання готельно-туристичного комплексу; відповідач одноосібно отримував прибуток від використання готельно-туристичного комплексу, збудованого відповідно до договору, всупереч п.п. 7.2. договору не здійснював розподілу такого прибутку на користь позивачки, не погоджував з позивачкою використання таких коштів для будь-яких цілей, в тому числі для утримання готельно-туристичного комплексу. Окрім того, перерозподіл часток жодним чином не вплинув би на суму вкладу, який позивачка просить стягнути з відповідача у цьому спорі.
Право на подачу відзиву відповідач ОСОБА_2 не скористався.
Відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_1 - адвокати Рудь Г.І. та Павлова Л.А. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 заперечили вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що 03.06.2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про спільну діяльність, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися шляхом об'єднання своїх зусиль, грошових коштів, земельних ділянок діяти спільно без створення юридичної особи для досягнення спільної господарської мети - створення, будівництва та введення в експлуатацію будівель та комунікацій: будинку загальною площею 364,25 кв. м., бані загальною площею 164,52 кв.м., рецепції загальною площею 63,1 кв. м., будинку (охорона) загальною площею 40,0 кв. м, альтанки загальною площею 42,8 кв. м., басейну 10м х 4м на суміжних земельних ділянках загальною площею 0,5976 га в с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області з метою здійснення ними права спільної часткової власності.
06.03.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали доповнення до договору про спільну діяльність.
Згідно протоколу №1 до договору про спільну діяльність, для досягнення цілей договору сторони внесли такі вклади: ОСОБА_4 - земельну ділянку 0,3430 га (кадастровий номер 010420700164), розташовану в с. Шешори, Косівського району, Івано-Франківської області; ОСОБА_2 - земельну ділянку 0,2546 га (кадастровий номер 010420700163), розташовану в с. Шешори Косівського району, Івано-Франківської області .
Відповідно до протоколу №2 до договору, для досягнення цілей договору сторони внесли такі вклади: ОСОБА_4 - грошові кошти у сумі 360 956,83 грн (еквівалент 71 476,60 доларів США), що становить 65% в спільній частковій власності на Готельно-туристичний комплекс; ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 194 361,37 грн (еквівалент 38 487,40 доларів США), що становить 35% в спільній частковій власності на Готельно-туристичний комплекс.
Згідно протоколу №3 від 06.03.2008 року до договору, для досягнення цілей договору сторони додатково внесли такі вклади: ОСОБА_4 , грошові кошти у сумі 114 989 грн. (еквівалент 22 770 доларів США), що становить 65% в спільній частковій власності на Готельно-туристичний комплекс; ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 61 917 грн (еквівалент 12 261 доларів США), що становить 35% в спільній частковій власності на Готельно-туристичний комплекс.
Згідно з протоколом (підсумки 2006, 2007, 2008 рр.) до договору про спільну діяльність станом на 01.01.2009 року сторонами на спільне будівництво об'єкта в Шешорах за 2006, 2007, 2008 рр. витрачено суму еквівалентну 377 915 доларів США. ОСОБА_1 перефінансовано в 2008 році 17 461 у.о., ОСОБА_2 недофінансував у 2008 році 17 461 у.о.
Відповідно до підсумків будівництва в с. Шешори за 2008 рік, загальна сума інвестицій у проект становить 109 261 у.о. Повинно було бути внесено (65%) Павловою - 71020 у.о., повинно було бути внесено (35%) Уграком - 38241 у.о. Борг ОСОБА_2 щодо інвестування у 2008 році - 17 461 у.о.
Згідно протоколу (підсумки 2006, 2007, 2008, 2009 рр.) до договору про спільну діяльність станом на 03.06.2006 року сторонами на спільне будівництво об'єкта в Шешорах за 2006, 2007, 2008, 2009 рр. витрачено суму еквівалентну 413 927 доларів США. ОСОБА_1 перефінансовано в 6111 у.о., ОСОБА_2 недофінансував 6111 у.о. За підсумками 2009 року станом на 01.01.2010 витрати по Шешорах загальні 36 012 у.о. ОСОБА_1 внесла 12058 у.о., ОСОБА_2 вніс 23 954 у.о. (борг 17 461 + 6493 у.о.).
До матеріалів справи додано протокол Правила ведення спільного будівництва в с. Шешори Івано-Франківської області підписаний ОСОБА_1 05.03.2009 та ОСОБА_5 07.03.2009.
Згідно плану робіт по об'єкту на 2009 рік, протягом 2009 року передбачалося: зміна цільового призначення ділянки ОСОБА_1 та отримання нового акту, введення в експлуатацію об'єктів на ділянці ОСОБА_2 та оформлення права власності на об'єкти в частках ОСОБА_2 - 35%, ОСОБА_1 - 65%, отримання готівкових коштів з визначених джерел доходу .
Відповідно до плану робіт по об'єкту на 2010 рік, протягом 2010 року передбачалося: підбити підсумки і підписати фактичні, реальні витрати сторін, оформлення документів по об'єкту, введення в експлуатацію ділянки ОСОБА_4 , оформлення належним чином інвестицій ОСОБА_4 щодо земельних ділянок, узгодити першочерговість і актуальність робіт, що проводяться.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16.12.2019 року у справі №347/2293/16 частково задоволено позов ОСОБА_1 про скасування рішення Шешорівської сільської ради №12-23/2009 від 09.02.2009 року, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 25.08.2010 року, визнання права власності на 65/100 частки житлових будинків, виділення частки із майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно, скасування реєстрації земельної ділянки.
Скасовано рішення виконавчого комітету Шешорівської сільської ради Косівського району № 12-23/2009 від 09.02.2009 року про передачу у власність ОСОБА_2 житлового будинку в АДРЕСА_2 ; свідоцтво серії НОМЕР_1 від 25.06.2010. про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради 25.06.2010 року на ім'я ОСОБА_2 на житловий будинок А, загальною площею 325,8 кв.м,, літню кухню Б, сарай В., огорожу № 1-3, вимощення І, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 .
Цим же рішенням задоволено частково зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення №11-4/2011 сесії Шешорівської сільської ради від 06.05.2011, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане 24.05.2011 на ім'я ОСОБА_1 , визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будинку відпочинку, виділення ОСОБА_2 1/2 частки будинку відпочинку та припинення права спільної часткової власності між ними на будівлі, встановлення постійного земельного сервітуту на земельні ділянки.
Визнано незаконним та скасовано рішення №11-4/2011 сесії Шешорівської сільської ради Косівського району від 06.05.2011 про оформлення права власності на будинок котеджного типу в АДРЕСА_3 , а колишня кут Самбір № 827) за ОСОБА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно видане виконавчим комітетом Шешорівської сільської ради 24.05.2011 на ім'я ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Шешорівської сільської ради Косівського району від 06.05.2011 на будинок котеджного типу А, загальною площею 117,7 кв.м., альтанку Б, басейн В , що в АДРЕСА_3 , а колишня кут Самбір № 827).
У вересні 2020 року ОСОБА_1 вернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та стягнення коштів.
Рішенням Косівського районного суду від 28.07.2022 року у справі № 346/3552/20, залишеним без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022 та постановою Верховного Суду від 22.03.2023, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та стягнення коштів залишено без задоволення (т.1 а.с.22-39).
Із долученої стороною позивачки до матеріалів позовної заяви інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об'єкт нерухомого майна (будинок котеджного типу площею 117,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 ) на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності , НОМЕР_2 , 24.05.2011, видане виконавчим комітетом Шешорської сільської ради на підставі рішення №11-4/2011 від 06.05.2011 (т.1 а.с.40-41).
Об'єкт нерухомого майна (житловий будинок з будівлями і спорудами площею за адресою: АДРЕСА_3 ) на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (т.1 а.с.42-44).
Відповідно до листа ТОВ «Люкс-експерт» №27-15/10 від 10.11.2017 року, загальна ринкова вартість об'єктів належних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складає 474 000 у.о. Сторонам були надані пропозиції щодо спірного майна (т.1 а.с.45-48).
29 серпня 2023 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 заяву про відмову від подальшої участі в договорі простого товариства, укладеного ними 03.06.2006, у якій вимагала повернути речі, що були передані нею як вклад у спільну діяльність, а саме: право користування земельною ділянкою 0,3430 га, кадастровий номер 2623688801:02:001:0234, розташованої за адресою, кут Велике Заріччя, с. Шешори, Косівського району та грошові кошти у розмірі 275164 долари США.
Вказану заяву ОСОБА_2 отримав 30.08.2023 року, у добровільному порядку вимоги заяви не виконав, у зв'язку з чим позивачка пред'явила позов про стягнення вкладу учасника за договором про спільну діяльність у судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Отже, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Встановлено, що між сторонами існує спір щодо відмови ОСОБА_1 від подальшої участі у договорі про спільну діяльність та стягнення вкладу учасника за договором про спільну діяльність.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що спірні правовідносини регулюються положеннями укладеного між сторонами Договору про спільну діяльність та нормами ЦК України.
Відповідно до статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно з частиною першою статті 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
У статті 1133 ЦІК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Положеннями статті 1134 ЦК України визначено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.
Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1141 ЦК України договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.
Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.
Згідно частини першої статті 1142 ЦК України учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.
Ухвалюючи рішення по суті заявлених вимог, суд першої інстанції правильно зазначив, що об'єкт будівництва, обумовлений сторонами у Договорі про спільну діяльність від 03.06.2006 з внесеними змінами до договору від 06.03.2009, вже збудовано та введено в експлуатацію, однак рішенням Косівського районного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 347/2293/16 видані сторонам свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно скасовані.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про зареєстроване право власності на спірні об'єкти за обома сторонами, так як жодна із сторін не звернула рішення суду до виконання.
На праві приватної власності сторонам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належать лише земельні ділянки, на яких споруджено об'єкти за договором про спільну діяльність.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка посилалася на те, що на виконання Договору про спільну діяльність вона внесла грошовий вклад у загальному розмірі 275164 долари США, однак фактично отримала у власність частину Готельно-туристичного комплексу, вартість будівництва якої становить всього 67228 у.о., тоді як відповідач отримав у власність частину Готельно-туристичного комплексу, вартість будівництва якої становить 174620 у.о.
Відтак позивачка просила стягнути різницю між грошовим вкладом позивача та собівартістю набутої нею частини Готельно-туристичного комплексу, що становить 207936 (275164-67228) доларів США.
Разом з тим, як встановлено судом та не заперечується сторонами, після ухвалення судом рішення про скасування свідоцтв про право власності як за ОСОБА_2 так і за ОСОБА_1 на спірні об'єкти будівництва, станом на час пред'явлення позову та в процесі розгляду справи сторони не дійшли згоди щодо оформлення права власності на об'єкти будівництва та жодна із сторін Договору про спільну діяльність не оформила право власності на вказані об'єкти.
А отже вимоги позивачки про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 207936 доларів США, як різниці вартості отриманих ними у власність об'єктів є необґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, з огляду на те, що за умовами договору про спільну діяльність сторони дійшли згоди створити Готельно-туристичний комплекс на суміжних земельних ділянках, належних їм на праві власності із оформленням права власності на споруджені об'єкти в частках за позивачкою права власності на 65% та відповідачем 35%, що передбачає часткову власність сторін на споруджені об'єкти на земельних ділянках, які їм не належать.
Відтак враховуючи тривалість судових спорів, суд правильно зазначив, що ефективним способом захисту прав позивача ОСОБА_6 , є визначення її частки та ОСОБА_2 у праві спільної власності відповідно до фактично вкладених коштів в будівництво кожного учасника договору про спільну діяльність, а в подальшому, поділ такого майна в натурі відповідно до земельних ділянок які є у приватній власності кожної із сторін із врахуванням визначених часток, а у випадку неможливості поділу майна в натурі, стягнення грошової компенсації.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції визнав встановленою обставину здійснення витрат ОСОБА_2 на утримання готельно-туристичного комплексу, збудованого на виконання договору, що, дає підстави для висновку про необхідність перерахунку розміру часток у праві спільної часткової власності на збудований об'єкт, а не повернення вкладу позивачки не заслуговують на увагу, оскільки вказана обставина не досліджувалась судом і рішення суду не містить висновків з цього питання. Як убачається із змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначає про те, що відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи позовні вимоги позивачки, стверджує, що він по факту витратив значно більше коштів, ніж передбачено договором, оскільки спірне майно потребувало ремонту та утримання.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рудь Ганна Ігорівна, залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 22 травня 2025 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 жовтня 2025 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин