23.09.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1212/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від скаржника: Остапенко П.В., представник Дніпровської міської ради;
від кредитора: Яцишин О.Й., представник АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі";
арбітражний керуючий: Ткаченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 року у справі №904/1212/22 (суддя Примак С.А.)
за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (місто Дніпро)
до боржника Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради (місто Дніпро)
про визнання банкрутом,-
До господарського суду від ліквідатора надійшла заява №01-34/02-98 від 15.09.2023 року (вх. суду №47683/23 від 19.09.2023 року) про покладення субсидіарної відповідальності на засновника (власника) боржника -Дніпровську міську раду, в якій, з урахуванням уточненої заяви №01-34/02-98 від 26.11.2024 року, ліквідатор просив стягнути з Дніпровської міської ради на користь банкрута - Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради суму у загальному розмірі 2 767 658,80 грн, що дорівнює сумі усіх непогашених та визнаних судом кредиторських вимог, як субсидіарну відповідальність.
Клопотання вмотивовано тим, що під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором не встановлено майна для погашення кредиторських вимог, а дії засновника майна не направлені на виконання своїх зобов'язань щодо недопущення банкрутства боржника.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 року у цій справі у задоволенні заяви Дніпровської міської ради (вх. суду №64861/23 від 19.12.2023 року) про застосування строків позовної давності - відмовлено; заяву ліквідатора №01-34/02-98 від 15.09.2023 року про покладення субсидіарної відповідальності на засновника (власника) боржника, з урахуванням уточненої заяви №01-34/02-98 від 04.11.2024 року та заяви №01-34/02-98 від 26.11.2024 року, - задоволено; покладено на Дніпровську міську раду (ідентифікаційний код 26510514) субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 32495609); стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради 2 767 658,80 грн - суми непогашених та визнаних судом кредиторських вимог.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що неможливість задоволення вимог кредиторів у загальній сумі 2 767 658,80 грн. виникла внаслідок винних дій засновника Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради з доведення останнього до банкрутства, що складає собою об'єкт правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Дніпровська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора № 01-34/02-98 від 15.09.2023 року про покладання субсидіарної відповідальності на засновника (власника) боржника.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи, а саме - що Дніпровська міська рада за 5 років до відкриття справи про банкрутство вирішила припинити шляхом ліквідації Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" ДМР, а також було затверджено склад комісії з припинення, що на думку скаржника, вказує на дії, спрямовані на припинення господарської діяльності боржника.
На переконання скаржника, оскільки Дніпровською міською радою, як представником власника, а саме - територіальної громади міста Дніпро, з власної ініціативи розпочато процедуру ліквідації боржника, дії, пов'язані з припиненням підпорядкованого комунального підприємства, не можуть бути розцінені як доведення до банкрутства.
Також апелянт вважає, що оскільки Дніпровською міською радою прийнято рішення про ліквідацію Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство № 34" Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 32495609) шляхом припинення з 21.02.2018 року, строк на звернення із вимогою про повну або часткову виплату зобов'янь сплинув 29.11.2018 року, а отже, зобов'язання вважаються погашеними, оскільки боржник перебуває в стані припинення, у той час, як кредиторами не надано доказів на підтвердження обставин звернення до комісії з припинення боржника із заявою про включення кредиторських вимог до реєстру кредиторів.
Скаржник звертає увагу, що ліквідатором не затверджено звіт фінансово-господарської діяльності підприємства у відповідності до методичних рекомендацій та сталої практики Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 року у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Апелянт зауважує, що суд вважав встановленим факт невиконання ухвали про витребування доказів, в той час, як Дніпровська міська рада надала всі документи, які вимагав арбітражний керуючий, а ті, що не були надані, перебувають в уповноваженої особи, голову ліквідаційної комісії якої було призначено відповідальною за припинення господарської діяльності боржника.
За доводами скаржника ліквідатором залишено поза увагою природу виникнення кредиторської заборгованості та роль Дніпровської міської ради у "доведенні до банкрутства" боржника.
Скаржник вказує, що заборгованість, яка виникла перед ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги", ані судом, ані ліквідатором взагалі не досліджена, така заборгованість виникла у зв'язку із невиконанням боржником умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01 січня 2019 року за особовим рахунком № 45-14/09, який укладений через рік з дня прийняття рішення про ліквідацію комунального підприємства та укладений невідомо якою особою.
Ліквідатор згідно відзиву просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обгрунтування відзиву зазначає, що боржник та орган управління боржника проігнорували всі вимоги розпорядника майна арбітражного керуючого Ткаченко Д.В. про проведення спільної інвентаризації, надання документів для проведення належного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника та інше.
Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор банкрута також звертався до керівника та органу управління банкрута з вимогою передачі печаток, штампів, документації, матеріальних та інших цінностей банкрута, а також щодо проведення інвентаризації його майна, однак відповідей, як і запитуваних документів та цінностей, не отримав.
За доводами ліквідатора, у зв'язку із зазначеним у розпорядника майна та ліквідатора була відсутня можливість належного виконання своїх повноважень, зокрема, здійснення інвентаризації та розшуку майна банкрута, стягнення дебіторської заборгованості, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності банкрута, а відтак, і подання до суду відповідних доказів.
В подальшому, відсутність первинних документів та бездіяльність вищезазначених установ зумовила звернення ліквідатора банкрута до господарського суду Дніпропетровської області з відповідним клопотанням про витребування документів.
Ліквідатор стверджує, що орган управління банкрута, він же єдиний засновник, самоусунувся від участі в управління справами банкрута, не виявив бажання бути обізнаними з даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які показували прогресуючу негативну тенденцію в бік нарощення кредиторської заборгованості, чим не сприяв банкруту в здійсненні ним своєї діяльності.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд справи призначено на 18.08.2025 року на 11:50 год.
У судовому засіданні 18.08.2025 року оголошено перерву до 22.09.2025 року на 09:50 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2025 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.09.2025 о 15:45 год.
У судовому засіданні 23.09.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою господарського суду від 07.06.2022 року відкрито провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради. Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" в сумі 1 125 162, 51 грн. - 4 черга задоволення; 83 310,00 грн. - 1 черга задоволення. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 25.11.2022 року. Розпорядником майна Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради призначено арбітражного керуючого Ткаченко Д.В.
На Веб-сайті Вищого господарського суду України 08.06.2022 року оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство для заявлення кредиторами грошових вимог до боржника.
Ухвалою господарського суду від 29.11.2022 року завершено попереднє судове засідання у справі про банкрутство Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради. Зобов'язано розпорядника майна внести до реєстру грошові вимоги наступних кредиторів: Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на суму 88 272,00 грн - 1 черга задоволення задоволення вимог кредиторів та 1 336 897,51 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів; Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на суму 4 962,00 грн - 1 черга задоволення вимог та 167 904,80 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2023 року припинено процедуру розпорядження майном Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради; припинено повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Ткаченка Дениса Володимировича; визнано Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради (49052, м. Дніпро, вул. Орловська, буд. 30; ідентифікаційний код 32495609) - банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 28.02.2024 року; ліквідатором Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради призначено арбітражного керуючого Ткаченко Дениса Володимировича.
Арбітражний керуючий ліквідатор Ткаченко Д.В. 15.09.2023 року звернувся до суду із заявою №01-34/02-98 про покладення субсидіарної відповідальності на засновника (власника) боржника.
Частиною першою статті 619 ЦК України регламентовано, що договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно із частиною першою статті 215 ГК України, приписи якого діяли на час вирішення спору судом, у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
Частиною третьою цієї статті унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто, недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Такими елементами є об'єкт та суб'єкт правопорушення, а також об'єктивна та суб'єктивна сторони правопорушення.
Об'єктом вказаного правопорушення є ті майнові права боржника та його кредиторів, що порушені у зв'язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Суб'єкт (суб'єкти) правопорушення визначені законом. Зокрема, ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Об'єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб'єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Тобто, зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення).
Такі правові висновки щодо застосування норм частини другої статті 61 КУзПБ викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Водночас, визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статей 74, 76, 77 ГПК України, причинно-наслідкового зв'язку між винними діями/бездіяльністю суб'єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов'язок чого покладається на кредитора/ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв'язку також належить до об'єктивної сторони цього правопорушення (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі №904/6379/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17).
В той же час, відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та, відповідно, позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21323/16, від 15.02.2022у справі № 927/219/20, від 15.02.2023 № 902/1078/16, від 07.03.2023 №911/101/21 (911/3174/21)), від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14 (911/1311/22).
За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов'язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв'язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях; 3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.
Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.
Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Щодо суб'єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб'єкта правопорушення).
Наведена правова позиція Верховного Суду в питанні складу правопорушення, за яке покладається субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство, сформульована та викладена у постановах від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, а також підтримана у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов'язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності, має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.
Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об'єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.
Отже, виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).
Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов'язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з'ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності має дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.
Об'єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.
Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15 (902/579/20)).
Водночас, у постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14, від 12.09.2024 у справі №903/624/13 Верховний Суд зазначав, що відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
У справі, що розглядається, боржник є комунальним підприємством. Засновником та органом управління боржника є Дніпровська міська ради.
Щодо правового регулювання субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства колегія суддів враховує наступне:
За загальним правилом, визначеним частиною третьою статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Наведене правило узгоджується з положеннями частини п'ятої статті 24 ГК України ( приписи якого діяли на час прийняття судом рішення у даній справі) та частини першої статті 176 ЦК України, відповідно до яких органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
При цьому особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина десята статті 78 ГК України).
Таким чином, правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.
Схожий висновок у контексті регулювання нормами ГК України діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, але без наділення вказаних суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, викладено в пункті 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12.
Так, згідно з частиною сьомою статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
Натомість, частиною п'ятою статті 74 ГК України передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
В свою чергу стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов'язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов'язаннями підприємства. Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов'язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.
Тлумачення статей 74, 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено ГК України, іншими законами або статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.
Аналізуючи зазначені норми права в їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов'язанням, пов'язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов'язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).
Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.
Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №925/80/23.
Досліджуючи обставини щодо об'єктивної сторони даного господарського правопорушення, судами встановлені наступні обставини.
За результатами проведеної інвентаризації майна (активів) боржника встановлено відсутність будь-яких активів у боржника. Враховуючи відсутність будь-яких активів у боржника, погашення наявної кредиторської заборгованості власними ресурсами боржника є неможливим.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 204, том 2), відомості щодо нерухомого майна, належного боржнику, відсутні.
Відповідно до поданого реєстру (а.с. 161 - 162, том 3) загальна сума кредиторської заборгованості, визнаної судом у даній справі, становить 2 767 658,80 грн.
Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор звертався до керівника та органу управління банкрута з вимогою передачі печаток, штампів, документації та інших цінностей банкрута, а також щодо проведення інвентаризації його майна. Проте, відповідей, а також запитуваних документів та цінностей ліквідатор не отримав.
Таким чином, ліквідатор був позбавлений можливості належним чином виконати свої повноваження, зокрема щодо здійснення інвентаризації та розшуку майна банкрута, стягнення дебіторської заборгованості, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності банкрута, а відтак, і подання до суду відповідних доказів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 року, зокрема, задоволено клопотання ліквідатора №01-34/02-98 від 13.09.2023 року про витребування документів та:
1. Зобов'язано Дніпровську міську раду (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) надати суду та ліквідатору наступну інформацію та належно завірені копії:
- відомості та копії документів, на підставі яких проводилася реорганізація та ліквідація банкрута відповідно до рішення Дніпровської міської ради за період з 01.01.2019 по 12.09.2023;
- відомості та копії документів щодо передачі активів банкрута на баланс інших комунальних підприємств за період з 01.01.2019 по 12.09.2023;
- ліквідаційний баланс та акт розподілу активів;
- дані Голови ліквідаційної комісії та членів ліквідаційної комісії банкрута з метою передачі фінансово-бухгалтерської документації та активів.
2.Зобов'язано Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) надати суду та ліквідатору наступну інформацію та належно завірені копії:
- чи укладені договори оренди на майно, яке знаходиться на балансі Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради;
- перелік майна, яке перебуває на балансі Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровськоїміської ради.
3.Зобов'язано Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вулиця Старокозацька, 58) надати суду та ліквідатору наступну інформацію та належно завірені копії:
- інформацію про те, чи відбувалася передача та перереєстрація майнових прав на нерухоме майно з балансу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради на інші комунальні підприємства за період з 01.01.2019 по 12.09.2023;
- надати копії документів, що стали підставою для передачі перереєстрації майнових прав на нерухоме майно з балансу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпропетровської міської ради на інші комунальні підприємства за період з 01.01.2019 по 12.09.2023.
Матеріали справи свідчать, що вимоги ухвали господарського суду від 19.12.2023 року не виконано в повному обсязі, за час розгляду справи витребувані документи до суду не надано.
Відтак, зазначені дії щодо невиконання ухвали господарського суду від 19.12.2023 року та ненадання витребуваних документів, унеможливило встановлення реального майнового стану банкрута та погашення вимог кредиторів в процедурі банкрутства, свідчать саме про навмисне доведення боржника до банкрутства та про намагання уникнути відповідальності за такі дії.
Встановлено, що кредиторська заборгованість формувалась протягом 2018-2019 років. За наявними матеріалами справи встановлено, що до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство включені вимоги трьох кредиторів: АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" на загальну суму 1 771 069, 51 грн; Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на загальну суму 172 866, 80 грн; Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на загальну суму 823 722, 49 грн.
Загальна сума незадоволених вимог кредиторів по даній справі складає 2 767 658, 80 грн, що становить об'єкт правопорушення.
Аналогічним є і період формування дебіторської заборгованості.
Специфіка діяльності боржника (надання послуг населенню з водопостачання та водовідведення) та структура кредиторської заборгованості свідчить про можливу наявність дебіторської заборгованості населення чи інших споживачів перед боржником. Дебіторська заборгованість могла б бути реальним активом боржника. Однак, будь-яких документів бухгалтерського обліку для проведення претензійно-позовної роботи ліквідатору банкрута не передано, місцезнаходження такої документації невідомо.
Як було зазначено вище, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 року про зобов'язання Дніпропетровської міської ради передати ліквідатору боржника, зокрема, відомості та копії документів, на підставі яких проводилася реорганізація та ліквідація банкрута відповідно до рішення Дніпровської міської ради за період з 01.01.2019 по 12.09.2023 років, надати перелік майна, яке передавалось на баланс банкрута та з балансу банкрута на баланс інших підприємств, на час розгляду заяви про субсидіарну відповідальність не виконана.
Колегія суддів акцентує увагу на п.62 постанови Верховного Суду від 23.06.2022 року у цій справі, в якому зазначено, що відсутність в осіб, які можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності, зацікавленості в наданні документів і відомостей, що відображають реальний оборот активів та фінансово-господарську діяльність боржника, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів, а відповідні дії/бездіяльність мають бути оцінені господарським судом при вирішенні питання про покладення субсидіарної відповідальності на таких осіб.
Відсутність бухгалтерської документації банкрута унеможливила проведення ліквідаторами боржника аналізу фінансового та майнового становища боржника, встановлення ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства та приховування банкрутства.
Водночас, у постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14, від 12.09.2024 у справі №903/624/13 Верховний Суд зазначав, що відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності.
Тож, встановивши сукупність зазначених обставин, а саме - відсутність будь-якої бухгалтерської документації дочірнього підприємства, що унеможливила стягнення дебіторської заборгованості у межах строків позовної давності; відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення за вимогами кредиторів; суд першої інстанції обгрунтовано виснував, що весь комплекс вищезазначених обставин і зумовив стан неплатоспроможності боржника.
З огляду на встановлені судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що об'єктивна сторона цього правопорушення виражається у формі бездіяльності органу місцевого самоврядування, який є органом управління банкрута, та про наявність причинно-наслідкового зв'язку між критичним фінансовим станом боржника та діями/бездіяльністю органу управління боржником, що є суб'єктом субсидіарної відповідальності.
Також колегія суддів приймає до уваги, що за приписами частин 1-4 статті 4 Кодексу України з процедур банкрутства засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника.
У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов'язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.
Засновники (учасники, акціонери) боржника, власники майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитори боржника, інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника можуть надати боржнику фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування і відновлення платоспроможності боржника (санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство).
У разі отримання боржником фінансової допомоги він бере на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу, в порядку, встановленому законом.
Дніпровською міською радою, як засновником Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційне підприємство №34" Дніпровської міської ради, не надано належних та допустимих доказів дотримання наведених вимог закону.
Посилання скаржника на прийняття у 2018 році рішення про припинення боржника шляхом ліквідації не приймаються судом до уваги, оскільки після прийняття такого рішення міською радою так і не було завершено вказаної процедури протягом п'яти років, у зв'язку з чим один із кредиторів був вимушений звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, судом першої інстанції вірно було встановлено наявність усіх необхідних складових елементів для притягнення засновника боржника до субсидіарної відповідальності.
Колегія суддів критично сприймає посилання скаржника на обставини незатвердження ліквідатором звіту фінансово-господарської діяльності підприємства у відповідності до Методичних рекомендацій та сталої практики Верховного Суду, оскільки, ані засновником, ані іншими посадовими особами боржника, не було виконано обов'язку щодо надання ліквідатору бухгалтерської документації банкрута і його балансів та інших необхідних для цього документів.
Щодо посилань скаржника на обставини перебування витребуваних документів у уповноваженої особи, голову ліквідаційної комісії якого було призначено відповідальним за припинення господарської діяльності боржника, їх також колегія суддів оцінює критично, оскільки є незрозумілим, що саме заважає міській раді надати суду та ліквідатору такі документи.
З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення. Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 року у справі №904/1212/22 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 08.10.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков