Провадження № 11-кп/821/534/25 Справа № 703/40/24 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
07 жовтня 2025 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12023250000000305 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.ст.75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки, з покладенням на неї певних обов'язків.
Цивільні позови задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь неповнолітньої ОСОБА_10 в інтересах якої, як законний представник, діє ОСОБА_9 400 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю її батька ОСОБА_14 та стягувати 10 074,79 грн. шкоди, завданої смертю годувальника ОСОБА_14 , щомісячно, починаючи з 17.08.2023 до закінчення навчання, але не більше, як до досягнення нею 23 річного віку.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь неповнолітнього ОСОБА_15 в інтересах якого, як законний представник, діє ОСОБА_9 400 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю його батька - ОСОБА_14 та стягувати 10 074,79 грн. шкоди, завданої смертю годувальника ОСОБА_14 , щомісячно, починаючи з 17.08.2023 до досягнення повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_16 400 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю її сина - ОСОБА_14 .
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 17 523,23 грн. витрат на проведення експертиз.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано виним в тому, що він 16.08.2023, близько 13.00 год., керуючи автомобілем «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Н-16 (Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань) в адміністративних межах с. Носачів Черкаського району Черкаської області, поза межами населеного пункту, зі сторони с. Носачів у напрямку с. Ротмистрівка, в порушення вимог горизонтальної розмітки 1.1 та п. 11.4 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), рухаючись по дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги в одному напрямку, здійснив виїзд керованого ним транспортного засобу на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ-DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_14 , який рухався в зустрічному напрямку у своїй смузі руху.
У наслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а водій автомобіля марки «ЗАЗ-DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_14 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала його смерть. Порушення ПДР водієм автомобіля «RENAULT MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 знаходиться в причинному зв'язку з виникненням ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_14 і отриманням тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості потерпілою ОСОБА_12 .
Вимоги апеляційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали та заперечень на них.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказаний вирок в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок залишити без змін.
Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильності кваліфікації його дій, прокурор вважає, що указаний вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК. Звертає увагу, що дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, у зв'язку з чим призначене судом покарання із застосуванням ст.75 КК не сприятиме його меті виправленню та запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Також вказує, що саме виїзд керованого ОСОБА_7 транспортного засобу на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з іншим автомобілем, відбувся на технічно справному транспортному засобі, в задовільних дорожніх умовах та при відсутності зовнішніх факторів, що спонукали водія екстрено виконувати ті чи інші норми ПДР. В той же час у діях водія ОСОБА_14 , який загинув унаслідок ДТП, порушень ПДР не виявлено.
Окрім того, судом при визначенні покарання враховано висновок органу пробації щодо можливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, однак без належної правової оцінки залишилася думка потерпілих у даному кримінальному провадженні, які наполягали на призначенні ОСОБА_7 найбільш суворого покарання у вигляді позбавлення волі.
Вказує, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення внаслідок недотримання вимог ПДР потягло за собою суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого, що є невиправними.
В апеляційній скарзі захисник просить змінити вищевказаний вирок в частині цивільних позовів шляхом їх зменшення. Стягнути з ОСОБА_7 на користь неповнолітньої ОСОБА_10 , в інтересах якої, як законний представник, діє ОСОБА_9 200 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю її батька ОСОБА_14 та стягувати 5 000 грн. шкоди, завданої смертю годувальника ОСОБА_14 , щомісячно, починаючи з 17.08.2023 до закінчення навчання, але не більше, як до досягнення нею 23 річного віку; стягнути з ОСОБА_7 на користь неповнолітнього ОСОБА_15 в інтересах якого, як законний представник, діє ОСОБА_9 200 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю його батька ОСОБА_14 та стягувати 5000 грн. шкоди, завданої смертю годувальника ОСОБА_14 , щомісячно, починаючи з 17.08.2023 до досягнення повноліття; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_16 200 000 грн. моральної шкоди, пов'язаної зі смертю її сина ОСОБА_14 . Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 6052,19 грн. витрат на проведення судово-автотехнічної експертизи.
Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого і правильності кваліфікації його діяння, захисник вважає, що вказаний вирок є незаконним та підлягає зміні в чатсині вирішення цивільного позову.
Покликаючись на ст.370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), п.п.16,17 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вказує на порушення судом норм матеріального, процесуального права.
З цього приводу зазначає, що суд першої інстанції не виконав вказані вимоги законодавства та вдався до формального перерахування досліджених доказів у судовому засіданні без надання належної їм оцінки, а деякі свідчення та позицію захисту вказав іншого змісту, що не відповідало фактичним обставинам та даним встановлених в ході судового розгляду. Формальний підхід до оцінки досліджених доказів та позицій сторони захисту в частині цивільного позову, свідчить, що судом не взято їх до уваги. Також, вважає, що є порушення норм процесуального права.
Звертає увагу, що суд у вироку зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_16 та ОСОБА_9 визнав частково, вказав, що не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання дітей загиблого у визначеному позивачкою розмірі. Однак вказане не відповідає дійсності, оскільки під час розгляду справи 18.04.2025, ОСОБА_7 дійсно визнав позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди частково, водночас щодо стягнення аліментів ОСОБА_7 , пославшись на неможливість оплати зазначеної суми коштів, зазначив, що дійсно згідний з необхідністю допомоги дітям потерпілого та сплати аліментів, але в меншому розмір ніж було зазначено в позовній заяві.
Водночас судом першої інстанції, належним чином не врахована розписка ОСОБА_9 від 13.05.2024, щодо отримання від ОСОБА_7 в якості моральної компенсації, грошових коштів в сумі 2500 доларів США, що еквівалентно на час надання коштів сумі 100 000 грн.
Окрім того вказує, що судом не надано оцінку платіжним інструкціям, щодо добровільної сплати ОСОБА_7 судових витрат у розмірі 11 471,04 грн. за сплату судових експертиз.
Також зазначає, що судом під час розгляду позовних заяв не взято до уваги та не враховано показання потерпілої ОСОБА_9 , законного представника неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , яка в судовому засіданні підтвердила, що їм було надано відомості про страхову компанію, яка відповідальна за відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП 16.08.2023 та вони отримали відповідні виплати.
Враховуючи вказане та посилаючись на Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, (далі - Закон №1961-IV), що діяв на момент вчинення кримінального правопорушення, практику Верховного Суду захисник стверджує, що у цій категорії кримінальних справ при розгляді цивільного позову необхідно встановити суму страхового відшкодування, яка була сплачена та врахувати під час розгляду позову.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 в повній мірі усвідомлює необхідність сплати моральної компенсації родичам потерпілого, сплати аліментів його дітям та буде намагатись їх компенсувати, однак виконання вироку суду першої інстанції в такому вигляді є неможливим, через фінансовий стан обвинуваченого та його обов'язки щодо утримання його сім'ї.
Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, просив відмовити в задоволенні апеляційних вимог посилаючись на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо застосування вимог ст.75 КК при призначенні покарання ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційних скарг, були заслухані:
- захисник і обвинувачений, потерпіла ОСОБА_12 , які підтримали вимоги апеляційної скарги захисника, посилаючись на доводи, що в ній викладені; заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
- прокурор, потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які підтримали вимоги апеляційної скарги прокурора, посилаючись на доводи, що в ній викладені; заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника;
- потерпіла ОСОБА_9 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника; вирішення апеляційної скарги прокурора залишила на розсуд суду, вказавши, що після проголошення вироку отримала від обвинуваченого часткове відшкодування моральної шкоди в сумі 205 000 грн.
Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого, захисника, прокурора, потерпілих, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.
Окрім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю: застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Висновки суду першої інстанції в частині доведеності вини ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, а також кваліфікація її дій за ч.2 ст.286 КК є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вони є слушними, зважаючи на таке.
Згідно з ст.ст. 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.
Суд першої інстанції призначив покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК із застосуванням положень ст.75 КК.
Таке рішення суд першої інстанції належним чином не мотивував.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Цебто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Водночас, за змістом ст.75 КК прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного йому покарання.
Суд першої інстанції не в повній мірі врахував цих вимог закону, у зв'язку з чим безпідставно звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК.
Приймаючи рішення про призначення за вказаною статтею закону України про кримінальну відповідальність покарання із застосуванням ст.75 КК, суд першої інстанції формально врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався і за місцем проживання характеризується позитивно, обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування майнової шкоди в ході досудового розслідування та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Рішення про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням суд першої інстанції прийняв без належних для цього підстав, належним чином не обґрунтувавши можливості виправлення його без реального відбування покарання.
Не зважаючи на наявність обставин, що пом'якшують покарання, рішення суду першої інстанції про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим і таким, що є достатнім для досягнення мети покарання.
