вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Cправа № 902/989/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Андрущенко Г.В.,
представники сторін не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи
за позовом: Приватного підприємства "Агронафтасервіс" (вул. Героїв Майдану, 20, м. Бар, Вінницька обл., 23000)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бензгруп" (вул. Оводова Миколи, 15, офіс 3, м. Вінниця, Вінницька обл., 21050)
про: стягнення 1335950,43 грн
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Агронафтасервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бензгруп" про стягнення заборгованості за Договором поставки № 22 від 28.06.2023 у розмірі 1335950,43 грн, з яких 1051187,19 грн - основного боргу, 117238,96 грн - пені та 167524,28 грн - інфляційних нарахувань.
Ухвалою суду від 17.07.2025відкритопровадження у справі №902/989/25 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.09.2025. Вказаною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів з підстав у ній викладених.
На визначену судом дату, 08.09.2025, в судове засідання з'явився представник позивача.
За наслідками судового засідання, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 01.10.2025 об 11:00 год.
Враховуючи неявку у судове засідання відповідача, ухвалою суду від 08.09.2025 останнього повідомлено про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку, визначеному ст. 120,121 ГПК України.
На визначену судом дату, в судове засідання з'явився представник позивача.
У визначений судом строк відзиву відповідач на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.
В судовому засіданні суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 16:30 год. того ж дня для надання доказів у справі.
Проте, на визначений час в судове засідання представник позивача не з'явився, натомість останнім було подано заяву з додатками про розгляд справи за його відсутності. До вказаної заяви долучено копію платіжної інструкції №274.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
В судовому засіданні 01.10.2025 в зв'язку з неявкою учасників справи на проголошення вступної та резолютивної частини рішення остання долучена до матеріалів справи без проголошення.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
28.06.2023 між Приватним підприємством «АГРОНАФТАСЕРВІС» (Позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕНЗГРУП» (надалі - Відповідач, постачальник) укладено Договір №22 про поставку нафтопродуктів. (надалі - Договір).
У розділі «Загальні положення» (абз. 1 та абз. 4) передбачено, що на умовах даного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар.
Найменування, вартість, одиниця виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначаються у специфікаціях та/або видаткових накладних.
Поставка товару за цим Договором здійснюється на умовах та в строки погоджені сторонами. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі (поставки) товару є підписання сторонами видаткової накладної. Ризик випадкового знищення (втрати) або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару. Сторони підтверджують, що роль представника покупця з кількісного приймання товару в пункті поставки можуть виконувати водії транспортних засобів, організованих покупцем у відповідності до положень FCA, INCOTERMS 2020. Товар має бути доставлений у строки встановлені в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною (абз. 1, 6, 11 Розділу «Строки та порядок поставки продукції» Договору).
Розділом «Ціна та порядок розрахунків» Договору передбачено, що ціна за одиницю вимірювання товару, кількість та загальна вартість кожної окремої партії товару, що поставлятиметься цим Договором, визначається Сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних. Загальна вартість усього товару, що поставлений протягом всього строку дії Договору відповідно видаткових накладних.
Розрахунки за товар покупець здійснює після отримання рахунку протягом 3-х днів.
Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Ціна товару є договірною, та зазначається з урахуванням ПДВ.
Розділом «Відповідальність сторін за порушення Договору» визначено, що у випадку порушення Договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. Сторона, що порушила умови Договору, відшкодовує другій стороні усі заподіяні матеріальні збитки у зв'язку із цим.
Розділом «Дія договору» встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент підписання цього Договору та закінчується 31 грудня 2023 року. Якщо жодна зі сторін не заявить про намір припинити дію договору, шляхом укладення додаткової угоди, не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору, Договір буде вважатися пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.
Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання обов'язків, взятих на себе за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Договір підписано та скріплено печатками сторін.
11.06.2024 відповідачем було виставлено рахунок №186 від 11.06.2024 на оплату товару - дизельного пального в кількості 30000 л на суму 1281000,00 грн, в тому числі ПДВ- 213500,00 грн.
Позивач перерахував на рахунок відповідача 1281000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією№274 від 11.06.2024.
