26 вересня 2025 року Справа № 915/164/21
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
представників учасників справи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни б/н від 25.08.2025 (вхід.№12225/25 та вхід.№12230/25) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат за проведення судової експертизи та витрат на професійну правничу допомогу у справі
за позовом: фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Нота Шиппінг»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
фізична особа-підприємець Каллаш Ігор Валентинович,
про: стягнення збитків, штрафу та неустойки у загальному розмірі 1458197,40 грн.
Згідно заяви позивача б/н від 07.05.2025 про збільшення позовних вимог: стягнення збитків, штрафу та неустойки у загальному розмірі 1681909,40 грн,-
Фізична особа-підприємець Каллаш Раїса Кузьмівна звернулась до суду із однаковими за змістом заявами б/н від 25.08.2025 (вхід.№12225/25 та вхід.№12230/25), в яких позивач просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача на його користь 95592,0 грн витрат за проведення судової експертизи та 145819,74 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 27.08.2025 вказані заяви призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.09.2025.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 26.09.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини додаткового рішення без його проголошення.
Розглянувши заяви, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 19.09.2025, у даній справі позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нота Шиппінг» на користь фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни:
- 786800,0 грн збитків у вигляді вартості пошкодженого навантажувача Bobcat S175, кузов №517625436, 2004 року випуску, переданого в орендну за Договором оренди-найму навантажувача 15-РК від 18.02.2020;
- 28354,70 грн штрафу за порушення п.5.1.7 відповідно до п.7.4 Договору оренди-найму навантажувача 15-РК від 18.02.2020;
- 28354,70 грн штрафу за порушення п.5.1.8 відповідно до п.7.4 Договору оренди-найму навантажувача 15-РК від 18.02.2020 року;
- 838400,0 грн неустойки за період з 15.03.2020 по 20.01.2021 включно за прострочення строку повернення навантажувача відповідно до п. 7.2 Договору оренди-найму навантажувача 15-РК від 18.02.2020.
Також, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нота Шиппінг» на користь фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни 25228,64 грн судового збору.
В обгрунтування заяв позивач вказує, що судом при ухваленні рішення не вирішено питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат за проведення судової експертизи.
Згідно ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За приписами п.п.1, 2 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із проведенням експертизи.
Судом встановлено, що позивачем у даній справі понесені витрат на проведення судової експертизи у розмірі 95592,0 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №193 від 24.11.2023.
Відповідно до п.2 ч. ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 95592,0 грн витрат за проведення судової експертизи.
Згідно ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12) ч.3 ст.2 ГПК України).
За змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що 04.01.2021 між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Д'яченко Крістіною Станіславівною, укладено договір №04-01/1 про надання правової допомоги, у відповідності до умов якого адвокат зобов'язався надавати клієнту юридичну допомогу для захисту його прав, свобод та законних інтересів в спорі, що виник між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нота Шиппінг» щодо виконання договору оренди-найму навантажувача №15-РК від 16.02.2020, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду на умовах даного договору (п.1.1 Договору).
В пункті 4.2 договору про надання правової допомоги, в редакції додаткової угоди від 01.08.2025, сторони погодили, що розмір гонорару адвоката складає 10% від ціни заявленого позову та формується наступним чином (складається з): 5% від ціни заявленого позову, що сплачується Клієнтом не пізніше ніж протягом 10-ти банківських днів з дня звернення до суду із позовом; 5% від ціни заявленого позову, що підлягає сплаті протягом 10-ти банківських днів з моменту набрання законної сили рішенням суду.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі по договору №04-01/1 від 04.01.2021 позивач надав суду копію підписаного між ним та адвокатом Д'яченко Крістіною Станіславівною акту б/н від 18.08.2025 про надання правової допомоги на суму гонорару 145819,74 грн з описом наданих послуг.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Суд вправі покласти на сторону лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.
Суд у даному випадку не вбачає підстав втручатися у договірні стосунки між відповідачем-2 та його представником.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Такий висновок суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.
Крім того, судом враховано, що відповідно до послідовної та сталої судової практики розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Зазначений висновок також викладений у низці постанов Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.12.2020 у справі №904/5818/19, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, від 25.03.2021 у справі №903/330/20, від 08.06.2021 у справі №910/9243/20, від 02.09.2021 у справі №910/21300/17, від 13.09.2021 у справі №910/11739/19, від 11.11.2021 у справі №922/449/21 та від 25.11.2021 у справі №904/5929/19.
На переконання суду, стягнення з відповідача заявленої позивачем суми судових витрат у суді першої інстанції є надмірною, непропорційною та неспівмірною, з огляду на складність справи, час витрачений на підготовку документів, об'єм фактично наданих послуг (складання та подання до суду позовної заяви, клопотання про витребування оригіналів документів, клопотання про призначення судової експертизи, заяви про збільшення позовних вимог, письмових пояснень по суті спору тощо, участь у п'яти судових засіданнях).
З огляду на викладене вище, беручи до уваги принципи пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю, що, в свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 60000,0 грн.
У відшкодуванні витрат на правничу допомогу в решті заявленої позивачем суми 85819,74 грн, - слід відмовити.
Керуючись ст.ст.123, 126, ч.ч.5-7,9 ст.129, ст.ст.221, 232, 233, 238, 240, 241, 244 ГПК України, суд, -
1. Заяви фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни б/н від 25.08.2025 (вхід.№12225/25 та вхід.№12230/25) про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат за проведення судової експертизи та витрат на професійну правничу допомогу, - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нота Шиппінг» (54029, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Гліба Бабіча (вул.8-го березня), буд.34А, офіс 305; ідент.код 41501319) на користь фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 95592,0 грн витрат за проведення судової експертизи.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нота Шиппінг» (54029, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Гліба Бабіча (вул.8-го березня), буд.34А, офіс 305; ідент.код 41501319) на користь фізичної особи-підприємця Каллаш Раїси Кузьмівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 60000,0 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Відмовити фізичній особі-підприємцю Каллаш Раїсі Кузьмівні у відшкодуванні витрат понесених на правничу допомогу у сумі 85819,74 грн.
Додаткове рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне додаткове рішення складено 06.10.2025.
Суддя М.В.Мавродієва