вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2025 р. Справа№910/4834/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 (повне рішення складено 24.07.2025)
у справі №910/4834/25 (суддя Спичак О.М.)
за первісним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамарк»
про стягнення 2 103 917,63 грн
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамарк»
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 4 284 345,45 грн
ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамарк» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 731 645,20 грн пені, 984 907,00 грн штрафу, 387 365,43 грн процентів за користування коштами попередньої оплати та 25 247,01 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов Державного контракту №22/3-498DVK-24 від 30.09.2024 (далі за текстом - Держконтракт) в частині своєчасної поставки товару, а тому позивач нарахував відповідачу 731 645,20 грн пені (у розмірі 471 348,35 грн за порушення поставки товару за першою партією за період з 05.12.2024 по 10.02.2025; у розмірі 260 296,85 грн за порушення поставки товару за другою партією за період з 05.01.2025 по 10.02.2025) та 984 907,00 грн штрафу (у розмірі 492 453,50 грн за порушення поставки товару за першою партією за період з 05.12.2024 по 10.02.2025 та у розмірі 492 453,50 грн за порушення поставки товару за другою партією за період з 05.01.2025 по 10.02.2025) на підставі абзацу 1 пункту 7.2 Держконтракту та 387 365,43 грн процентів за користування коштами попередньої оплати (у розмірі 247 724,50 грн за порушення поставки товару за першою партією за період з 06.12.2024 по 10.02.2025 та у розмірі 139 640,93 грн за порушення поставки товару за другою партією за період з 05.01.2025 по 10.02.2025) на підставі абзацу 4 пункту 7.2 Держконтракту.
У процесі розгляду справи №910/4834/25 відповідачем подано зустрічний позов в порядку статті 180 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) про стягнення з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) на користь позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) 4 221 030,00 грн заборгованості за Держконтрактом, 63 315,45 грн інфляційних втрат, 46 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 51 412,15 грн судового збору.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) умов Держконтракту в частині оплати за поставлений позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) товар згідно видаткової накладної №1 від 11.02.2025 та акта №1 приймання-передачі товару від 11.02.2025. Крім того, позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) за порушення зобов'язань за Держконтрактом нарахував відповідачу за зустрічним позовом (позивачу за первісним позовом) 63 315,45 грн інфляційних втрат відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за березень 2025 року.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.05.2025 у справі №910/4834/25 прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом.
Господарський суд міста Києва рішенням від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 первісний позов задовольнив частково; стягнув з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) на користь позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) пеню у розмірі 70 000,00 грн, штраф у розмірі 100 000,00 грн, проценти за користування попередньою оплатою у розмірі 380 079,81 грн та судовий збір у розмірі 24 990,74 грн; в іншій частині первісного позову відмовив. Зустрічний позов суд першої інстанції задовольнив повністю; стягнув з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) на користь позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) суму основного боргу у розмірі 4 221 030,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 63 315,00 грн та судовий збір у розмірі 51 412,15 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) умов Держконтракту в частині строків поставки, обумовлених умовами Держконтракту та визначених у Специфікації. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про неправильне визначення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) строків нарахування пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати з огляду на положення частини 5 статті 254 ЦК України.
Також суд першої інстанції частково погодився із доводами відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), викладеними у клопотанні про зменшення розміру пені та штрафу, та зменшив розмір пені до 70 000,00 грн та штрафу до 100 000,00 грн.
Щодо вимог по зустрічному позову, то суд першої інстанції дійшов висновку про його задоволення, оскільки відповідач за зустрічним позовом (позивач за первісним позовом) в порушення умов Держконтракту не здійснив оплату за отриманий від позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) товар за актом №1 приймання-передачі від 11.02.2025 та видатковою накладною №1 від 11.02.2025.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити повністю; у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) посилається на помилкові висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин положення частини 5 статті 254 ЦК України, оскільки такі висновки суперечать умовам Держконтракту.
За твердженням позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір пені та штрафу, оскільки їх розмір не є надмірним, а нараховані пеня та штраф покликані стимулювати боржника до належного виконання зобов'язання за Держконтрактом у майбутньому та мають компенсаційний характер. При цьому зменшення розміру пені та штрафу майже на 90% є порушенням балансу інтересів сторін та фактично нівелює мету існування неустойки. Зменшення розміру пені та штрафу майже на 90%, враховуючи специфіку умов Держконтракту та критичну номенклатуру товару, може вплинути на обороноздатність країни та національну безпеку в цілому.
Щодо вимог по зустрічному позову, то позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вважає, що відсутні підстави для його задоволення, оскільки умови Держконтракту містять відкладальну умову щодо надходження бюджетних коштів, тоді як порушення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) строків поставки товару зумовило неможливість отримання відповідних бюджетних коштів.
Щодо Додаткової угоди №4 від 25.01.2025 до Держконтракту, якою погоджені обсяги фінансування та бюджетні зобов'язання, то сторонами було досягнуто згоди про її розірвання на підставі Додаткової угоди №5 від 06.02.2025. Після закінчення строку дії Держконтракту та відсутність звернення відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) щодо його продовження у порядку пункту 11.3 Держконтракту бюджетні кошти на рахунок Замовника не надійшли, а тому, на думку позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) неправильно обрано спосіб захисту.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25; розгляд апеляційної скарги призначив на 23.09.2025 на 13 год. 15 хв.; витребував матеріали справи №910/4834/25 з Господарського суду міста Києва.
04.09.2025 матеріали справи №910/4834/25 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) заперечує проти її задоволення, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції стосовно визначення строків порушення зобов'язання та відповідно здійснено перерахунок, заявлених позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати.
Твердження апелянта про наявність відкладальної обставини при виконанні умов Держконтракту через відсутність державного фінансування, то як зазначає відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом), вказане не заслуговує на увагу, оскільки товар за умовами Держконтракту поставлений, позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) отриманий без зауважень, а відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та рішення від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України»), яка в силу положень процесуального Закону застосовується судами як джерело права.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) вважає правильним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру пені та штрафу через наявність виключних обставин, які надають право на зменшення розміру неустойки, зокрема:
- порушення ним умов Договору купівлі-продажу №CZUA-2024.11а від 01.11.2024 на придбання комплектуючих для виготовлення товару та понесення збитків у сумі 2 837 645,97 грн та нездійснення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) оплат за Держконтрактом;
- затримка щодо оплати комплектуючих по Договору купівлі-продажу №CZUA-2024.11а від 01.11.2024 на придбання комплектуючих для виготовлення товару сталася по вині банку, який обслуговує відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом);
- недоведеність понесення збитків позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом);
- зміна істотних умов Держконтракту через зміну тактико-технічних характеристик товару;
- затримка виконання умов Держконтракту зумовлена поведінкою позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), який тривалий час погоджував випробування обладнання.
У судовому засіданні 23.09.2025 оголошено перерву до 30.09.2025 до 14 год. 00 хв.
Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 30.09.2025 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом задовольнити повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.
Представники відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) у судовому засіданні 30.09.2025 заперечили проти задоволення апеляційної скарги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), просили суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 залишити без змін.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
30.09.2024 між позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) (Замовник) та відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) (Виконавець) укладено Держконтракт (т.1, а.с. 37-45), за умовами якого Виконавець зобов'язується виготовити та поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти через НОМЕР_1 військове представництво Міністерства оборони України (далі - Представництво Замовника) та оплатити Товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом (пункт 1.1 Держконтракту).
Відповідно до пункту 2.1 Держконтракту вартість (ціна) Товару за цим Контрактом на момент його підписання зафіксована Сторонами в Специфікації на підставі комерційної пропозиції, сформованої Виконавцем відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 р. № 256 «Про реалізацію експериментального проекту щодо здійснення оборонних закупівель безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби та активних засобів протидії технічним розвідкам вітчизняного виробництва».
Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 14 070 100,00 грн. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 4 (є) пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування на бюджетні зобов'язання за цим Контрактом за резервним фондом КПКВК 2101730 «Придбання обладнання оборонного призначення» у 2024 році становлять 14 070 100,00 грн (пункт 2.2 Держконтракту).
Згідно з пунктом 2.6 Держконтракту кінцевий розрахунок за цим Контрактом проводиться шляхом оплати Замовником поставленого Товару протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів після надання Виконавцем Замовнику належним чином оформленого рахунку на оплату, до якого додаються підписаний Сторонами Акт приймання-передачі товару за державним контрактом, видаткова накладна, Сертифікат якості (відповідності) Товару (партії Товару) з обов'язковим зазначенням дати виготовлення Товару та документів, зазначених у пункті 2.7 Контракту (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів на рахунок Замовника).
Відповідно до пункту 2.7 Держконтракту усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає Замовнику рахунок на оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки Товару (партії Товару). До рахунку додаються: посвідчення представництва Замовника; видаткова накладна з печаткою Виконавця та підписом посадової особи, яка отримала Товар. На підставі зазначених документів після їх отримання, Сторонами оформляється Акт приймання-передачі товару за державним контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.
Розрахунки за товар за умовами пункту 2.9 Держконтракту, у редакції Додаткової угоди №1 від 17.10.2024 (т.1, а.с. 109) здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі 70 (сімдесяти) відсотків від вартості (ціни) Товару за Специфікацією (Додаток 1) Контракту на строк не більше як 60 (шістдесяти) календарних днів у такому порядку: сплата 70 (сімдесяти) відсотків від вартості Товару за Контрактом здійснюється Замовником шляхом проведення попередньої оплати на підставі рахунку, наданого Виконавцем. У разі проведення попередньої оплати Товар поставляється не пізніше строку поставки Товару, зазначеного у Специфікації.
Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації (пункт 4.1 Держконтракту).
Відповідно до пункту 4.2 Держконтракту в обґрунтованих випадках Сторони мають право коригувати строк поставки і приймання Товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до цього Контракту на підставі письмового звернення Виконавця, яке Виконавець повинен надати не пізніше ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до дати поставки Товару, зазначеної в Специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього Контракту.
У Специфікації до Держконтракту (Додаток №1) (т.1, а.с. 45 зворотній бік) сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 14 070 100,00 грн та встановили строки поставки товару: 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) поставляються у строк Т0+30 діб, решта 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) - у строк Т0+60 діб, де Т0 - дата здійснення попередньої оплати.
Відповідно до пункту 3.1 Держконтракту якість та комплектність Товару, а також його технічна документація мають відповідати технічним умовам ТУ У 30.3-36619829-001:2024 від 26.03.2024 і повинні забезпечувати використання такого Товару в повному обсязі відповідно до призначення.
Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено Замовником Виконавцю не менше ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки. Сторони погодили, що Товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії Виконавець погоджує завчасно із Замовником до початку відвантаження (пункт 3.2 Держконтракту).
Згідно з п. 3.3 Держконтракту про час відвантаження Товару Виконавець повідомляє Замовника за 10 (десять) календарних днів.
Пунктом 3.4 Держконтракту сторони погодили, що датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару та видаткової накладної за державним контрактом.
Право власності, контроль над Товаром та ризики втрат від випадкового знищення та пошкодження переходять від Виконавця безпосередньо до отримувача в день підписання Замовником та уповноваженим представником отримувача Акта приймання-передачі основних засобів, за формою згідно з додатком 23 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440 (далі - Акт приймання- передачі основних засобів), про що Замовник офіційно повідомляє Виконавця. Акт приймання-передачі Товару та видаткова накладна за державним контрактом та Акт приймання-передачі, що підписується Замовником та отримувачем підписуються одночасно в місці передачі Товару. Видаткова накладна, акт приймання-передачі та/або інший документ, який підтверджує факт передачі Товару Виконавцем, в обов'язковому порядку має містити код УКТЗЕД для кожного найменування Товару (пункт 3.5 Держконтракту).
Відповідно до пункту 3.6 Держконтракту передача Товару від Виконавця Замовнику здійснюється на підставі належним чином оформлених довіреностей, виданих уповноваженим представникам Сторін на підписання відповідних актів приймання-передачі товару та видаткової накладної за цим Контрактом.
За умовами Держконтракту (пункт 6.2) Замовник зобов'язаний: прийняти поставлений Товар в цілому або окремі партії у разі їх відповідності вимогам, установленим цим Контрактом; здійснити оплату поставленого Товару відповідно до умов Контракту; виконувати інші зобов'язання, визначені законодавством. В свою чергу, Виконавець за умовами пункту 6.4 Держконтракту зобов'язаний, зокрема, організувати поставку Товару та його передачу Замовнику в порядку, визначеному цим Контрактом.
У розділі 7 Держконтракту сторони передбачили умови відповідальності.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та цього Контракту (пункт 7.1 Держконтракту).
Пунктом 7.2 Держконтракту сторони погодили наступні види порушень та санкції за них: у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додаткового стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (абзац 1 пункту 7.2 Держконтракту); у разі порушення Виконавцем зобов'язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов'язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня виконання Виконавцем обов'язку щодо поставки Товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.4 цього Контракту.
Згідно з пунктом 11.1 Держконтракту контракт набирає чинності з дати укладання та діє до 31 березня 2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
Судом встановлено, що 05.11.2024 позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) на виконання умов Держконтракту сплатив відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) попередню оплату у розмірі 9 849 070,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №88 від 05.11.2024, №89 від 05.11.2024 (т.1, а.с. 47 та а.с. 47 зворотній бік).
Додатковою угодою №1 від 20.12.2024 до Держконтракту сторони погодили викласти у новій редакції Специфікацію та Тактико-технічні характеристики та комплектність Товару (т.1, а.с. 110).
Додатковою угодою №2 від 28.12.2024 до Держконтракту сторони виклали пункт 2.2 Контракту у наступній редакції: «Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 14 070 100,00 грн. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 4 (є) пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування на бюджетні зобов'язання за цим Контрактом за резервним фондом КПКВК 2101730 «Придбання обладнання оборонного призначення» у 2024 році становлять 9 849 700,00 грн» (т.1, а.с. 110 зворотній бік - 111).
Додатковою угодою №4 від 25.01.2025 до Держконтракту сторони виклали пункту 2.2 Контракту у наступній редакції: «Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 14 070 100,00 грн. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 4 (є) пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування на бюджетні зобов'язання за цим Контрактом за загальним фондом КПКВК 2101730 у 2024 році становлять 9 849 700,00 грн. Обсяг фінансування на бюджетні зобов'язання за цим Контрактом за загальним фондом КПКВК 2101150/1 у 2025 році становлять 4 221 030,00 грн» (т.2, а.с. 109).
Додатковою угодою №5 від 06.02.2025 до Держконтракту (т.2, а.с. 110) сторони досягли згоди розірвати укладену Додаткову угоду від 25.01.2025 до Контракту.
Разом з тим, 11.02.2025 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) поставив відповідачу товар на загальну суму 14 070 100 грн, що підтверджується актом №1 приймання-передачі товару (т.1, а.с. 50), видатковою накладною №1 від 11.02.2025 (т.1, а.с. 84) та товарно-транспортною накладною №Р-1 від 11.02.2025 (т.1, а.с. 96а) на підставі Держконтракту.
Того ж дня, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) виставив позивачу за первісним позовом (відповідачу за зустрічним позовом) рахунки на оплату №2 та №3 на загальну суму 4 221 030,00 грн (т.1, а.с. 89, 90).
Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) звертався до відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) із претензією від 12.12.2024 №11/2-17833 (т.1, а.с. 48-49) та уточненою претензією №11/2-2023 від 13.02.2025 (т.1, а.с. 51-53) про сплату штрафних санкцій за Держконтрактом за порушення строків поставки товару.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) у відповідь на вказані вимоги позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) (лист-відповідь №01/21-02-25 від 21.02.2025 (т.1, а.с. 54-55), посилаючись на прострочення зобов'язання за Держконтрактом з боку Замовника, відмовив у задоволенні вимог позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом).
Спір виник через порушення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) за умов Держконтракту в частині своєчасної поставки товарів за Держконтрактом, а тому позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) нарахував відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустріним позовом) штрафні санкції у вигляді пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати. У свою чергу, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) подав до суду зустрічний позов про стягнення з позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) заборгованості за Держконтрактом за поставлений товар, частково оплачений шляхом сплати попередньої оплати.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (частина 1 статті 693 ЦК України).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач порушив строки поставки товарів оборонного призначення, визначені Специфікацією до Держконтракту, у редакції Додаткової угоди №1 від 20.12.2024 до Держконтракту, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом №1 приймання-передачі товару від 11.02.2025, видатковою накладною №1 від 11.02.2025 та товарно-транспортною накладною №Р-1 від 11.02.2025, підписаними представником позивача без зауважень.
Специфікацією до Держконтракту сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 14 070 100,00 грн та погодили строки поставки товару: 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) поставляються у строк Т0+30 діб, решта 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) - у строк Т0+60 діб, де Т0 - дата здійснення попередньої оплати.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Враховуючи, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) на виконання умов Держконтракту здійснив попередню оплату 05.11.2024, на суму 9 849 070,00 грн, то за умовами Специфікації поставка першої партії товару мала відбутися у строк до 05.12.2024, а другої - у строк до 04.01.2025. Строки поставки визначені у Специфікації, а саме: 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) поставляються у строк Т0+30 діб, решта 250 одиниць товару (вартість - 7 035 050,00 грн) - у строк Т0+60 діб, де Т0 - дата здійснення попередньої оплати, сторонами зміни щодо строків не вносились.
Пунктом 7.2 Держконтракту сторони погодили наступні види порушень та санкції за них: у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додаткового стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (абзац 1 пункту 7.2 Держконтракту); у разі порушення Виконавцем зобов'язань щодо строків поставки Товару, за умови здійснення Замовником попередньої оплати, Виконавець зобов'язаний сплатити на користь Замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого Товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки Товару до дня виконання Виконавцем обов'язку щодо поставки Товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.4 цього Контракту.
Застосування штрафних санкцій, їх сплата та відшкодування збитків не звільняють Сторони від виконання ними зобов'язань за цим Контрактом в натурі, крім випадків, прямо передбачених законодавством та цим Контрактом.
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
З урахуванням строків поставки, визначених у Специфікації до Держконтракту, у редакції Додаткової угоди №1 від 20.12.2024, здійсненої за актом №1 приймання-передачі товару від 11.02.2025, видатковою накладною №1 від 11.02.2025 та товарно-транспортною накладною №Р-1 від 11.02.2025 поставки товару, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Держконтрактом щодо строків постави товару, а саме: по першій партії поставки товару у кількості 250 одиниць на суму 7 035 050,00 грн має місце прострочення з 06.12.2024 по 10.02.2025, по другій партії поставки товару у кількості 250 одиниць на суму 7 035 050,00 грн має місце прострочення з 05.01.2025 по 10.02.2025.
Відповідно до частини 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Строком згідно із частиною 1 статті 251 ЦК України є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до частини 1 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Статтею 254 ЦК України визначено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 у справі № 922/1813/23 зазначив, що з аналізу статті 254 ЦК України вбачається, що вказана норма, зокрема частини перша-четверта регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою-четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.
Правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК України) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК України, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 у справі №910/7012/23 дійшов наступних висновків: «п. 68. Та обставина, що 10.12.2022 припало на вихідний день - суботу, не звільняє постачальника від обов'язку своєчасно, тобто до 10.12.2022, виконати взяті на себе за договором зобов'язання з поставки товару, тим більше, що сторони визначили саме строк поставки (період часу), який закінчувався 10.12.2022, відповідно постачальник не був позбавлений права поставити товар раніше ніж 10.12.2022, якщо не мав можливості здійснити поставку в останній день строку, який припав на вихідний день - суботу».
Враховуючи договірні умови, обов'язковість договору та положення статті 530 ЦК України, строк поставки товару за другою партією до 04.01.2025, а тому має місце прострочення виконання зобов'язання з 05.01.2025.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин приписів частини 5 статті 254 ЦК України про те, що останній день строку поставки другої партії товару припав на суботу - 04.01.2025, помилково визначив день закінчення строку поставки другої партії товару понеділок - 06.01.2025.
Судом апеляційної інстанції, при здійснені перевірки правильності нарахування позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) відповідачу за первісним позовом (позивачу за зустрічним позовом) пені, штрафу та процентів за користування коштами попередньої оплати, встановлено, що позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) допущено помилку при обрахунку пені за порушення строків поставки товару за першою партією, оскільки ним визначено період нарахування пені та штрафу з 05.12.2024 по 10.02.2025, тоді як правильним є період нарахування пені та штрафу за прострочення поставки першої партії товару з 06.12.2024 по 10.02.2025, а тому до стягнення з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) на користь позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) за вказаний період підлягає 464 313,30 грн пені за вказаний період та 260 296,85 грн пені за прострочення поставки другої партії товару з 05.01.2025 по 10.02.2025, а загалом до стягнення підлягає 724 610,15 грн пені та 984 907,00 грн штрафу, як заявлено до стягнення, оскільки зазначення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) неправильного періоду нарахування штрафу не впливає на його розмір, з урахуванням встановленої прострочки поставки товарів понад тридцять днів.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Частиною 3 статті 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;
- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного виконання зобов'язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Судом встановлено, з метою виконання Держконтракту відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Галактікс» Договір купівлі-продажу №CZUA-2024.11a від 01.11.2024 на придбання комплектуючих для виготовлення Товару (т.2, а.с. 76-78). Загальна заборгованість відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко Галактікс» за Договором купівлі-продажу № CZUA-2024.11a від 01.11.2024 становить 67 410,00 дол США, що згідно з курсом НБУ еквівалентно 2 837 645,97 грн, про що свідчать акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2024 - 21.05.2025 (т.2, а.с. 69-72).
Внаслідок виконання зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу з нерезидентом, укладеного для виконання Держконтракту, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) поніс збитки на суму 2 837 645,97 грн, тоді як за умовами Держконтракту прибуток Виконавця у складі ціни може становити не більше 25 відсотків виробничої собівартості товарів, робіт та послуг.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) звернувся до позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) із листом від 28.11.2024 №10/28-11-24 про зміну тактико-технічних характеристик (ТТХ) Безпілотного літального апарату (БпЛА) «V10» зі складу Безпілотного авіаційного комплексу (БпАК) «V10», у зв'язку із чим укладено Додаткову угоду №1 від 20.12.2024 до Держконтракту, якою сторони погодили викласти у новій редакції Специфікацію та Тактико-технічні характеристики та комплектність Товару.
Спільними рішеннями №1 та №2 від 17.12.2024 відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) та начальника НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України вирішено проведення випробувань (т.1, а.с. 195, 195).
Листом від 09.01.2025 №1032/51 начальник НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України повідомив відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про необхідність надання копій підтверджуючих матеріалів проведених випробувань у зв'язку із впровадженням 03.01.2025 змін до Технічних умов (т.1, а.с. 188).
Листом №1032/60 від 10.01.2025 начальник НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України просив відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) погодити Програму типових випробувань та Методику типових випробувань з Державним науково-дослідним інститутом випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки (т.1, а.с. 189).
Тоді як поставка першої партії товару мала відбутись до 05.12.2024, а другої партії до 04.01.2025.
Отже, наведені обставини щодо необхідності погодження випробувань призвело до порушення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) зобов'язань за Держконтрактом.
Доводи позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про те, що обговорення стосовно випробування велося між відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) та начальником НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України, а, отже не стосується правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, не заслуговують на увагу, оскільки за умовами Держконтракту Виконавець зобов'язується виготовити та поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти через НОМЕР_1 військове представництво Міністерства оборони України (далі - Представництво Замовника) та оплатити Товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом (пункт 1.1 Держконтракту).
Крім того, затримка виконання платежу за Держконтрактом відбулася з вини банку, який обслуговує відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), що, в свою чергу, призвело до затримки оплати комплектуючих.
Таким чином, стягнення з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) значних сум штрафних санкцій, які перевищують прибуток від ціни Державного контракту, під час правового режиму воєнного стану, може призвести до негативних наслідків для підприємства в цілому, зокрема зриву виконання інших Державних контрактів, укладених відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) та зовнішньоекономічних контрактів, предметом яких є поставка товарів військового призначення для забезпечення потреб та оборони Держави.
Спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Водночас забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Особливий період діє в Україні від 17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Фінансування потреб національної оборони держави може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого часу включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) за своєю статутною діяльністю створений з метою створення інтегрованої системи закупівель у Міністерстві оборони України, забезпечення циклу продукції оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) угод, укладенні та визначення етапності виконання державних контрактів (договорів) на забезпечення продукцією оборонного призначення, здійснення закупівель товарів, робіт та послуг, зокрема, оборонних закупівель та для гарантованого забезпечення потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України, у тому числі, як служба державного замовника у сфері оборони, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, а також одержання прибутку від статутної діяльності Підприємства.
Також судом апеляційної інстанції враховано, що незважаючи на суб'єктивні та об'єктивні причини поставка Товарів за спірним Контрактом відбулась у повному обсязі, проти чого сторони не заперечують, тоді як заявлені до стягнення штрафні санкції мають значний розмір.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду № 7-рп/2013 від 11.07.2013).
Враховуючи специфіку Товарів, що є предметом Держконтракту, та відповідно обмеженість кола контрагентів, з якими відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) може укласти відповідні контракти на поставку таких товарів, та положення статті 17 Конституції України, за змістом яких оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу, суд апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу на 50%.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу на 50%.
Щодо процентів за користування коштами попередньої оплати, то за приписами частини 1 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Положення статті 536, частини 3 статті 693 ЦК України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер таких відносин. Порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.
Отже, передбачені статтею 536 та частиною 3 статті 693 ЦК України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції.
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами (постанова Верховного Суду від 23.07.2025 у справі №910/9141/24).
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України). За встановлених у справі обставин сторони самостійно на власний розсуд, використовуючи принцип свободи договору, передбачили відповідну його умову щодо сплати процентів за користування коштами попередньої оплати у розумінні статті 536 ЦК України, що відповідно до положень статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, враховуючи різну правову природу неустойки (штрафу та пені) і процентів за користування коштами попередньої оплати, обумовлені умовами Держконтракту, застосування положень частини 3 статті 551 ЦК України не можливе.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, до стягнення з відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) на користь позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підлягають 362 305,08 грн пені, 492 453,50 грн штрафу та 387 365,43 грн процентів за користування коштами попередньої оплати.
Щодо позовних вимог по зустрічному позову, то слід зазначити таке.
За умовами Держконтракту (пункти 2.6, 2.7) кінцевий розрахунок за цим Контрактом проводиться шляхом оплати Замовником поставленого Товару протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів після надання Виконавцем Замовнику належним чином оформленого рахунку на оплату, до якого додаються підписаний Сторонами Акт приймання-передачі товару за державним контрактом, видаткова накладна, Сертифікат якості (відповідності) Товару (партії Товару) з обов'язковим зазначенням дати виготовлення Товару та документів, зазначених у пункті 2.7 Контракту (за умови наявності (надходження) бюджетних коштів па рахунок Замовника).
Усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає Замовнику рахунок па оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки Товару (партії Товару). До рахунку додаються: посвідчення представництва Замовника; видаткова накладна з печаткою Виконавця та підписом посадової особи, яка отримала Товар. На підставі зазначених документів після їх отримання, Сторонами оформляється Акт приймання-передачі товару за державним контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.
11.02.2025 позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) поставив відповідачу за зустрічним позовом (позивачу за первісним позовом) товар на загальну суму 14 070 100 грн, що підтверджується актом №1 приймання-передачі товару від 11.02.2025 до Держконтракту, видатковою накладною №1 від 11.02.2025 до Держконтракту та товарно-транспортною накладною №Р-1 від 11.02.2025 до Держконтракту, оплачений відповідачем за зустрічним позовом (позивачем за первісним позовом) частково на суму 9 849 070,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №88 від 05.11.2024, №89 від 05.11.2024
Того ж дня, позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) виставив відповідачу за зустрічним позовом (позивачу за первісним позовом) рахунки на оплату №2 та №3 на загальну суму 4 221 030,00 грн, які останнім залишені без задоволення.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Такої ж думки дотримується Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 у справі №916/1345/18.
Відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Укладаючи Держконтракт, сторони погодили його умови, зокрема, було погоджено обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за цим Контрактом за резервним фондом КПКВК 2101730 «Придбання обладнання оборонного призначення» у 2024 році на суму 14 070 100,00 грн. Визначено, що Держконтракт діє до 31.03.2025.
Здійснення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) нарахування пені та штрафу на підставі Держконтракту за порушення строків поставки товарів за першою та другою партією по 10.02.2025, з урахуванням поставки товару 11.02.2025, визначеного Держконтрактом за актом №1 приймання-передачі товару від 11.02.2025, видатковою накладною №1 від 11.02.2025 та товарно-транспортною накладною №Р-1 від 11.02.2025, свідчить про визнання позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) наявності правовідносин з поставки товарів, визначених сторонами у Держконтракті, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання при наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Отже, як слушно зауважив суд першої інстанції, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення від виконання договірних зобов'язань відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) від відповідальності за порушення зобов'язання з оплати за поставлений товар, отриманий без будь-яких зауважень.
З цих же підстав не заслуговують на увагу доводи позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про те, що умови Держконтракту містять відкладальну умову щодо надходження бюджетних коштів, тоді як порушення відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) строків поставки товару зумовило неможливість отримання відповідних бюджетних коштів.
Водночас тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) підставно заявлено до стягнення з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) 63 315,45 грн інфляційних втрат за березень 2025 року, розрахунок яких є арифметично правильним.
Згідно частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги за зустрічним позовом є документально обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 підлягає скасуванню в частині часткового задоволення первісного позову, з ухваленням нового рішення, яким первісний позов задовольнити частково, в частині задоволення зустрічного позову рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 слід залишити без змін.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати (судовий збір за подання позову та апеляційної скарги) підлягають розподілу пропорційно задоволених вимог, із застосуванням коефіцієнту 0,8.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 скасувати в частині часткового задоволення первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамарк» (вул. Чорновола, буд. 41, офіс 307, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36619829) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_2) 362 305,08 грн (триста шістдесят дві тисячі триста п'ять гривень 08 копійок) пені, 492 453,50 грн (чотириста дев'яносто дві тисячі чотириста п'ятдесят три гривні 50 копійок) штрафу, 387 365,43 грн (триста вісімдесят сім тисяч триста шістдесят п'ять гривень 43 копійок) процентів за користування коштами попередньої оплати та 25 163,70 грн (двадцять п'ять тисяч сто шістдесят три гривні 70 копійок) судового збору.
4. В решті первісного позову відмовити.
5. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2025 у справі №910/4834/25 в частині задоволення зустрічного позову залишити без змін.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамарк» (вул. Чорновола, буд. 41, офіс 307, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36619829) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_2) 22 362,58 грн (двадцять дві тисячі триста шістдесят дві гривні 58 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
8. Матеріали справи №910/4834/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 08.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова