21.08.2025 Єдиний унікальний номер 205/3375/25
Номер провадження: 2/205/2537/25
21 серпня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Клас-Авто», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації транспортного засобу,-
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Клас- Авто», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації транспортного засобу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , є власником автомобіля марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску.
Позивач вказує, що 23.10.2023 року, даним транспортним засобом незаконно заволоділи громадяни ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у зв'язку із чим було порушено кримінальне провадження ЄРДР № 12024041660000021, в ході розслідування якого автомобіль марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску, був оглянутий слідчим та вилучений. При цьому на момент вилучення даний автомобіль вже був зареєстрований на ОСОБА_2 (далі - Відповідач -1) та мав реєстраційний номер НОМЕР_4 . 17.01.2024 року ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра, на транспортний засіб - автомобіль марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , попередній реєстраційний номер НОМЕР_3 , був накладений арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування.
Далі позивач зазначає, що в ході розслідування вищевказаного кримінального провадження була проведена судова - почеркознавча експертиза щодо того ким виконано підпис від імені ОСОБА_1 у Договорі комісії № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року в графі «Підпис» чи позивачем чи іншою особою. Згідно висновку судово - почеркознавчої експертизи № СЕ-19/104-24/10985-ПЧ від 03.04.2024 року підпис від імені ОСОБА_1 , у графі «Комітент ОСОБА_1 » у договорі комісії № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто, даний договір не має підпису позивача. Також, експертизою було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі « ОСОБА_1 » у Акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 7612/23/1/001092 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тобто, даний Акт також не має підпису позивача.
Також позивач вказує, що під час ознайомлення із матеріалами вказаного кримінального провадження, він дізнався 02.11.2023 року ТОВ «Клас- Авто», діючи як комісіонер, в особі відповідального ОСОБА_7 здійснив начебто від імені власника відчуження вказаного транспортного засобу покупцеві ОСОБА_2 (покупець), був укладений Договір купівлі - продажу транспортного засобу № 7612/23/1/001092, згідно якого ТОВ «Клас-Авто» продає автомобіль марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску ОСОБА_2 .
04.11.2023 року ОСОБА_2 звернулася до ТСЦ 1249 із заявою № 1837842309 про проведення операції «308 - Перереєстрація на нового власника за договором купівлі - продажу (СГ)» і надання платної послуги, згідно Постанови КМУ від 04.06.2007 № 795 та Наказу МВС України від 10.02.2012 року № 103». Таким чином, вищевказаний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_2 (далі - Відповідач -2) за реєстраційним номером КЕ 50 94 АВ, та було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд визнати Договір комісії № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року та Договір купівлі - продажу транспортного засобу 7612/23/1/001092 від 02.11.2023 року недійсними, а також, скасувати реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , 1998 року випуску, за реєстраційним номером НОМЕР_4 .
Відповідачі у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подали.
Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. У такій заяві представник позивача зазначає про повне підтримання позовних вимог та просить здійснити розгляд справи за його відсутності, та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_3 у відкрите судове засідання не з'явився, подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, та не заперечує проти задоволення позовних вимог.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 18.06.2025 року підготовче провадження закрито, та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідачі у відкрите судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили, заяв чи клопотань від таких учасників справи до суду не надходило.
У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідачів, які належним чином були повідомлені і від яких не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ними причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання відповідачі в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили та не подали відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то суд у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.
Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює заочне рішення з огляду на наступне.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належав автомобіль марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску, на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 .
В матеріалах справи міститься Договір комісії № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року, що був укладений між ТОВ «Клас-Авто», надалі Комісіонер, в особі ОСОБА_7 , та начебто ОСОБА_1 , надалі Комітент. Згідно умов цього договору комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу автомобіля марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску, колір синій, за ціною 10 000 грн. 00 коп.
Позивач обставину підписання вказаного договору не визнає та заперечує.
Судовим розглядом також встановлено, що від імені ОСОБА_1 01.11.2023 року було підписано Акт технічного стану транспортного засобу «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску, колір синій, або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № НОМЕР_6 .
Так само позивач обставину підписання вказаного акту не визнає та заперечує.
Також матеріалами справи підтверджено, що 02.11.2023 року між ТОВ «Клас-Авто» в особі відповідального ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений Договір купівлі - продажу транспортного засобу № 7612/23/1/001092, згідно якого ТОВ «Клас- Авто» продає автомобіль марки «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що 04.11.2023 року ОСОБА_2 звернулася до ТСЦ 1249 із заявою № 1837842309 про проведення операції «308 - Перереєстрація на нового власника за договором купівлі - продажу (СГ)» і надання платної послуги, згідно Постанови КМУ від 04.06.2007 № 795 та Наказу МВС України від 10.02.2012 року № 103» і вищевказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 за реєстраційним номером НОМЕР_4 , та було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
Судом розглядом також встановлено, що 04.01.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202404166000002, СВ ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області, внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 289 КК України з наступною фабулою кримінального правопорушення: «23.10.2023 року близько 19 год. 00 хв. невстановлені особи заволоділи транспортний засобом «Subaru», моделі «Impreza», vin НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1998 року випуску, який був припаркований поблизу будинку № 129, розташованого по пр. Слобожанському в м. Дніпро».
Також матеріалами даної цивільної справи підтверджено, що в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні за № 1202404166000002 від 04.01.2024 року було призначено та у подальшому проведено почеркознавчу експертизу. Згідно висновку експерта № СЕ-19/104-24/10985-ПЧ від 03.04.2024 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі « ОСОБА_1 » Акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, ідентифікаційний номер № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року - виконано не ОСОБА_1 ; підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Комітент ОСОБА_1 » у Договорі комісії № № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Оскільки позивач наголошує на тому, що вказаний транспортний засіб було відчужено поза волею власника автомобіля, особою, яка не мала повноважень від власника на продаж такого автомобіля, то суд доходить висновку, що між сторонами виник спір який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-як дії, які не суперечать закону.
Таким чином, саме власнику належить правомочність вчинення дій щодо розпорядження належним йому на праві власності майном.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 2 ст. 202 ЦК України, визначено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно ч. 4 ст. 202 ЦК України, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Договір комісії за своєю юридичною природою є договором про надання послуг: комісіонер надає комітенту послугу, здійснюючи певні дії в інтересах останнього.
Таким чином, договір комісії на продаж транспортного засобу № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року, укладений між ТОВ «Клас-Авто» та ОСОБА_1 є двостороннім правочином.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до яких належать: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно з вимогами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За змістом позовної заяви позивач обставину підписання вказаного договору не визнає та заперечує.
Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Отже, у силу вимог змагальності цивільного судочинства саме позивач повинен довести вибуття майна із його володіння поза волею.
В даному випадку, аналізуючи такий письмовий доказ як вищенаведений висновок експерта № СЕ-19/104-24/10985-ПЧ від 03.04.2024 року, суд приходить до переконання, що договір комісії з ТОВ «Клас - Авто» від 01.11.2023 року на продаж автомобіля позивач ОСОБА_1 не підписував, а відтак його волевиявлення на відчуження спірного автомобіля було відсутнє, а тому такий договір комісії між позивачем та ТОВ «Клас - Авто» не може мати жодного юридичного значення, оскільки не є вчиненим.
Як на думку суду, висновок експерта № СЕ-19/104-24/10985-ПЧ від 03.04.2024 року є належним, достатнім та допустимим доказом, з огляду на приписи ст. 78 ЦПК України і відповідність змісту такого висновку вимогам ст. 102 ЦПК України.
Також згідно ст. 655 ЦК України, договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
За змістом пункту 8 наведеного Порядку, державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.
Враховуючи те, що договір купівлі-продажу належного позивачу автомобіля вчинявся комісіонером ТОВ «Клас - Авто», а останнє не було уповноважено власником автомобіля на укладення договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу, а тому суд вважає, що відчуження автомобіля було здійснено поза волею власника автомобіля, особою, яка не мала повноважень від власника на продаж такого автомобіля.
Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Крім того, правове питання визнання недійсним непідписаного договору розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц (постанова від 16.06.2020), у якій Великою Палатою Верховного Суду була висловлена правова позиція, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо визнання недійсним непідписаного орендодавцем договору оренди землі, визначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. (відступу від цієї правової позиції Великої Палати Верховного Суду не було відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Таким чином, з врахуванням викладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним Договору комісії № 7612/23/1/001092 від 01.11.2023 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клас-Авто» та ОСОБА_1 , та договору купівлі - продажу транспортного засобу № 7612/23/1/001092 від 02.11.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клас-Авто» та ОСОБА_2 , не підлягають до задоволення, оскільки дані правочини фактично не були вчинені (договір не є укладеним), за умов відсутності волі однієї зі сторін - позивача за відсутності відповідної фіксації волевиявлення у письмовій формі договору та інших документах (в даному випадку - довіреності), а також за відсутності підтвердження наміру сторін і їх ідентифікації за допомогою підпису.
Суд вказує, що у пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Тобто саме витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України.
Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 та від 11.02.2020 року у справі №922/614/19, згідно яких задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тобто правова мета віндикаційного позову як раз і полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння так і у власність цієї особи, шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, (провадження № 61-29040св18).
При цьому пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно за незаконним володільцем також не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Суд вказує, що у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Саме ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб'єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред'явлення іншої.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі № 925/1265/16).
В даному випадку, з огляду на вище наведені норми матеріального закону саме у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для повернення власнику майна, яке було відчужено поза його волею, та проведення подальшої державної реєстрації права власності за такою особою.
Однак позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння позивачем не заявлялись у межах розгляду даної справи.
Таким чином, беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, характер спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення до суду саме з віндикаційним позовом, оскільки, як уже зазначалося, саме у віндикаційному позові буде вирішено спір про речове право.
Отже, враховуючи наведене, обраний позивачем щодо предмета спору, у даній справі, спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного, на його думку, права, а тому не спроможний надати ефективний захист права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні їх позовних вимог.
Таким чином, суд вимушений ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову в його повному обсязі виходячи з того, що транспортний засіб вибув із володіння позивача поза її волею на підставі неукладеного договору комісії, однак позивачкою не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що її транспортний засіб пошкоджений чи знищений у результаті незаконних дій відповідачів, тому обраний спосіб захисту не може бути віднесено до ефективного, оскільки належним способом захисту, що відповідає віндикаційному позову, є витребування автомобіля із чужого незаконного володіння і повернення його законному власнику.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, суд вважає, сплачений судовий збір покласти на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 203, 215, 387, 388 ЦК України ст. ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 280-285 ЦПК України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Клас-Авто», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів недійсними та скасування реєстрації транспортного засобу - відмовити в повному обсязі.
2. Судові витрати по справи покласти на позивача ОСОБА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Мовчан Д.В.