Натомість відповідач виконав свої зобов'язання за договором частково, що підтверджується наступними документами:
-видаткова накладна №344 від 28.08.2024 - поставлено дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 1182,033 л на суму 50472,81 грн,
- видаткова накладна №354 від 17.09.2024 - поставлено дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 1000 л на суму 42700,00 грн,
- видаткова накладна №423 від 10.12.2024 - поставлено дизельне паливо DIESEL ULSD 10 PPM в кількості 1000 л на суму 42700,00 грн,
- видаткова накладна від 24.02.2025 - поставлено дизельне паливо ДП-3Євро-ВО (код УКТ ЗЕД 2710194300) в кількості 1000 л на суму 42700,00 грн.
У зв'язку з порушенням умов договору, позивачем на адресу відповідача було направлено лист №18 від 24.07.2024 з проханням виконати договірні зобов'язання або повернути кошти.
Відповідач перерахував на рахунок позивача 51240,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №274 від 22.08.2024.
Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором №22 від 28.06.2023 складає 1051187,19 грн відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період: січень 2025- травень 2025 за Договором №22 від 28.06.2023.
20.05.2025 та 03.06.2025 позивачем надсилались вимоги про погашення заборгованості відповідачу, однак реагування останнього на вказані листи матеріали справи не містять.
З урахуванням викладеного позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 1051187,19 грн основного боргу, 117238,96 грн пені та 167524,28 грн інфляційних втрат.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
В силу приписів ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений Договір №22 від 28.06.2023.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
У відповідності зі ст. ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у встановлений договором строк.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору сплачено вартість Товару на загальну суму 1281000,00 грн.
Відповідачем за вказаними видатковими накладними поставлено товар на суму 178572,81 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №274 від 22.08.2024 відповідач перерахував на рахунок позивача 51240,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Матеріали справи не містять доказів фактичної передачі позивачу Товару за Договором на суму 1051187,19 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України).
Як уже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Визначаючись із правовою природою здійсненого позивачем платежу за Договором відповідно до платіжної інструкції на суму 1051187,19 грн з ПДВ, суд враховує таке.
Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Враховуючи викладене, здійснений позивачем платіж відповідно до платіжної інструкції на суму 1051187,19 грн слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такі платежі не є способом виконання зобов'язання, а лише є способом платежу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1051187,19 грн, відтак і про задоволення позову в цій частині.
Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 117238,96 грн пені.
Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Судом встановлено, що умовами Договору не передбачено нарахування пені за непоставлений товар.
Оскільки, як встановлено судом, в умовах договору №22 від 28.06.2023 сторони не передбачили можливість сплати пені за прострочення виконання зобов'язання постачальником і не визначали її розмір, відсутні підстави для стягнення цієї санкції з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому Законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 908/1501/18 від 05 вересня 2019 року.
Таким чином, суд відмовляє в частині стягнення 117238,96 грн пені.
Щодо стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.
У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем завлено до стягнення з відповідача 167524,28 грн інфляційних втрат за період з 12.06.2024 по 31.05.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В матеріалах справи наявний лист-претензія №18 від 24.07.2024, на який посилається позивач.
Тому період нарахування інфляційних втрат повинен нараховуватись з 31.07.2024 по 31.05.2025.
Здійснивши перевірку за допомогою підсистеми «Ліга: Закон», суд встановив, що вірно нарахована сума інфляційних втрат становить 141289,79 грн, а тому суд задовольняє вимогу про стягнення інфляційних втрат в частині стягнення 141289,79 грн, в іншій частині суд відмовляє.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 238-240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бензгруп" (вул. Оводова Миколи, 15, офіс 3, м. Вінниця, Вінницька обл., 21050, код ЄДРПОУ 45093886) на користь Приватного підприємства "Агронафтасервіс" (вул. Героїв Майдану, 20, м. Бар, Вінницька обл., 23000, код ЄДРПОУ 31905754) 1 051 187,19 грн основного боргу, 141 289,79 грн інфляційних нарахувань та 17 887,06 грн витрат зі сплати судового збору.
У частині стягнення 117 238,96 грн пені та 26 234,49 грн інфляційних нарахувань відмовити.
Витрати зі сплати судового збору у розмірі 2152,20 грн залишити за позивачем
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Примірник повного судового рішення направити сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 08 жовтня 2025 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи