79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
18.09.2025 Справа № 914/1949/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Тимцан Я.А., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Фермерського господарства «Поляна», с. Добрячин, Львівська область
до відповідача: Шептицької міської ради, м. Шептицький, Львівська область
про визнання права постійного користування земельною ділянкою
за участю представників:
від позивача: Огорілко Ю.В. - адвокат;
від відповідача: Гудзик Л.А. - представник.
Обставини розгляду справи.
24.06.2025 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Поляна», с. Добрячин, Львівська область до Шептицької міської ради, м. Шептицький, Львівська область про визнання права постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою суду від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.07.2025.
14.07.2025 через канцелярію суду від Шептицької міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №18704/25 від 14.07.2025).
17.07.2025 через канцелярію суду від Фермерського господарства «Поляна» надійшло клопотання про долучення судової практики (вх. №19058/25 від 17.07.2025).
В підготовчому засіданні 17.07.2025 було оголошено перерву до 04.08.2025.
04.08.2025 через канцелярію суду від Фермерського господарства «Поляна» надійшло клопотання про долучення судової практики (вх. №20488/25 від 04.08.2025).
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 04.08.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.09.2025.
В судовому засіданні 08.09.2025 було оголошено перерву до 18.09.2025.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 06.01.1996 ОСОБА_1 було надано земельну ділянку загальною площею 9,0162 га у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. 13.10.1997 було зареєстровано Фермерське господарство «Поляна», створене ОСОБА_1 . 15.07.1997 на вищевказану ділянку ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею. Після смерті ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) Фермерське господарство «Поляна» продовжувало використовувати земельну ділянку за призначенням - для ведення фермерського господарства, сплачувало податки. Рішенням загальних зборів учасників Фермерського господарства «Поляна» від 02.08.2024 виключено з членів Фермерського господарства «Поляна» ОСОБА_1 у зв'язку із смертю, переоформлено його частку на ОСОБА_2 . Однак, в подальшому позивач дізнався про відсутність відомостей про реєстрацію за позивачем права постійного користування на вищевказану ділянку. Таким чином, позивач просив суд визнати за Фермерським господарством «Поляна» право постійного користування земельною ділянкою площею 9,0162 га кадастровий номер 4624884200:15:000:0090 в межах згідно з планом, розташованою на території Шептицької міської ради Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ЛВ 641 №202 від 06.01.1996.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначив, що з 01.01.2002, згідно чинною редакцією Земельного кодексу України, юридичні особи приватної форми власності не можуть набувати земельні ділянки у постійне користування. Навіть у разі спадкування фермерського господарства, його голова чи новий засновник не може бути правонаступником у праві постійного користування, якщо це право належало фізичній особі. На момент видання Державного акта (1997 рік) земельна ділянка була надана громадянину ОСОБА_1 , а не фермерському господарству. Таким чином, землекористувачем є саме громадянин, а не юридична особа.
Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України, право користування земельною ділянкою припиняється у разі смерті фізичної особи - землекористувача, якщо інше не передбачено законом. Позивач визнає, що з 21.12.2020 земельна ділянка перейшла у комунальну власність відповідача. Як розпорядник цієї землі, відповідач має право на свій розсуд вирішувати питання передачі земель у користування чи у власність. Позивач звертався із заявою про надання права користування, проте отримав обґрунтовану відмову. Така відмова не порушує прав позивача, оскільки не існує законодавчого обов'язку ради надавати землю у користування на вимогу. Жодної норми, яка б допускала юридичне автоматичне закріплення права постійного користування за іншою особою без волі власника, не існує. Визнання права постійного користування земельною ділянкою в судовому порядку можливе лише за наявності первинного правового акта - рішення органу влади. Такий акт у даній справі відсутній.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
Рішенням Сокальської районної ради народних депутатів від 06.01.1996 ОСОБА_1 на території с. Добрячин Бутинської сільської ради було надано земельну ділянку загальною площею 9,0 га у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.
15.07.1997 на підставі рішення Сокальської районної ради народних депутатів від 06.01.1996 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ 641 №202, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №202.
13.10.1997 зареєстровано Фермерське господарство «Поляна», створене ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4614181302020 від 01.10.2020, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4624884200:15:000:0090 площею 9,0162 га та цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, відомості про право власності/право користування відсутні.
Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №59-ОТГ від 21.12.2020, земельну ділянку з кадастровим номером 4624884200:15:000:0090 площею 9,0162 га передано Червоноградській міській раді у комунальну власність.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.02.2023.
02.08.2024 приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з частки складеного капіталу Фермерського господарства «Поляна», про що внесено запис в реєстрі за №2291.
02.08.2024 рішенням учасників Фермерського господарства «Поляна», що оформлено протоколом №1/2024, виключено з членів Фермерського господарства «Поляна» ОСОБА_1 у зв'язку із смертю, переоформлено його частку на ОСОБА_2 , та затверджено нову редакцію статуту Фермерського господарства «Поляна».
Рішенням Шептицької міської ради №3747 від 19.06.2025 за результатами розгляду заяви Фермерського господарства «Поляна» про надання земельної ділянки в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була раніше надана ОСОБА_1 відмовлено в передачі такої ділянки в постійне користування.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним кодексом України від 18.12.1990, Земельним кодексом України від 25.10.2001, Законом України «Про селянське (фермерське) господарство», Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на момент створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на момент створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29.07.2003 у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Таким чином, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства «Поляна», було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).
Отже, як станом на момент створення позивача так і станом на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.
З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
Згідно ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати та ін.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України від 25.10.2001 земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач відмовився від права користування земельною ділянкою.
З наведеного вбачається, що у земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, смерті його засновника, так і станом на даний час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відсутня.
З урахуванням викладеного, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.
Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
Як встановлено судом, після отримання ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано Фермерське господарство «Поляна», яке зареєстроване як юридична особа.
Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов'язки землекористувача.
Слід зазначити, що 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.
22.09.2005 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 щодо обов'язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25.10.2001, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).
Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25.10.2001 не є суб'єктом такого права. Громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.
Враховуючи викладене, право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до Фермерського господарства «Поляна», не припинилося ані через смерть засновника, ані через зміни у земельному законодавстві.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати за Фермерським господарством «Поляна» (80053, с. Добрячин, вул. Сокальська, буд. 60А, Шептицький район, Львівська область, ідентифікаційний код 25226805) право постійного користування земельною ділянкою площею 9,0162 га кадастровий номер 4624884200:15:000:0090 в межах згідно з планом, розташованою на території Шептицької міської ради, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ЛВ 641 №202 від 15.07.1997.
3. Стягнути з Шептицької міської ради, м. Шептицький, вул. Шевченка, 19, Львівська область (ідентифікаційний код 26269722) на користь Фермерського господарства «Поляна», с. Добрячин, вул. Сокальська, буд. 60А, Шептицький район, Львівська область (ідентифікаційний код 25226805) 3 028,00 грн судового збору.
4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29.09.2025.
Суддя Мазовіта А.Б.