61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649
08.10.2025 Справа № 905/1042/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С. розглянувши матеріали заяви Приватного акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління» (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, буд. 12б; код ЄДРПОУ 00191796)
до боржника: Фізичної особи-підприємця Голубенка Віктора Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 11.09.2018 в сумі 51 793,40 грн.,
Приватне акціонерне товариство «Дружківське рудоуправління» звернулось до Господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Голубенка Віктора Миколайовича заборгованості за договором оренди землі від 11.09.2018 в сумі 51 793,40 грн.
Заяву обґрунтовано порушенням боржником грошових зобов'язань за договором оренди землі від 11.09.2018 в частині несплати орендної плати за користування земельними ділянками за 2023 та 2024 роки.
Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, суд відмовляє у видачі судового наказу з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За приписами ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
Згідно зі ст. 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором) або із доданих документів вбачається пропуск позовної давності, то така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів. Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, заявник повинен, в тому числі, подати документи, що свідчать про безспірність його вимог.
Наведене зумовлено тим, що під час розгляду заяви про видачу судового наказу суд не розглядає справу по суті, не встановлює обставин справи та не здійснює оцінку доказів щодо їх змагальності та достовірності, адже наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Окрім того, статтею 150 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність у заявника електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Положеннями статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В заяві про видачу судового наказу стягувач посилається на порушення Фізичною особою-підприємцем Голубенко В.М. умов укладеного між ними договору оренди землі від 11.09.2018, внаслідок чого за розрахунком заявника виникла заборгованість в загальному розмірі 51 793,40 грн., з яких:
- 25 252,76 грн., що складає 5% від нормативної грошової оцінки, які повинні були сплачені за 2023 рік до 01.02.2024 року;
- 26 540,64 грн., що складає 6% від нормативної грошової оцінки, які повинні були сплачені за 2023 рік до 01.02.2025 року.
Судом встановлено, що п. 4.1 договору оренди землі від 11.09.2018 передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5% від нормативної грошової оцінки землі за кожен календарний рік користування земельною ділянкою (з урахуванням ПДВ).
Водночас п. 4.3 договору оренди землі від 11.09.2018 передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням індексації.
Згідно п. 4.4. договору оренди землі від 11.09.2018 оплата річної орендної плати проводиться орендарем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендаря до першого лютого наступного року, на підставі виставленого орендодавцем рахунку.
Відповідно до п.4.5 договору акт приймання-передачі послуг складається сторонами щомісячно, 31 грудня поточного року.
В заяві про видачу судового наказу заявник вказує, що загальний розмір заборгованості зі сплати орендної плати за 2023 та 2024 роки становить 51 793,40 грн. Натомість у наведеному у заяві про видачу судового наказу розрахунку заявником не наведено розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками за 2024 рік. Крім того, у вказаному розрахунку зазначено про те, що орендна плата за користування земельними ділянками складає 6% від нормативної грошової оцінки, а саме 26 540,64 грн., в той час як зі змісту п. 4.1 та п. 4.3 договору оренди землі від 11.09.2018 передбачено сплату 5% від нормативної грошової оцінки землі за кожен календарний рік користування земельною ділянкою з урахуванням індексації. При цьому суд зазначає про відсутність у наведеному у заяві про видачу судового наказу розрахунку відомостей щодо
застосування індексації нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, обов'язковість застосування якої передбачено п. 4.3 договору та ст. 289.1 Податкового кодексу України.
Крім того, як встановлено судом, заявником до заяви про видачу судового наказу не додано доказів виставлення рахунків на оплату за борговий період, в той час як такий обов'язок заявника передбачений п. 4.4 договору оренди землі від 11.09.2018. Крім того в матеріалах заяви відсутні акти приймання-передачі послуг за договором.
Отже, за висновком суду, матеріали заяви не містять документів, які б підтверджували заборгованість в сумі 51 793,40 грн.
Наказне провадження передбачає безспірність грошової вимоги. Під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу, суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Водночас, заявлена сума заборгованості має бути підтверджена первинним документами, що додаються до заяви, що вбачається із п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 150 та п. 4 ч.3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, оскільки подані разом із заявою про видачу судового наказу докази не підтверджують наявності заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1422083300:03:000:0199 та 1422083300:03:000:0198 у заявленому позивачем розмірі, в тому числі окремо за кожен рік, господарський суд дійшов висновку, що заявником не підтверджено безспірність грошової вимоги, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, у заявленому розмірі, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про видачу судового наказу.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку у задоволенні заяви про видачу судового наказу відмовити, на підставі п.п. 1, 8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше 10 днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 91, 147, 148, 150, 152, 153, 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Приватному акціонерному товариству «Дружківське рудоуправління» у видачі судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця Голубенка Віктора Миколайовича заборгованості за договором оренди землі від 11.09.2018 в сумі 51 793,40 грн.
Ухвала набрала законної сили в день її підписання судом 08.10.2025.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Ю.С. Зельман