65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3469/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ-1"
про стягнення 96681,73грн
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ-1" про стягнення 96681,73грн, з яких - 56615,10грн пені, 11864,86грн 3% річних та 28201,77грн інфляційних у зв'язку з простроченням оплати за договором постачання природного газу від 13.10.2021 № 7466-НГТ-33.
Ухвалою від 01.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без засідань.
Відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті 01.09.2025 після 17 години.
15.09.2025 у встановлений строк відповідач подав відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись зокрема на те, що відповідно до постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 в мовах воєнного стану населенню заборонено нараховувати пеню, річні і інфляційні за несплату житлово-комунальних послуг. Відповідач зазначає, що ОСББ є колективним споживачем і договір на постачання природного газу був укладений для забезпечення мешканців будинку (тобто населення) опаленням.
19.09.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що укладений між сторонами договір не є житлово-комунальною послугою.
19.09.2025 відповідач подав заперечення.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Позивач) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ДОБРОБУТ-1" (далі - Відповідач, Споживач) укладено Договір постачання природного газу від 13.10.2021 №7466-НГТ-33, Додаток №1, №1а, №1b з додатковими угодами від 29.12.2021 №2, від 28.12.2022 №5, від 20.01.2023 №7, від 23.01.2023 №8 (далі - Договір).
Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Положеннями п. 3.1 Договору, зокрема, передбачено, що право власності на природній газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі.
На виконання умов Договору протягом листопада-грудня 2021 року та січня-квітня, грудня 2022 року Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 801 705,17грн. згідно актів приймання - передачі природного газу, а саме:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, обсяг І переданого газу: 8,07700 тис.м.куб, вартістю: 61 255,05 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, обсяг І переданого газу: 13,59100 тис.м.куб, вартістю: 103 072,61 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, обсяг І переданого газу: 14,33932 тис.м.куб, вартістю: 108 747,79 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022, обсяг І переданого газу: 11,98594 тис.м.куб, вартістю: 90 900,01 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022, обсяг І переданого газу: 12,58232 тис.м.куб, вартістю: 95 422,90 грн.;
- Коригуючий Акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2025, обсяг І переданого газу: 12,58232 тис.м.куб, вартістю: 95 235,43 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022, обсяг І переданого газу: 3,69324 тис.м.куб, вартістю: 27 954,08 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2022, обсяг І переданого газу: 9,89932 тис.м.куб, вартістю: 314 520,20 грн.;
Дані акти приймання-передачі підписані без претензій та зауважень Відповідачем щодо кількості та вартості поставки природного газу, крім акту приймання-передачі газу за грудень 2022 року.
В той же час, акт приймання передачі газу за грудень 2022 року щодо поставки газу в об'ємі 9,89932 тис.м.куб, вартістю: 314 520,20 грн. Відповідач не підписав та не повернув Позивачу, хоча й заборгованість по цьому акту Відповідачем із запізненням теж була оплачена.
Пунктами 3.5.-3.5.1 Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Вказаний обов'язок не було виконано з боку Відповідача та не надано акт розподілу природного газу Позивачу за період грудня 2022 року.
Пунктами 3.5.2-3.5.4 Договору визначено, що на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
Отже, в даному випадку обсяги газу за період, за який акт приймання-передачі газу не підписаний з боку Відповідача і до такого акту немає зауважень, встановлюються відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС вбачається, що Відповідачем (ЕІС - код: 56XO0000YIC8B00J) спожито природний газ з ресурсу Позивача в обсягах, які визначені в акті приймання-передачі природного газу за грудень 2022 року та який не був підписаний Відповідачем.
Так, пунктом 5.1 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно да акту приймання-передачі природній газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акті приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
У свою чергу, за поставлений газ вартістю 801 705,17грн. Відповідач здійснив несвоєчасну оплату, тобто з порушенням строків, визначених пункту 5.1 Договору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд враховує, що на дату подання позовної заяви 27.08.2025 був чинний Господарський кодекс України.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 220 ГК України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 7.2 Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3 % річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Позивач в позовній заяві посилається на те, що відповідач несвоєчасно розраховувався за природний газ, у зв'язку з чим позивач просить стягнути 56615,10грн пені, 11864,86грн 3% річних та 28201,77грн інфляційних.
Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, 16.02.2023 Позивачем нараховано 231 250,13 грн., 01.11.2024 Відповідачем сплачено 219 474,62 грн., після чого залишилася заборгованість в розмірі 11 775,51 грн., 04.11.2024 Відповідачем сплачено 6 676,10 грн., після чого залишилася заборгованість в розмірі 5 099,41 грн., яка була повністю сплачена Відповідачем 08.11.2024 року.
Тобто, заборгованість виникла в лютому 2023 року, та повністю була погашена Відповідачем у листопаді 2024 року.
Позивач посилається на те, що укладений між сторонами договір є договором постачання природного газу і не свідчить про те, що позивачем надається відповідачу житлово-комунальна послуга,.
Так, дійсно відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії надаються виключно на підставі індивідуальних договорів. Індивідуальний договір про надання послуг з постачання та розподілу природного газу, послуг з постачання та розподілу електричної енергії укладається між співвласником багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - це власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Отже, такі індивідуальні договори укладаються співвласниками багатоквартирного будинку (тобто власниками квартир і нежитлових приміщень) на постачання природного газу до квартир чи нежитлових приміщень. Наприклад, природний газ може використовуватись для потреб газових кухонних плит або газових опалювальних котлів, які можуть бути встановлені у квартирах або нежитлових приміщеннях.
Так, в ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що газо- та електропостачання квартир та нежитлових приміщень здійснюється на підставі договорів між їх власниками і газо- та електропостачальними організаціями відповідно до вимог законодавства.
Однак, в даному випадку, з п. 2.1 укладеного сторонами договору від 13.10.2021 № 7466-НГТ-33 постачання природного газу вбачається, що позивач зобов'язався постачати відповідачу природний газ у замовлених обсягах у період з червня 2021 року до червня 2024 року. Відповідно до умов договору постачання газу за договором передбачено в місяці з листопада по квітень, тобто в опалювальний період.
У п. 2.2 договору від 13.10.2021 № 7466-НГТ-33 зазначено, що фіксований обсяг природного газу розраховується як середньо-арифметичне значення обсягу фактичного використання природного газу споживачем за останні три роки у відповідному місяці для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Тобто, сторонами в даному випадку укладено договір постачання природного газу для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню - тобто співвласникам багатоквартирного будинку.
Згідно з ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що в постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1717/23 зазначено, щоОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб.
Отже, виходячи з визначених термінів, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку.
Крім того, відповідно до ст. 22 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень. Вказана норма прямо регламентує застосування до ОСББ тарифу за природний газ як для населення (побутового споживача). При цьому, Закон має вищу юридичну силу по відношенню до підзаконних нормативних актів.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Згідно із статтею 12 вказаного Закону, витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.5 означеного Закону до житлово-комунальних послуг належать:
житлова послуга послуга з управління багатоквартирним будинком;
комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг,
послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.
В ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» зазначено, що ОСББ має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
Виходячи з визначених термінів, ОСББ є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку.
ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою - підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно з нормами чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг. ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання, не використовує воду та теплову енергію для власних потреб. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21.
Отже, доводи позивача про те, що відповідач не є споживачем (колективним споживачем) комунальної послуги спростовуються наведеним вище аналізом норм закону.
11.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 (з подальшими змінами), якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який постановою Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України.
Відповідно до пп.4 п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-ІХ від 17.03.2020 на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Разом з тим, 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан, який триває станом на даний час.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" від 05.03.2022 №206 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації).
Відповідно до чинного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затв. наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, територія міста Херсона була тимчасово окупованою з 01.03.2022 по 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 - територія можливих бойових дій, а з 01.05.2023 - це територія активних бойових дій.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, місцезнаходження відповідача є м. Херсон, і постачання природного газу здійснювалась також відповідачу у м. Херсоні.
Оскільки ОСББ "ДОБРОБУТ-1" є колективним споживачем комунальної послуги, про що зроблено висновок вище за текстом рішення, безпідставними є твердження апелянта про те, що на відповідача не розповсюджуються положення пп.4 п.3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530 та положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».
Отже суд відхиляє твердження позивача про те, що означена постанова Кабінету Міністрів України не розповсюджується на відповідача, оскільки останній не є населенням у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022, а є юридичною особою відповідно до ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Суд зауважує, що відповідно до ст.22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.
Відтак, усупереч твердженням позивача, встановлена Кабінетом Міністрів України заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, поширюється на об'єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що нарахування, здійснені позивачем - пені, 3% річних та інфляційних за період дії карантину та воєнного стану, не узгоджуються з положеннями названих нормативно-правових актів та свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахованих пені, 3% річних та інфляційних, як таких, що порушують права співвласників як побутових споживачів житлово-комунальних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 у справі № 916/5312/24 за позовом ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до ОСББ «Геліос».
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08 жовтня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова