ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
справа № 37/472
29.11.07
За позовом
Державного підприємства "Харківцукорзбуд"
До
Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрАгроІнвест"
Про
стягнення 57446,49 грн.
Суддя Кондратова І.Д.
Представники сторін:
Від позивача Лук'яненко О.Л. -представник за довіреністю № б/н від 01.08.2007 року;
Від відповідача Нікіфоров С.С.- представник за довіреністю № 3-А від 01.09.2007 року;
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства "Харківцукорзбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрАгроІнвест" про стягнення 57446,49 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2007 р. порушено провадження у справі № 37/472, розгляд справи було призначено на 22.10.2007 року о 11-00.
Представник позивача в судове засідання 22.10.2007 року з'явився, проте вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2007 року № 37/472 не виконав.
Представник відповідача 22.10.2007 р. в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/472 від 25.09.2007 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник відповідача через канцелярію Господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.
Крім того, 12.11.2007 року представники сторін в судовому засіданні подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору по справі № 37/472.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2007 року продовжено строк вирішення спору.
У судовому засіданні 12.11.2007 р., відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 29.11.2007 р. о 11-45.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представників сторін було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між сторонами був укладений правочин, відповідно до якого позивач здійснив передачу відповідачу товару на загальну суму 76 400 грн. 00 коп., що підтверджується належним чином завіреною копією накладної № 653 від 21.04.2006 року, підписаною уповноваженими особами обох сторін. Факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача, уповноваженого отримати товар відповідно до довіреності на отримання товару серії ЯЛП № 176912 від 21.04.2006 року.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до положень статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може бути укладений у будь -якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Також, статтею 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, шляхом поставки позивачем та прийняття відповідачем товару згідно видаткової накладної, між сторонами був укладений договір купівлі-продажу у спрощений спосіб на загальну суму 51000,00 грн.
Судом встановлено, що 21.04.06 р. позивач виставив відповідачу для оплати вищевказаного товару рахунок № 690, відповідно до якого боржник мав протягом 2 банківських днів розрахуватися з позивачем за поставлений йому цукор.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково розрахувався за поставлений товар, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача на загальну суму 25 400 грн. 00 коп.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, сторони уклали договір купівлі - продажу товару у спрощений спосіб шляхом прийняття товару та підписання накладної. В накладній сторони не зазначили порядок розрахунків за поставлений товар та не визначили строк виконання обов'язку відповідача щодо оплати вартості товару. Позивач в своїх поясненнях посилається на те, що рахунок № 690 від 21.04.2006 року є вимогою до відповідача щодо виконання останнім обов'язку сплатити вартість товару в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України.
Проте дані доводи судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Рахунок № 690 від 21.04.2006 року є бухгалтерським документом, комерційним рахунком, в якому зазначається сума належного за товар платежу. В даному рахунку вказаний строк дійсності до сплати, зокрема протягом 1 банківської доби, проте в даному рахунку не встановлений строк виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати вартості отриманого товару. А тому суд наголошує, що рахунок № 690 від 21.04.2006 року не є вимогою в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи 05.11.07 р. позивач, під час розгляду справи, направив відповідачу претензію з вимогою сплатити суму боргу у розмірі 51 000,00 грн. за поставлений цукор
Відповідач зазначену претензію залишив без задоволення, у зв'язку з чим станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача складає 51 000 грн. 00 коп.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З доказів по справі вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості чи кількості товару від відповідача не надходило.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення суму основного боргу, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, позовні вимоги Державного підприємства "Харківцукорзбуд" щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 51 000 грн. 00 коп. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з останнього 3% у розмірі 2 148 грн. 49 коп. Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, контррозрахунку 3% річних не надав.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотки річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних від простроченої суми, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком суду, оскільки позивачем не враховано, що право вимоги на стягнення відсотків річних настало у позивача починаючи з 12.11.2007 року, тобто після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги.
Розмір 3% річних становить: 51 000 (заборгованість відповідача) х 3% х 18 днів (кількість днів прострочення з 12.11.07р. по 29.11.07р.) : 365 днів = 75,45 грн. На підставі вищевикладеного, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних частково згідно вищенаведеного розрахунку суду.
Крім того, позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача 4298,00 грн. штрафу у розмірі 7% від простроченої суми.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частинна 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Нормативно обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу, позивач посилається на статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до приписів якої, у разі порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, то штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, зазначеною нормою права передбачено право позивача на стягнення штрафу у розмірі семи відсотків вартості переданого відповідачу товару, лише у разі, якщо прострочення боржника становить понад тридцять днів.
Як вже встановлено судом, боржник повинен був виконати свій обов'язок в частині оплати переданого йому товару у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, направленої позивачем на його адресу 05.11.2007 року.
Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, суд відмовляє позивачу в задоволенні стягнення з відповідача 4298,00 грн. штрафу у розмірі 7% від простроченої суми, у зв'язку з тим, що позивач не набув права вимагати від відповідача сплатити йому вказаний розмір штрафу, передбачений частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, оскільки прострочення боржника менше ніж 30 днів.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється мито у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив 575,00 грн. державного мита, тоді як відповідно до ціни позову необхідно було сплатити 574,45 грн., в зв'язку з чим 0,55 грн. зайво сплаченого державного мита підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 614, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрАгроІнвест»(03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 4а, оф. 405; пр-т. Перемоги, 136, кв. 34, код 331758823) на користь Державного підприємства «Харківцукорзбут»(61002, м. Харків, вул. Гаршина, 9, код 23764023) 51 000 (п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп. -основного боргу, 75 (сімдесят п'ять) грн. 45 коп. -3% річних, 510 (п'ятсот десять) грн. 75 коп. - державного мита та 104 (сто чотири) грн. 91 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. На підставі даного рішення повернути Державному підприємству «Харківцукорзбут»(61002, м. Харків, вул. Гаршина, 9, код 23764023) з Державного бюджету України державне мито в сумі 0,55 грн. як зайво сплачене, що перераховане квитанцією № 110 від 17.09.2007 року (оригінал якої залишається в матеріалах справи).
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.Д. Кондратова
Дата підписання
рішення 22.01.2008 року.