Справа № 2-3898/10
Провадження № 4-с/185/20/25
07 жовтня 2025 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Перекопського М.М.,
з участю секретаря судового засідання Ольхової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на дії приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни, боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
встановив:
ТОВ «Дебт Форс» звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є., боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , просив суд визнати незаконність дій приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни, під час визначення залишку боргу при винесенні постанови про повернення виконавчого документа Стягувачу у виконавчому провадженні № 65596834; Скасувати постанову ВП №65596834 від 02.06.2025 року про повернення виконавчого документу стягувачу; Зобов'язати приватного виконавця Матвійчук Наталію Євгеніївну винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідності з вимогами Закону та Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджено Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5).
Скарга обґрунтована тим, що 12.10.2011 року рішенням Калінінського районного суду м. Донецька було задоволено позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 19 461,37 дол. США, що еквівалентно 155128,51 грн., та судові витрати у розмірі 1671,28 грн., який ухвалою суду замінено на ТОВ «Дебт Форс», 02.06.2025 року Приватним виконавцем Матвійчук Наталією Євгеніївною, винесено постанову ВП 65596834 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в мотивувальній частині якої зазначено зокрема: «Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 154865.57 гривня (UAH); сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 26.29 гривня (UAH). Вважає такі дії приватного виконавця із зазначенням нестягнутої суми саме в гривнях незаконними, оскільки рішенням суду стягнуто суму боргу саме у доларах США, тому приватний виконавець мав проставити відмітку у виконавчому листі у доларах США та у гривневому еквіваленті.
08.07.2025 року ухвалою скаргу прийнято до розгляду.
14.08.2025 року ухвалою виключено зі складу учасників справи приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є. Залучено до участі у справі приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішину Інну Іванівну.
Відповідно до пояснень приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Літвінішина І.І. просила відмовити в задоволенні п. 4 Скарги, а саме, зобов'язати приватного виконавця Матвійчук Наталію Євгеніївну, винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідності до вимог Закону та Інструкції з організації примусового виконання рішення, як такі, що є передчасними.
Представник скаржника та інші сторони в судове засідання не з'явились, про розгляд скарги повідомлені належно. Стягувач просив розглянути справу без його участі.
Вислухавши учасників справи, ознайомившись з письмовими доказами, повно та всебічно дослідивши усі обставини справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12 жовтня 2011 року Київським районним судом м. Донецька ухвалено рішення у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення набрало законної сили.
10 січня 2024 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області видано дублікат виконавчого листа про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 461,37 дол. США, що еквівалентно 155 128,51 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч сто двадцять вісім) грн., 51 коп., з яких: 12156,90 дол. США, що еквівалентно 96 903,87 грн.-заборгованість за кредитом 5 898,61 дол. США, що еквівалентно 47 018,41 грн.-заборгованість за процентами 743,61 дол. США, що еквівалентно 5 927,39 грн.-несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 662,25 дол. США, що еквівалентно, що еквівалентно 5 278,84 грн.-пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користуванням кредиту.
Ухвалою Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 рокузміненосторону виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа усправі №2-3898/10 на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс».
02 червня 2025 року Приватним виконавцем Матвійчук Наталією Євгеніївною, винесенопостанову ВП №65596834 про повернення виконавчого документу стягувачу на підставіп.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначено залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 154865,57 грн.
Згідно відміток державного виконавця на виконавчому листі про повернення виконавчого листа стягувачу, 02 червня 2025 року виконавчий лист повернуто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», залишок боргу 154865,57 грн., сума стягнутої винагороди 26,29 грн.
Згідно п. 1 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 22 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Відповідно до п.8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у період дії заборони на купівлю іноземної валюти, встановленої Національним банком України, виконавець за наявності письмової згоди стягувача на перерахування йому коштів у національній валюті звертає стягнення на виявлені у боржника кошти в національній валюті.
Еквівалент зазначеної у виконавчому документі суми стягнення в іноземній валюті визначається за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів на рахунок стягувача.
Таким чином, вказуючи залишок нестягненої суми в українській гривні в постанові про повернення стягувачу виконавчого документа від 02 червня 2025 року та у відмітці на виконавчому документі, приватний виконавець не врахувала валюту зобов'язання, вказану в резолютивній частині рішення та у виконавчому листі № 2-3898/10, згідно якого на користь ТОВ «Дебт Форс» підлягало стягненню солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 461,37 дол. США, що еквівалентно 155 128,51 грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч сто двадцять вісім) грн., 51 коп., з яких: 12156,90 дол. США, що еквівалентно 96 903,87 грн.-заборгованість за кредитом 5 898,61 дол. США, що еквівалентно 47 018,41 грн.-заборгованість за процентами 743,61 дол. США, що еквівалентно 5 927,39 грн.-несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 662,25 дол. США, що еквівалентно, що еквівалентно 5 278,84 грн.-пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користуванням кредиту.
При цьому аналіз матеріалів виконавчого провадження дає підстави для висновку, що зазначення нестягнутої суми саме у гривневому еквіваленті в подальшому призведе до неналежного виконання рішення суду, яким стягнуто заборгованість саме в іноземній валюті - долар США, оскільки зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на даний час повністю не виконали, а стягнення за рішенням суду в іноземній валюті проводиться шляхом стягнення в гривневому еквіваленті зазначеної у виконавчому документі суми стягнення в іноземній валюті, що визначається за офіційним курсом Національного банку України на день перерахування коштів на рахунок стягувача. А зазначена сума залишку боргу у національній валюті, замість іноземної, як це зазначено в рішенні суду та у виконавчому листі, суперечить резолютивній частині рішення суду та змінює його резолютивну частину, оскільки не дає інформації про залишок невиконаного зобов'язання саме в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частин першої третьої цієї статті у разі, якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. Уразі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов'язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець на відповідний рахунок приватного виконавця.
Отже, разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.
Таке твердження узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц, від 22 вересня 2023 року у справі № 2-1540/12, від 12 листопада 2020 року у справі № 127/17686/13-ц, від 09 жовтня 2020 року у справі № 799/2340/18, від 27 липня 2020 року у справі № 607/16146/17, від 15 липня 2020 року у справі № 711/12474/14-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 308/1811/18.
За правилами ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Згідно частин 2, 3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Отже за змістом вказаних норм закону, обов'язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.
Положеннями ст.129-1 Конституції України, ч.1ст.18 ЦПК України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, щоб ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляді водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Hornsby v. Greece», п.40).
За ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначені такі заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця, регламентовано розділом VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовано Законом "Про виконавче провадження". Указаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб).
Положеннями ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За таких обставин скарга ТОВ «Дебт Форс» підлягає задоволенню в частині визнання незаконними дій приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни, під час визначення залишку боргу при винесенні постанови про повернення виконавчого документа Стягувачу у виконавчому провадженні № 65596834; Скасувати постанову ВП №65596834 від 02.06.2025 року про повернення виконавчого документу стягувачу.
Що стосується вимог, викладених у п. 4 прохальної частини скарги, а самезобов'язати приватного виконавця Матвійчук Наталію Євгеніївну, винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документу стягувачу винесена приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України " Про виконавче провадження" з підстав: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Саме така підстава зазначена і в описовій частині постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 02.06.2025 року ВП № 65596834. Також в постанові про повернення виконавчого документу стягувачу від 02.06.2025 року ВП 65596834 приватним виконавцем Матвійчук Н.Є. було роз'яснено стягувачу норми ч.5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» - Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Скаржник у своїй скарзі просить зобов'язати приватного виконавця винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" де підставою для повернення є - стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 припинено діяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Н.Є.
Рішенням Ради приватних виконавців України від 13.06.2025 року призначено тимчасовим приватним виконавцем для здійснення заходів щодо припинення діяльності приватного виконавця Матвійчук Н.Є. - приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Літвінішину І.І.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення п.4 скарги, а саме щодо зобов'язання приватного виконавця Матвійчук Н.Є вчинити певні дії.
Керуючись ст. 260, 447-451 ЦПК України, суд
постановив:
Задовольнити частково скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дебт Форс" на дії приватного виконавця Матвійчук Наталії Євгеніївни, боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Матвійчук Наталії Євгеніївни під час винесення постанови ВП № 65596834 від 02 червня 2025 року про повернення виконавчого документа стягувачу та скасувати цю постанову.
В іншій частині відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення (підписання суддею) та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя М. М. Перекопський