30 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1152/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Пономаренко А. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктехнотрейд"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 (судді: Тищенко О. В. - головуючий, Гончаров С. А., Сибіга О. М.) і рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 (суддя Лилак Т. Д.)
за позовом заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Димерське лісове господарство"
до Вишгородської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктехнотрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк"
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного володіння,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У травні 2020 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) та Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (далі - ДП "Димерське лісове господарство") до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктехнотрейд" (далі - ТОВ "Проктехнотрейд") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" (далі - ТОВ "Тренд Лендмарк") про визнання незаконним і скасування розпорядження Вишгородської РДА від 15.01.2008 № 20 "Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області" (далі - розпорядження від 15.01.2008); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2008 між Вишгородською РДА і ТОВ "Тренд Лендмарк", зареєстрованого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 (далі - договір оренди землі від 24.01.2008, оспорюваний договір), скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; витребування на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" земельної ділянки площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташованої на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, яка передана в оренду за спірним розпорядженням і оспорюваним договором, належить до земель державної власності лісогосподарського призначення і накладається на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство"; така земельна ділянка вибула з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства, зокрема, без попереднього вилучення у постійного землекористувача, без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду.
1.3. ТОВ "Проктехнотрейд" у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, посилаючись, зокрема, на необґрунтованість і недоведеність підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, відповідність оспорюваного розпорядження та договору вимогам закону до них, пропуску прокурором позовної давності при зверненні з цим позовом.
1.4. Також від ТОВ "Проктехнотрейд" надійшла заява про застосування позовної давності до заявлених прокурором вимог.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020 позов задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано розпорядження від 15.01.2008, визнано недійсним договір оренди договір оренди землі від 24.01.2008 і скасовано державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки, а також витребувано на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташовану на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
Місцевий господарський суд визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначених ним позивачів та, задовольняючи позов, виходив із того, що розпорядження від 15.01.2008 прийняте з порушенням вимог законодавства, зокрема, без отримання згоди на надання в оренду чи вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача - ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду, тому вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування зазначеного розпорядження судом визнані правомірними. Водночас оскільки укладення оспорюваного договору здійснено на підставі неправомірного розпорядження, то такий договір також підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а державна реєстрація права оренди земельної ділянки має бути скасована. Стосовно вимоги про повернення спірної земельної ділянки, суд зазначив, що зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тому суд дійшов висновку про те, що прокурор не пропустив позовну давність у наведеному випадку.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 скасовано. Позов прокурора в інтересах держави в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство" залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство". Так, по-перше, суд зазначив, що прокурор не надав належних і допустимих доказів того, що Управління не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави; доказів, які би підтверджували доводи Управління про відсутність коштів на сплату судового збору для самостійного звернення з позовом у матеріалах справи немає. По-друге, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП "Димерське лісове господарство", яке не є органом державної влади або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається. Порушення прокурором встановленої законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з'ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. При цьому суд апеляційної інстанції урахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 10.04.2019 у справі № 906/853/17.
2.3. Згідно з постановою Верховного Суду від 07.09.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 911/1152/20 скасовано в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Управління, а справу в цій частині передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду, оскільки апеляційний господарський суд залишив без належної оцінки та дослідження обставини дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо відповідного суб'єкта владних повноважень, визначеного ним як одним із позивачів при зверненні з цим позовом до суду. Зокрема суд не з'ясував чи є Управління належним позивачем у цій справі з огляду на суб'єктний склад і зміст спірних правовідносин, чи є воно органом, уповноваженим державою розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до норм земельного та лісового законодавства, і чи потребують законні інтереси Управління судового захисту. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 у справі № 911/1152/20 залишено без змін.
2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 в частині витребування на користь держави з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" спірної земельної ділянки змінено та викладено пункт 4 резолютивної частини вказаного рішення в редакції, згідно з якою витребувано на користь держави в особі Управління з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташовану на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту. В частині визнання незаконним і скасування розпорядження від 15.01.2008 та в частині визнання недійсним договору договір оренди землі від 24.01.2008 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурором належно обґрунтовано підстави представництва інтересів держави та правомірно визначено Управління органом, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних відносинах. Разом із тим, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про порушення вимог закону при передачі в оренду спірної земельної ділянки у зв'язку з чим визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження від 15.01.2008 та визнання недійсним оспорюваного договору як укладеного на підставі неправомірного рішення і скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання відповідного правопорушення, а отже, прокурором не пропущено позовну давність.
Таким чином, суд висновував, що оскільки у ТОВ "Проктехнотрейд" відсутні законні підстави для користування спірною земельною ділянкою, то вона підлягає поверненню на користь держави в особі Управління у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Проктехнотрейд" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у цій справі повністю та ухвалити нове рішення, яким у позові прокурора відмовити повністю.
Скаржник вважає оскаржену судові рішення такими, що ухвалені з неправильним застосовуванням норм матеріального і порушення норм процесуального; на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 369/16419/18, у справі № 372/2969/18, від 19.10.2022 у справі № 363/1758/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 19.10.2022 у справі № 363/1758/19 щодо належного позивача, а саме компетенції Управління та підстав представництва прокурором інтересів держави в особі відповідного органу, а також у постановах від 28.05.2025 у справі № 953/3240/22, від 17.09.2024 у справі № 917/827/22, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16 щодо позовної давності за віндикаційним позовом.
Загалом за доводами скаржника, Вишгородська РДА, передаючи в оренду спірну земельну ділянку діяла в межах наданих їй законом повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством; станом на час прийняття оспорюваного розпорядження Управління як органу, який погоджував зміну цільового призначення земель, зокрема, земель лісового фонду не існувало; права та інтереси цього органу не порушені; у наведеному випадку прокурор заявив віндикаційний позов про витребування спірної земельної ділянки, а на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність у три роки; прокурором, Управлінням та ДП "Димерське лісове господарство пропущено позовну давність при зверненні з цим позовом.
3.2. Від ТОВ "Проктехнотрейд" надійшла заява про розгляд справи без участі представника товариства.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши у розумні строки матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, досудовим розслідуванням кримінального провадження, внесеного 26.02.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111200000145, за інформацією Управління щодо незаконного відведення у власність земельних ділянок за рахунок земель лісового фонду встановлено, що розпорядженням Вишгородської РДА від 15.01.2008 № 20 передано в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючої бази відпочинку, розташовану на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області.
На підставі вказаного розпорядження 24.01.2008 між Вишгородською РДА і ТОВ "Тренд Лендмарк" укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 361.
Згідно з пунктом 2 цього договору в оренду передано земельну ділянку, кадастровий номер 3221888601:21:147:0001, загальною площею 1,4991 га, з них під будинками відпочинку - 1,4991 га.
Водночас згідно з відомостями з Державного земельного кадастру України земельна ділянка, яка перебуває в оренді ТОВ "Тренд Лендмарк" має кадастровий номер 3221888600:02:147:0001.
В пункті 3 зазначеного договору вказано, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать орендарю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. 31.10.2005 за № 5466.
ТОВ "Тренд Лендмарк" відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю "САНТОС-КЛН" (далі - ТОВ "САНТОС-КЛН") за договором купівлі-продажу від 15.08.2008 № 5932 базу відпочинку за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, с. Толокунь вул. Леніна, 54.
У свою чергу, ТОВ "САНТОС-КЛН" згідно з договором купівлі-продажу від 20.08.2008 № 21683 продало вказану базу відпочинку ТОВ "Проктехнотрейд".
Відчужене нерухоме майно складається з адміністративного будинку зазначеного на плані літ. "А" загальною площею 111,8 м2; туалету, зазначеного на плані літ. "В"; літнього будинку, зазначеного на плані літ. "Г" загальною площею 21,3 м2; сараю, зазначеного на плані літ. "Д", складського приміщення, зазначеного на плані літ. "Є", загальною площею 73,2 м2; їдальні, зазначеної на плані літ. "Ж", загальною площею 27,3 м2; погребу, зазначеного на плані літ. "З"; літнього будинку, зазначеного на плані літ. "І", загальною площею 26,3 м2; убиральня, зазначена на плані літ. "К"; огорожі, зазначені на плані № 1, 2; навіс, зазначений на плані літ. "Л", навіс, зазначений на плані літ. "М". Загальна площа нерухомого майна становить 259,9 м2, що становить 0,0259 га.
Попередні судові інстанції також установили, що до ТОВ "Проктехнотрейд" після набуття у власність бази відпочинку, під розміщення якої була передана в оренду спірна земельна ділянка, також перейшли права та обов'язки орендаря земельної ділянки за вказаним договором оренди землі.
Згідно з інформацією, наданою Українським державним проектним виробничим об'єднанням "Укрдержліспроект" у листі від 24.06.2019 № 493, фрагменті публічної кадастрової карти України межі земельної ділянки, кадастровий номер 3221888601:21:147:0001, частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство", а саме на 9, 10 виділи 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2004 року.
Також за інформацією вказаної установи у листі від 12.10.2017 № 59, фрагменті публічної кадастрової карти України межі зазначеної земельної ділянки частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство", а саме на 12, 13 виділ 22 кварталу Ясногородського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
Відповідно до планшету № 3 (лісовпорядкування 1993 року) Ясногородського лісництва ДП "Димерський держлісгосп" та планшету № 3 (лісовпорядкування 2003 року) Ясногородського лісництва ДП "Київська лісова-науково дослідна станція" площа та контури 9, 10 виділів 22 кварталу Ясногородського лісництва не змінились.
Також згідно з проєктом організації та розвитку лісового господарства Димерського державного лісового господарства 2004 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) земельна ділянка, передана в оренду на підставі розпорядження Вишгородської РДА від 15.01.2008 № 20, є частково земельною ділянкою лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та мала наступні таксаційні характеристики: виділ 9, берегозахисні лісові ділянки площа 1 га, склад - 10 сосни звичайної, береза повисла вік 48 років, середня висота 16 м, середній діаметр 18 см, запас на 1 га 234 м3; виділ 10, берегозахисні лісові ділянки площа 1,5 га, склад - 8 сосни звичайної, 2 береза повисла вік 48 років, середня висота 16 м, середній діаметр 18 см, запас на 1 га 203 м3.
За проєктом організації та розвитку лісового господарства ДП "Димерське лісове господарство" 2015 року (таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків) земельна ділянка передана в оренду на підставі розпорядження Вишгородської РДА від 15.01.2008 № 20 також є частково земельною ділянкою лісогосподарського призначення, покритою лісовою рослинністю та мала наступні таксаційні характеристики: виділ берегозахисні лісові ділянки площа 1 га, склад - 10 сосни звичайної, береза повисла вік 59 років, середня висота 18 м2, середній діаметр 22 см, запас на 1 га 280 м3; виділ берегозахисні лісові ділянки площа 1,5 га, склад - 9 сосни звичайної, 1 береза повисла вік 59 років, середня висота 18 м2, середній діаметр 24 см, запас на 1 га 210 м3.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в собі Управління до Вишгородської РДА, ТОВ "Проктехнотрейд", ТОВ "Тренд Лендмарк" про визнання незаконним і скасування розпорядження від 15.01.2008, визнання недійсним договору оренди землі від 24.01.2008, укладеного між Вишгородською РДА і ТОВ "Тренд Лендмарк", скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та витребування на користь держави з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" спірної земельної ділянки.
4.4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурором обґрунтовано підстави представництва інтересів держави та правомірно визначено Управління органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про порушення вимог закону при передачі в оренду спірної земельної ділянки лісового фонду державної власності. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання відповідного правопорушення, а отже, прокурором не пропущено позовну давність. Звідси суд висновував, що оскільки у ТОВ "Проктехнотрейд" відсутні законні підстави для користування спірною земельною ділянкою, то вона підлягає витребуванню з незаконного володіння вказаного товариства на користь держави в особі Управління у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині (щодо суб'єкта на користь якого слід витребувати ділянку) підлягає зміні відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
4.5. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується з висновками судів про наявність підстав для задоволення позову, посилається, зокрема, на те, що Управління не є належним позивачем у цій справі, оскільки до його компетенції належить лише погодження зміни цільового призначення земельних лісових ділянок і воно не наділено повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою; водночас на вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння поширюється загальна позовна давність, яка у наведеному випадку при зверненні з цим позовом до суду прокурором пропущена.
4.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у справі у межах доводів і вимог касаційної скарги, вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову та при цьому виходить із такого.
4.7. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частини 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України).
Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина 4 статті 1 Лісового кодексу України).
Частиною 1 статті 2 Лісового кодексу України визначено, що лісові відносини - це суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Лісового кодексу України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 Лісового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (частини 3, 4 статті 7 Лісового кодексу України).
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності (частина 1 статті 8 Лісового кодексу України).
Держава відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (частина 2 статті 8 Лісового кодексу України).
Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передання земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 Земельного кодексу України.
У частині 3 статті 17 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
За змістом статті 18 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є: власники лісів або уповноважені ними особи; підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
Статтею 57 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) унормовано зміну цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства. Так, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (стаття 20 Земельного кодексу України (у відповідній редакції)).
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Як уже зазначалося, у цій справі прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Управління.
Верховний Cуд зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі № 363/1758/19 (провадження № 61-122св22), на яку на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилався скаржника, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що "зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства".
У постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 369/16419/18 (провадження 61-1082св20) та у справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19), від 15.06.2022 у справі № 363/3244/17 (провадження № 61-14817св20) також наголошено, що "до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок".
У пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку також посилався скаржник) Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства). Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
4.8. Однак, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, викладеного не врахував. Навівши застереження про те, що Управління є органом державної влади, територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, тобто суб'єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор, суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував, зважаючи на наведені обставини та вимоги законодавства, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою (правомочності власника лісової ділянки), чи наділений визначений прокурором позивач на законодавчому рівні компетенцією та повноваженнями здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор, зокрема на витребування земель державного лісового фонду, про що, у тому числі, заявлено цей позов, та, відповідно, який орган має бути належним позивачем у цих спірних правовідносинах, тоді як вказані обставини мають важливе значення для з'ясування питання щодо належного позивача та відповідних процесуальних наслідків; достеменно не дослідив питання наявності чи відсутності порушених прав позивача на спірну земельну ділянку, за захистом яких прокурор звернувся до суду у цій справі, не з'ясував яке саме право позивача порушено та підлягає захисту в обраний прокурором спосіб. Доводи касаційної скарги в цій частині знайшли підтвердження.
4.9. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.
4.10. У справі, що переглядається, суди установили, що правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору оренди землі, який, як вважав прокурор, є недійсним. Водночас у позові він просив визнати незаконним і скасувати розпорядження місцевого органу державної виконавчої влади від 15.01.2008 щодо передачі в оренду землі, визнати недійсним договір оренди землі, зі скасуванням права оренди, та витребувати спірну земельну ділянку на користь держави (в особі лісового господарства) з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд", як останнього власника бази відпочинку, під розміщення якої була передана в оренду спірна земельна ділянка, та який (як установили суди) набув прав та обов'язків орендаря земельної ділянки за оспорюваним у цій справі договором оренди землі.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дасть змоги позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
4.11. Однак, наведене не було враховано судом апеляційної інстанції, оцінка обраному прокурором способу захисту у виді визнання незаконним і скасування розпорядження місцевого органу державної виконавчої влади з огляду на його (спосіб захисту) ефективність надана не була.
4.12. Водночас, як уже зазначалося, прокурор у позові також просив витребувати спірну земельну ділянку у ТОВ "Проктехнотрейд", як власника бази відпочинку, під розміщення якої передавалася в оренду така земельна ділянка попередньому власнику такого об'єкта, на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тобто звернувся з віндикаційним позовом. Суд апеляційної інстанції позов у цій частині теж задовольнив, витребувавши на користь держави в особі Управління з незаконного володіння ТОВ "Проктехнотрейд" вказану земельну ділянку.
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільного кодексу України.
Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Разом з тим колегія суддів наголошує, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц з урахуванням уточнення відповідного правового висновку згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, в пункті 39 вказаної постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.
З огляду на усталену судову практику, з метою більш чіткого та ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду в пункті 72 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц визнала доцільним частково відступити від своїх попередніх висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Звідси суду, зважаючи на суб'єктний склад сторін, підстави заявленого позову, зміст права, за захистом якого звернувся прокурор, і характер його порушення, а також дійсні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, слід надати належну оцінку й обраному прокурором способу захисту у відповідній частині.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам законодавства.
5.2. Оскільки на порушення вимог закону, судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення справи, не надано належної оцінки доводам сторін і наявним у справі доказам, то висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову визнається передчасним.
5.3. Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.5. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проктехнотрейд" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 у справі № 911/1152/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак