Справа № 199/13516/25
(1-кп/199/1308/25)
08 жовтня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
прокурор Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
обвинувачений ОСОБА_4 , який утримується під вартою в умовах Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» (в режимі відеоконференції)
захисник ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №62025050010027753 від 04.08.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Прокурор заявив клопотання про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, оскільки обвинуваченого повідомлено про підозру у скоєнні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, може переховуватися від суду, скоювати інші кримінальні правопорушення.
Обвинувачений та захисник не заперечували проти клопотання прокурора. Надаючи оцінку доводам прокурора, суд виходить з наступного.
Згідно зі змістом ст. ст. 131-132 КПК України - запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Судом зазначається, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії),
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58).
При цьому, вирішуючи питання про доцільність зміни запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому на будь-який інший, не пов'язаний з позбавленням волі, або його продовження, суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_4 обвинувачується, за складом, у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення), дезертирстві, вчинене в умовах воєнного стану, за який у разі доведеності вини йому може загрожувати позбавлення волі від 5 до 12 років.
Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що таке кримінальне правопорушення має дуже високий ступінь суспільної небезпеки.
На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, за даним кримінальним провадженням недопитані свідки, тому ризик впливу на них, тиску з боку обвинуваченого у разі перебування останнього на волі залишається до отримання від свідків показань в судовому засіданні.
За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим переховування обвинуваченого, ухилення від суду, та таким чином перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.
Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Проте, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого,.
При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, суд на даному етапі не встановив.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд не визначає розмір застави, враховуючи те, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 176-179, 183, 193, 194, 314-316, 331 КПК України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України, строк тримання під вартою у Державній установі «Запорізький слідчий ізолятор», - до 06 грудня 2025 року включно.
Копію ухвали про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою негайно направити начальнику Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», - для виконання.
Відповідно до п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
08.10.2025