адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
30.09.2025 Справа № 917/714/25
за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул. 1100-річчя Полтава, 7, м.Полтава, 36000 в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, вул.Соборності,36, м.Полтава, 36000
до Фізичної особи-підприємця Андреєва Олега Євгенійовича, АДРЕСА_1
про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи: Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Андреєва Олега Євгенійовича про зобов"язання звільнити земельну ділянку площею 0,0045 га з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 по вул. Михайла Грушевського,4 у м.Полтаві, шляхом проведення демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (торговельного павільйону та торговельного кіоску).
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.04.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 01.05.2025.
Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, в судове засідання не з"явився, відзив на позов не надав.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 27.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Розглянувши матеріали справи суд встановив
Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради фізичній особі-підприємцю Андре'ву Олегу Євгенійовичу (далі - ФОП Андреев О.Є.) 22.12.2023 видано паспорти прив'язки за №01-02-01-12/2328-2273 та за №01-02-01-12/2328-2272.
Тимчасова споруда розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 комунальної форми власності Полтавської територіальної громади по вул. Михайла Грушевського, 4 у м. Полтаві.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі № 440/3735/24, визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 15.09.2023 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині продовження розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава на 5 років, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив'язки на наступну тимчасову споруду згідно з додатком 1 до рішення - ФОП Андре'ва Олега Євгенійовича (№152) - торговельного павільйону та торговельного кіоску на земельній ділянці площею 45 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 по вул. Михайла Грушевського, 4 у м. Полтаві.
Скасовано паспорти прив'язки за №01-02-01-12/2328-2273 та за №01-02-01-12/2328-2272 від 22.12.2023.
Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішення Полтавської міської ради від 15.09.2023 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині продовження розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава на 5 років, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив'язки на наступну тимчасову споруду згідно з додатком 1 до рішення - ФОП Андреєва О.Є. (№152) - торговельного павільйону та торговельного кіоску на земельній ділянці площею 45 кв.м. з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 по вул. Михайла Грушевського, 4 у м. Полтаві прийняті Полтавською міською радою не спростовується міською радою з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про дорожній рух», Єдиних правил, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 та Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, затвердженого рішенням Полтавської міською радою від 18.05.2012, а тому підлягають скасуванню як протиправні.
У зв'язку з цим, судами підтверджено обґрунтованість доводів прокурора про підстави для скасування паспортів прив'язки № 01-02-01-12/2328-2273 та № 01-02-01-12/2328-2272 від 22.12.2023 у зв'язку з його невідповідністю вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у справі № 440/3735/24 набрало законної сили 07.10.2024.
На виконання листа обласної прокуратури щодо виконання рішення суду Управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради (далі - Управління) повідомлено про скасування зазначених паспортів прив'язки та зроблено відповідну відмітку на титульних сторінках паспортів, що підтверджується листом Управління № 01-02-01-14/233/150 від 25.02.2025 на адресу Полтавської обласної прокуратури.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за ФОП Андреєв Олег Євгенійович не зареєстровано право користування земельною ділянкою (сервітут) з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509.
Інспекцією з контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста виконавчого комітету Полтавської міської ради (далі - Інспекція) 17.12.2024 внесено припис, яким зобов'язано ФОП Андреєва О.Є. у строк до 27.12.2024 демонтувати стаціонарну тимчасову споруду - торгівельний павільйон та торгівельний кіоск по вул. Михайла Грушевського, 4 у м. Полтава, які на даний час розміщуються без дозвільних документів на земельній ділянці комунальної форми власності.
Прокурор зазначає, що відповідачем вимоги припису не виконано, тимчасова споруда - торгівельний павільйон та торгівельний кіоск продовжує розмішуватись на земельній ділянці комунальної форми власності, що створює перешкоди власнику (територіальній громаді) розпоряджатися земельною ділянкою на свій розсуд, а тому земельна ділянка підлягає звільненню шляхом демонтажу тимчасової споруди.
Таким чином, попри скасування паспорту прив'язки рішенням суду та відсутність права сервітутного користування земельною ділянкою, ФОП Андреєв О.Є. продовжує її використовувати для розміщення тимчасової споруди.
Так, прокурор зазначає, що право користування (сервітуту) земельною ділянкою з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 на підставі договору особистого строкового земельного сервітуту не зареєстровано у встановленому Законом порядку, право користування (сервітуту) у ФОП Андреєва О.Є. не виникло, а також враховуючи, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 скасовано рішення Полтавської міської ради від 15.09.2023 щодо продовження дії особистого строкового земельного сервітуту, у ФОП Андреєва О.Є. відсутні правові підстави для користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 на умовах сервітуту.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Стаття 14 Конституції України вказує, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК) громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Статтями 123, 124 ЗК України, які визначають, що набуття права користування земельними ділянками, які перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з його повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтями 125, 126 ЗК України, які передбачають, що право власності або користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 98 ЗК України передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.
Згідно ч. 1 ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту, як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
За змістом ст. 100 ЗК України та ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
Згідно ч. 1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
Відповідно ст. 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
Отже, аналізом вищевказаних норм законодавства вбачається, що єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Отже, за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення тимчасових споруд за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції ради, не можна вважати законним.
Аналогічна правова позиція щодо користування земельними ділянками під тимчасовими спорудами викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/447/18 (пункт 6.28) та постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.
Належним способом захисту прав власника земельної ділянки територіальної громади є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно з частинами 2, 4 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.1 Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Згідно п. 1.4 Порядку паспорт прив'язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі МІ: 500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності.
При розміщенні ТС ураховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами (п. 1.8 Порядку).
Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (п. 2.1 Порядку).
Згідно п. 2.20 Порядку встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки ТС.
Відхилення від паспорта прив'язки ТС не допускається (п. 2.21 Порядку).
Відновлення благоустрою замовником є обов'язковим (п. 2.22 Порядку).
Відповідно п. 2.29 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Таким чином, наявність паспорта прив'язки тимчасової споруди є обов'язковим для її розміщення та у разі анулювання паспорта прив'язки тимчасової споруди, така споруда підлягає демонтажу.
Належною підставою для встановлення тимчасової споруди є виключно паспорт прив'язки, на що також вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16 від 12.06.2018. Демонтаж встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності здійснюється у випадках: самовільного розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності; недотримання, відхилення від вимог паспорту прив'язки, паспорту вивіски (вказівника) чи інших дозвільних документів при розміщенні тимчасової споруди; у разі закінчення строку дії чи анулювання паспорту прив'язки, паспорту вивіски (вказівника), інших дозвільних документів (п. 97.1 Правил).
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності підлягає демонтажу згідно припису на демонтаж інспекції по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста наданого власнику (п. 97.2 Правил).
Протягом зазначеного в приписі терміну власник тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності зобов'язаний за власний рахунок здійснити демонтаж зазначений у приписі та відновити порушені об'єкти благоустрою.
У той же час, не зважаючи на скасовані паспорти прив'язки тимчасової споруди, ФОП Андреев О.Є. тимчасову споруду не демонтував, земельну ділянку площею 0,0045 га з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 не звільнив та продовжує її використовувати для розміщення тимчасової споруди без діючих паспортів прив'язок.
При цьому, невжиття відповідачем заходів, спрямованих на демонтаж самовільно розміщеної тимчасової споруди та звільнення земельної ділянки, суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні та земельному законодавству, є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури міста та призводить до порушення майнових інтересів держави.
Дотримання законності та правового порядку при розміщенні тимчасових споруд для ведення підприємницької діяльності забезпечує інтереси територіальної громади та запобігає негативним наслідкам, що можуть настати у зв'язку з його порушенням або невідповідністю вимог щодо місця розташування тимчасових споруд.
Таким чином, ФОП Андреєв О.Є. тривалий час використовує у своїй підприємницькій діяльності спірну земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,0045 га без будь-яких правових підстав, що суперечить вимогам Земельного кодексу України, Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів» та іншим нормативно-правовим актам, зокрема Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 за № 244, Правил благоустрою міста Полтава, затверджених рішенням одинадцятої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 16.06.2017, а також Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, затверджене рішенням Полтавської міської ради (двадцять другої сесії шостого скликання) від 18.05.2012 "Про затвердження Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава", якими регламентовано механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами 2, 3 ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що право на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
При цьому, передбачене ст. 152 Земельного кодексу України право власника земельної ділянки вимагати усунення порушення його прав на землю не обумовлюється обов'язковою наявністю попередньо складених актів перевірок чи протоколів про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель для звернення з відповідним позовом.
Відповідно до п. «б» ч. 3 тієї ж статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 545/1994/16-ц, тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов'язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочності власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Крім того, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, вирішуючи питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів, визначальним критерієм є факт наявності або відсутності у позивача володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Так, у разі, якщо за особою зберігається право володіння оспорюваним майном слід подавати негаторний позов, який подається до суду впродовж усього часу тривання порушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц суд виснував, що оскільки, позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном можуть бути пред'явлені позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення, позовна давність не застосовується.
Сам факт розміщення та використання тимчасової споруди значний проміжок часу без відповідних дозвільних документів не легітимізує таке користування та не може бути підставою для унеможливлення ініціювання процедури її знесення.
Таким чином, частина земельної ділянки комунальної форми власності розміром 45 кв. м продовжує використовуватися відповідачем шляхом розміщення на ній тимчасової споруди, що створює перешкоди власнику (територіальній громаді) розпоряджатися нею на свій розсуд, а тому вона підлягає звільненню шляхом демонтажу відповідної тимчасової споруди.
Згідно норм ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Одночасно суд вважає також за необхідне зауважити на тому, що питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Наведений порядок при поданні заступником керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради даного позову був дотриманий, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідними листами.
Факт неналежного здійснення уповноваженим органом обов'язку щодо вжиття відповідних заходів також підтверджується листуванням прокурора із зазначеним органом.
Листом від 05.02.2025 за № 15/2-100ВИХ-25 Полтавську міську раду повідомлено про порушення та запропоновано вжити заходи для звернення до суду з позовною заявою щодо звільнення земельної ділянки площею 45 кв.м з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 по вул. Михайла Грушевського,4 у м. Полтаві, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на вказаній земельній ділянці.
Листом від 06.03.2025 за № 01-04-01.2-14/567 Департамент земельних і водних ресурсів та земельного кадастру Полтавської міської ради повідомив, що 12.02.2025 на засіданні комісії виконавчого комітету Полтавської міської ради з розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, було вирішено не підтримувати питання щодо демонтажу тимчасової споруди, що належить ФОП Андреєву О.Є.
Водночас Полтавська міська рада тривалий час, достовірно знаючи про виявлені факти порушення земельного законодавства, не вжила жодних заходів для їх усунення, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає підстави органам прокуратури для вжиття заходів представницького характеру.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити
2. Зобов'язати фізичну особу - підприємця Андреєва Олега Євгенійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку площею 0,0045 га з кадастровим номером 5310137000:18:008:0509 по вул. Михайла Грушевського,4 у м. Полтаві, шляхом проведення демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (торговельного павільйону та торговельного кіоску).
3. Стягнути з фізичної особи - підприємця Андреєва Олега Євгенійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р № UА118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3028 грн.
Видати наказ з набранням рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 02.10.2025
Суддя Кльопов І.Г.