Судом першої інстанції при вирішенні питання про можливість застосування положень ст. 75 КК при призначенні ОСОБА_7 покарання не в повному обсязі враховані такі обставини, як: характер допущених порушень обвинуваченим ПДР щодо безпечності руху; грубе порушення вимог п. 11.4 ПДР - на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті людини, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Також суд першої інстанції, не дивлячись на сталу судову практику, за якої позиція потерпілого хоча й не є вирішальною, між тим повинна враховуватись судами при призначені покарання, не зважив на думку потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_11 ,, які наполягали на призначенні обвинуваченому реального покарання у виді позбавлення волі..
Водночас, судом першої інстанції не зазначено, які саме обставини свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування призначеного йому покарання.
Та обставина, що обвинувачений добровільно частково відшкодував потерпілим завдану шкоду, перерахувавши на час апеляційного перегляду загальну суму 305 000грн., не свідчить про можливість, у цьому випадку застосувати положення ст. 75 КК.
За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 , звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком, є необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
При вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання апеляційний суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також апеляційних вимог.
Водночас, за змістом ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався і за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, є інвалідом ІІ групи, заподіяну потерпілим шкоду, зокрема моральну, частково відшкодував, злочин вчинено з необережності, потерпіла ОСОБА_9 під апеляційного перегляду не наполягала на суворій мірі покарання та залишила питання призначення покарання на розсуд суду; наявність обставин, що пом'якшують покарання: щире каяття, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування шкоди, що встановлені судом першої інстанції та не оспорювались прокурором в апеляційній скарзі.
Наведені обставини, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та дають підстави вважати, що досягнення мети виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, з урахуванням положень ч. 1 ст. 69 КК, можливо досягнути в більш короткий строк, ніж це передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
Доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність збільшення строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом належним чином не мотивовано, внаслідок чого в цій частині апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає. Апеляційний суд погоджується зі строком цього покарання, що визначений судом першої інстанції.
Щодо доводів захисника про необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої смертю годувальника.
Проаналізувавши вимоги апеляційної скарги захисника в цій частині апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст.128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Стаття 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
За загальним правилом, встановленим ч.2 ст.1187 ЦК, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Моральна шкода, відповідно до положень, передбачених п.2 ч.2 ст.23 ЦК, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Також під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Заразом суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувавши характер і розмір витрат, зумовлених злочином та установивши причинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, давши цим обставинам належну оцінку.
Суд першої інстанції в повній мірі врахував ці обставини.
Захисник хоча й посилається на відповідні положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо обов'язку страховика відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), не аргументував необхідність зменшення моральної шкоди з огляду на положення цього Закону.
Тому апеляційній суд не вбачає підстав для зменшення суми моральної шкоди в частині сплаченій потерпілим страховиком.
Потерпілі, звертаючись до суду першої інстанції із цивільним позовом про відшкодування завданої моральної шкоди, вказали, що внаслідок винних та протиправних дій обвинуваченого їм було спричинено моральну шкоду, зокрема, через загибель батька неповнолітніх дітей та сина матері. Вони зазнали моральних страждань, які залишили негативний відбиток на їхньому психологічному здоров'ї та душевній рівновазі. Ця подія спричинила їм невиліковну психологічну травму, порушила душевну рівновагу, звичний спосіб життя та спілкування.
Виходячи з фактичних відомостей, які містяться в матеріалах справи, потерпілі зазнали моральних страждань, які кожний з них оцінили у 1 000 000 грн.
Суд першої інстанції, зваживши на характер заподіяння моральної шкоди та об'єм моральних страждань потерпілих, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, зменшив цю суму до 400 000 грн кожному з потерпілих.
Апеляційний суд погоджується з визначеною сумую та не вбачає підстав для її зменшення, враховуючи й відшкодовану моральну шкоду страховиком.
Так само судом першої інстанції правильно проведені розрахунки щодо суму відшкодування шкоди на підставі ст. 1200 ЦК.
Разом з тим слушними є доводи апеляційної скарги захисника щодо необхідності зменшення суми стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат.
З вироку випливає, що судом першої інстанції з обвинуваченого стягнуто 17 523,23 грн витрат на проведення судово-автотехнічної, транспортно-трасологічної та експертизи технічного стану автомобілів.
У той же час обвинуваченим вказані витрати частково були сплачені до ухвалення вироку в сумі 11 471,04 грн, тому на цю суму необхідно зменшити стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат.
Керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК зі застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 1 рік, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку.
Зменшити суму стягнення з ОСОБА_7 процесуальних витрат до 6052,19 грн.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_17
ОСОБА_3