Справа № 204/10392/25
Провадження № 1-кс/204/2812/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
3 жовтня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
слідчого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
за участю захисника ОСОБА_4
за участю підозрюваного ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополь, АР Крим, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України, -
3 жовтня 2025 року слідча відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції ОСОБА_6 , за погодженням з прокурором Західної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_7 звернулася до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що слідчими слідчого відділу відділу поліції № 3 Дніпровського РУП № 1 Головного управління НП в Дніпропетровській області та відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025042000000052, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 05.09.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України з 24.02.2022 в Україні до теперішнього часу введено воєнний стан. Крім того, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022, який у подальшому неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України, на усій території України з 24.02.2022 оголошена та проводиться загальна мобілізація. На підставі вищевказаних Указів Президента України, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», зокрема, виїзд за межі країни громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років забороняється. Так, ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України. У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1997 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами. Відповідно до Постанови, встановлено, що право перетинання державного кордону України військовозобов'язаними під час дії воєнного стану надано особам лише з окремих документально підтверджених підстав, а також відповідно до цієї ж Постанови, встановлено, що у разі введення на території України воєнного стану обмеження щодо перетину державного кордону не поширюється на громадян України чоловічої статі віком від 18 до 22 років (включно), крім випадків, визначених пунктом 214 цих Правил (із змінами згідно із Постановою Кабінетів Міністрів від 26.08.2025 № 1031 Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України). У ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» визначено, що військовозобов'язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров?я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» граничний вік перебування на військовій службі (в тому числі в резерві), встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до 60 років. Водночас з цим, п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Згідно ст. 37 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» під час дії воєнного стану та оголошеної мобілізації не підлягають мобілізації особи виключені з військового обліку за станом здоров?я або визнані відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії). Таким чином, під час дії воєнного стану та оголошеної загальної мобілізації громадяни України чоловічої статі, окрім тих, яких виключено з військового обліку за станом здоров?я на підставі рішення військово-лікарської комісії, зокрема не мають право на перетин державного кордону на виїзд з України. Зазначені вище обставини створили передумови для отримання незаконних прибутків в умовах воєнного стану за рахунок організації незаконного переправлення через державний кордон України громадян України чоловічої статі призивного віку, які підпадають під мобілізацію та не мають законних підстав для виїзду за державний кордон України. Таким чином у вересні 2025 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, в ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та невстановленої на теперішній час у ході досудового розслідування особи, які достовірно знаючи, про те, що після введення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України воєнного стану і розуміючи заборону виїзду з території України особам чоловічої статі у віці від 22 до 60 років, з корисливих мотивів, з метою отримання незаконного прибутку, виник злочинний умисел, спрямований на сприяння незаконному переправленні осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів. У подальшому, реалізуючи свій прямий умисел, не пізніше 27.08.2025 ОСОБА_5 , діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, запропонував ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , особі чоловічої статі призовного віку, який мав намір перетнути державний кордон під час воєнного стану, введеного в Україні, свою допомогу у вирішенні цього питання, а саме сприяти останньому в його незаконному переправленні через державний кордон України. 27.08.2025 близько 16 год 00 хв, ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись поблизу кінотеатру «Супутник», за адресою: м. Дніпро, вул. Незалежності, буд. 18, під час особистої зустрічі із ОСОБА_9 запевнив останнього про можливість перетину ним державного кордону України, шляхом перетину державного кордону поза пунктом пропуску із працівником Державної прикордонної служби України, поблизу міста Мукачева, Закарпатської області, за грошову винагороду у сумі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США. У подальшому, 01.10.2025 о 19 год 03 хв. з метою отримання грошових коштів, через аудіо дзвінок у месенджері «WhatsApp» ОСОБА_5 домовився про зустріч із ОСОБА_9 , щодо зустрічі близько 19 год 30 хв, поблизу підприємства з іноземними інвестиціями «МАКДОНАЛЬДЗ ЮКРЕЙН ЛТД» (McDonald's), який розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Героїв, 1В. 01.10.2025 ОСОБА_5 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на сприяння у незаконному переправленні ОСОБА_9 через державний кордон України, шляхом надання порад, вказівок, та усуненням перешкод, діючи з корисливих мотивів, близько 19 год 55 хв у власному авто марки «PORSCHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 , поблизу будинку номер 2Д, по бульвару Слави у місті Дніпро, зустрівся з ОСОБА_9 , з метою отримання від останнього грошових коштів у сумі 13 500 доларів США за організацію його перетину через державний кордон України поза межами пункту пропуску, запевнивши останнього в надійності обраного варіанту перетину державного кордону, та роз'яснивши ОСОБА_9 механізм за яким останній матиме можливість покинути територію України за межами пункту пропуску, та надав вказівку останньому, передати йому в руки грошові кошти у сумі 13500 доларів США (які були заздалегідь ідентифіковані правоохоронними органами «імітаційні засоби»). Отримавши грошові кошти у сумі 13 500 доларів США, ОСОБА_5 за виконання покладених на нього злочинних функцій, у вигляді підшукування особи, із наданих йому грошових коштів залишив для себе 2100 доларів США (500 із яких йому було передано в окремому паперовому конверті), та решту грошових коштів у сумі 11 400 доларів США передав ОСОБА_8 , однак останні не змогли закінчити свій злочинний умисел, направлений на сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, порадами, вказівками та шляхом усунення перешкод, вчиненому з корисливих мотивів, та за попередньою змовою групою осіб, тобто не довели кримінальне правопорушення до кінця з причин, що не залежали від їх волі. 01.10.2025 ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України, та поміщено до ІТТ № 1 ГУНП в Дніпропетровській області. 02.10.2025 року ОСОБА_5 в порядку ст.ст. 276-278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України. Підозра ОСОБА_5 підтверджується та обґрунтовується доказами, а саме: протоколами допиту свідка ОСОБА_9 ; протоколами пред'явлення для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_9 ; протоколом огляду мобільного телефону свідка ОСОБА_9 ; протоколом огляду імітаційних грошових коштів, які в подальшому було передано ОСОБА_9 ; протоколом проведення обшуку авто «PORSHE CAYENNE», д.н.з. НОМЕР_1 ; протокол проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 ; протоколом затримання особи в порядку ст. 208 КПК України. В ході досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню виникла необхідність у застосуванні відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлена наявність ризиків, передбачених пп. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, підтверджується репутацією самого підозрюваного, якому на підставі достатніх вагомих доказів повідомлено про підозру у скоєнні умисного, тяжкого злочину у сфері недоторканості державних кордонів забезпечення призову та мобілізації, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Крім того, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, який пов'язаний з організацією незаконного перетину особами державного кордону України та відповідно, є усі підстави вважати, що підозрюваний має певні стійки зв'язки з іншими особами, які можуть організувати незаконний перетин державного кордону України саме підозрюваним ОСОБА_5 . Вказане свідчить, що перебуваючи на свободі підозрюваний може незаконно покинути територію України з метою уникнення відповідальності. Таким чином, вказаний факт на пряму вказує на наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які були вилучені в ході проведення слідчих дій та мають значення речових доказів, оскільки на теперішній час органами досудового розслідування злочинну діяльність підозрюваного ОСОБА_5 викрито не в повній мірі, повідомлено про підозру не за всіма фактами скоєних кримінальних правопорушень, здійснюється збір доказів, що також свідчить про те, що підозрюваний ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, здійснити доступ до засобів комунікації, видалити фото, аудіо-записи, номери телефонів осіб, які мають відношення до вчинення злочину у сфері недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Ризик, передбачений п. 3, п. 4, ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , будучи обізнаний у доказах, які на теперішній час наявні в матеріалах кримінального провадження, своїми порадами та вказівками підозрюваний ОСОБА_5 може допомогти особам, яких органами досудового розслідування ще не встановлено та до кримінальної відповідальності не притягнуто ухилитися від притягнення до кримінальної відповідальності, що, як наслідок, потягне за собою можливість отримання підозрюваним ОСОБА_5 більш м'якого покарання. Така поведінка підозрюваного перешкоджає завданням кримінального провадження, а саме: забезпеченню швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Ризик, передбачений п. 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 може вчинити інше (аналогічне) кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, що також підтверджується репутацію самого підозрюваний ОСОБА_5 , який достовірно обізнаний про форми та методи викриття та документування злочинної діяльності, має навички ретельного маскування своєї злочинної діяльності, конспірації, розуміє, що на теперішній час документування способу його життя, злочинної діяльності органами досудового розслідування припинено. На думку органу досудового розслідування та прокурора, враховуючи що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину, вчиненого з корисливих мотивів, беручи до уваги те, що в рамках вказаного кримінального провадження встановлено, що оплата за організацію незаконного перетину державного корону України поза межами пункту пропуску становить 13000 (тринадцять тисяч) доларів США, тобто з кожної особи ОСОБА_5 мав незаконний заробіток на вказану суму коштів, є підстави вважати, що застава у розмірі 80 прожиткового мінімуму для працездатних осіб не здатна забезпечити підозрюваним ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків. Тому, слідчий звертається до суду з даним клопотанням та просить визначити заставу у розмірі 1000 неоподаткованиїх мінімумів для працездатних осіб у розмірі 3 028 000 грн.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити, з підстав зазначених у клопотанні.
Підозрюваний заперечував проти задоволення клопотання, просив відмовити у його задоволенні та обрати домашній арешт або заставу у розмірі 100 000 грн.
Захисник підозрюваного у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Вважає, підозру необґрунтованою, а ризики безпідставними. Підозрюваний співпрацює зі слідством, одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір похилого віку. Просив обрати відносно нього домашній арешт або помірну для сплати заставу у розмірі 100 000 гривень.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя враховує положення ст. 178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, репутацію підозрюваного, його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, роботи.
У ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України і подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст. ст. 183, 184 КПК України.
Відповідно до приписів ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Так, слідчою у клопотанні та прокурором у судовому засіданні зазначено, що існують ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення відповідальності за скоєне може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або пошкодити будь-яку з речей, що має значення для досудового розслідування; своїми порадами та вказівками допомагати особам, які органами досудового розслідування ще не встановлені та ймовірно є співучасниками вчинення кримінального правопорушення; перешкоджати провадженню іншим чином; продовжити вчиняти свою протиправну діяльність або ж вчинити нове кримінальне правопорушення.
Проте, у судовому засіданні належним чином було підтверджено наявність ризиків можливого переховування підозрюваного ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення відповідальності за інкриміноване правопорушення, а також можливого знищення чи приховання будь-яких речей чи документів, що має значення для досудового розслідування.
Наявність всіх інших зазначених слідчою ризиків, у судовому засіданні не було обґрунтовано та підтверджено прокурором належним чином.
Відтак, суд приходить до переконання, що на даний час наявні лише два реальні ризики, визначені п. 1, 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК. Слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК. Тому, в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК метою та підставами, останнє має бути відхилено.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мамедов проти Росії» від 01 червня 2006 року, зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».
Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, враховую вимоги п. 3, 4, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У судовому засідання прокурором було повністю обґрунтовано той факт, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризику, наявність якого встановлена у судовому засіданні.
Що стосується посилань захисника підозрюваного на необґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, то варто зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи критерії обґрунтованості підозри викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кавала проти Туреччини» (заява №28749/18) для того, щоб арешт за обґрунтованою підозрою був виправданий не потрібно, щоб поліція отримала достатньо доказів для пред'явлення обвинувачення або для арешту, або під час перебування заявника під вартою.
Метою затримання є подальше розслідування кримінального провадження шляхом підтвердження або зняття підозр, які є підставою для затримання. Таким чином, факти, які викликають підозру, не повинні бути такого ж рівня, як ті, які необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть притягнення до відповідальності, що настає на наступному етапі процесу кримінального розслідування.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 30.08.1990, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Виходячи з наданих доказів, слідчий суддя приходить до висновку, що додані до матеріалів клопотання докази у їх сукупності, дають всі підстави стверджувати про вірогідну причетність підозрюваного до вчинення названого кримінального правопорушення.
Слідчий суддя зазначає, що на вказаному етапі досудового розслідування він не в праві вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Зважаючи на усталену практику Європейського суду з прав людини, де у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», зазначено термін «Обгрунтована підозра», який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпьелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A? N182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
У зв'язку з викладеним, доводи захисника підозрюваного про необґрунтовану підозру є безпідставними.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 , вагомість наявних доказів вчинення ним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, враховуючи його вік, стан здоров'я, наявність постійного місця проживання, стійкий соціальний зв'язків, малолітньої дитини на утриманні та матері похилого віку, а також враховуючи, що існують ризики, що підозрюваний ОСОБА_5 з метою уникнення відповідальності за вчинення кримінального правопорушення в якому він підозрюється може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, а також приховати речі та документи, що мають значення для досудового розслідування, слідчий суддя дійшов до висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 2 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У клопотанні слідча просить застосувати також альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в вигляді 1 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки вважає, що застава в розмірі 80 прожиткових мінімумів не зможе забезпечити належне виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, викладеної в численних рішеннях, застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання. Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави. Більш того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
З огляду на наведене, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Отже, положення кримінального процесуального закону та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: 1) обставини кримінального правопорушення; 2) особливий характер справи; 3) майновий стан підозрюваного; 4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; 5) масштаб його фінансових операцій; 6) даних про особу підозрюваного; 7) встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК; 8) «професійне середовище» підозрюваного; 9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання; 10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Проте, у судовому засіданні прокурором не надано доказів того, що підозрюваний має можливість внесення застави в сумі 1 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вказана сума є помірною для нього, а отже визначення судом саме такого розміру послугувало б для підозрюваного надмірним тягарем і в даному випадку знівелювало би процесуальний сенс застосування положень ч. 3 ст. 183 КПК України.
Тому, з урахуванням вищевикладеного, виходячи з характеру вчиненого підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення та всіх обставин провадження, слідчий суддя вважає, що достатньою заставою, яка зможе забезпечити виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, необхідно визначити суму в розмірі 500 000 гривень.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 131, 132, 176-178, 182-186, 193-197, 205 КПК України, суд, -
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року.
Визначити заставу у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок з наступними реквізитами: отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, код отримувача (ЄДРПОУ) 26239738, МФО 820172, р/р UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ у м. Київ.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до ВП № 3 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області, та до суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти), що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, підозрюваний ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвалу направити до ВП № 3 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області - для виконання.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1