Провадження № 22-ц/821/1248/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 711/1529/25 Категорія: 308020000 Петренко О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
07 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2025 року (у складі судді Петренка О.В.) в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,
В лютому 2025 року ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» звернулось до суду із вказаним позовом.
На підставу своїх вимог позивач посилався на те, що надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , здійснюється ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ».
Оскільки в зазначеному будинку відсутній будинковий лічильник загального обліку теплопостачання, то нарахування за послугу здійснювалося згідно з п. 40-49 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення далі - Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, тобто пропорційно опалювальній площі квартири та з урахуванням температури повітря зовнішнього середовища, відповідно до Методики розподілу, затвердженої Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018.
У квартирі АДРЕСА_2 , в якій зареєстрована відповідач ОСОБА_1 , не встановлено квартирний лічильник теплової енергії, тому згідно п. 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показів вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності -пропорційно опалювальній площі приміщення споживача відповідно до Методики розподілу, затвердженої Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.
Лічильник обліку гарячого водопостачання у квартирі АДРЕСА_2 встановлено, тому відповідно до п. 20 Правил плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води на підставі платіжного документа або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Відповідно до п. 26 Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182, обсяги спожитої у будівлі гарячої води та обсяги теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) визначаються та розподіляються між споживачами відповідно до Методики розподілу, згаданої вище.
Також позивач у позові зазначав, що типові договори приєднання на надання відповідних послуг згідно постанов Кабінету Міністрів України № 830 та № 1182 опубліковані на офіційному вебсайті позивача за посиланням: https://khimvolokno.com.ua/dogovir-na-poslugu.
Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про її бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка на надання послуги, факт отримання послуги.
З огляду на викладене, позивач вказував, що з відповідачем укладено договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом акцепту публічної оферти відповідно до ст. 642 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_1 своєчасно з лютого 2017 року не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води), внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.05.2024 складає 22092,03 грн, що підтверджується листом-розрахунком по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води) у розмірі 22092,03 грн.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути із відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 8742,24 грн, та 3% річних від простроченої суми у розмірі 3589,55 грн.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач просила застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.05.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води), за період з 01.04.2017 до 01.05.2024, у розмірі 19888,59 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» суму інфляційних втрат у розмірі 8742,24 грн та три відсотки річних у розмірі 3589,55 грн, а всього 12331,79 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» судовий збір в розмірі 2834,21 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції звернув увагу на те, що право проживати у квартирі АДРЕСА_2 у відповідача ОСОБА_1 виникло лише 12.04.2017, тобто з часу реєстрації нею місця проживання в зазначеному житловому приміщенні. А тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в період з квітня 2017 року до травня 2024 року.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню інфляційні втрати за період з червня 2017 року до січня 2022 року та 3 % річних за період з 24.05.2017 до 31.01.2022.
Відмовляючи у заяві ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що оскільки з 12.03.2020 на всій території України запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 25.02.2025 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, позивач звернувся з вимогами до суду поза межами позовної давності, а саме щодо позовних вимог про стягнення боргу за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з лютого 2017 року до березня 2017 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.05.2025 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним встановленням судом обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
По-перше, вказує, що суд не врахував приписи ст. 280 ЦПК України та не виніс заочне рішення. Відповідач зазначає, що таке процесуальне порушення є істотним, оскільки впливає на реалізацію прав сторін у процесі.
По-друге, скаржник вказує, що суд першої інстанції не застосував позовну давність та не врахував того, що позивач звернувся з вимогою про стягнення заборгованості поза межами строку позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Згідно з п. 1 ч. 6 цієї статті для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судом встановлено, що ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ», на підставі ліцензії № 374 від 30.11.2012, що видана Національною комісією, здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а також на підставі рішень Черкаської міської ради «Про забезпечення населення гарячим водопостачанням та центральним опаленням державним підприємством «Черкаська ТЕЦ» № 520 від 24.05.2000, «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг населенню м. Черкаси» № 1480 від 31.10.2007 забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у місті Черкаси.
Із листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 суд встановив, що надання послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води) до квартири АДРЕСА_3 , здійснюється ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» (а.с. 37).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповіді Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради № 5405/10809-01-10 від 10.05.2024 за адресою: АДРЕСА_4 , відповідач ОСОБА_1 зареєстрована з 12.04.2017 і дотепер (а.с. 40-41).
Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справ доказів, судом встановлено, що відповідач, починаючи із 12.04.2017, є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які їй надає Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ».
З листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що за період із лютого 2017 року до 01.05.2024 за наймачем/наймачами об'єкту нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_3 , рахується заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у загальному розмірі 22092,03 грн (а.с. 37).
Крім того, із розрахунків 3% річних та інфляційних втрат по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що позивачем нараховано за період з 24.05.2017 до 31.01.2022 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3589,55 грн та інфляційні втрати за період із червня 2017 року до січня 2022 року у розмірі 8742,24 грн (а.с. 38-39).
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі наведених вище фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
З моменту надання позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання між сторонами відповідно до Закону України «Про житлово?комунальні послуги» виникли правовідносини, які полягають, зокрема, у наявності в споживача зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за спожиті послуги. При цьому, відсутність відповідного договору на їх надання не звільняє споживачів від обов'язку оплачувати надані житлово-комунальні послуги, враховуючи норми п. 1 ч. 2 ст. 7 вказаного вище закону.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц, від 18.03.2019 у справі № 210/5796/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 522/2625/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 211/3347/18-ц.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд згідно нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 ч. 1 ст. 5 цього закону).
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються зокрема й на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо?будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово?комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно з законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком споживача - є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Крім того, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Згідно з викладеним вище, ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» як суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії законодавством визначено виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води.
Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється позивачем.
Отже, відповідач ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , є споживачем житлово?комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надає ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ».
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок по його утриманню та оплаті житлово-комунальних послуг, в тому числі, і послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Однак, ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі не вносила плату за надані їй послуги, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, про стягнення якої заявив позивач.
Згідно з листа-розрахунку по особовому рахунку № НОМЕР_1 розмір заборгованості відповідача за послуги з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води складає 22092,03 грн.
Вказаний розмір заборгованості ОСОБА_1 не спростований.
Звертаючись до суду із даним позовом, ПрАТ «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» просило стягнути заборгованість за період з лютого 2017 року до травня 2024 року. Проте, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 12.04.2017, а тому в останньої виник обов'язок по утриманню вказаного житла та оплаті житлово-комунальних послуг лише з моменту реєстрації місця проживання в такому житлі.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з відповідача слід стягнути заборгованість за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та гарячого водопостачання (постачання гарячої води), за період з квітня 2017 року до травня 2024 року, у розмірі 19888,59 грн.
Також колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача нарахованих на суму заборгованості у порядку ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене вище нормативно-правове регулювання, а також встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд вважає, що в даному випадку суд першої інстанції обґрунтовано вказав про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, а також нарахованих на неї на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 суму інфляційних втрат, за період з червня 2017 до січня 2022 року, у розмірі 8742,24 грн та три відсотки річних, за період з 24.05.2017 до 31.01.2022, у розмірі 3589,55 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України відносно неустойки.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Обставинами такого визнання можуть бути визнання претензії, односторонній правочин боржника, двосторонній договір за волевиявленням обох сторін правовідносин, часткове виконання обов'язку чи боргу із чіткою ідентифікацією самого зобов'язання тощо.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).
Згідно із ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу вправі заявити в суді вимоги про повернення тієї частини боргу, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Відтак, оскільки у даних правовідносинах встановлено обов'язок відповідача сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг щомісячно на підставі показників лічильника (індивідуального чи загальнобудинкового) на кінець розрахункового періоду, тобто зі спливом кожного календарного місяця, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Разом з тим, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє, постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383, до 30.06.2023.
Отже, розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Крім того, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (чинний на момент розгляду справи).
Тобто, виходячи з наведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами щодо стягнення щомісячних платежів, що виникли до 12 березня 2017 року.
Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії воєнного стану в Україні.
Оскільки суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за комунальні послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період із квітня 2017 року, то підстави для застосування строків позовної давності відсутні.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме на те, що суд мав ухвалити заочне рішення, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що для ухвалення судом заочного рішення повинні існувати одночасно всі зазначені вище умови.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з виробничою необхідність ПрАТ «Азот», працівником якого є відповідач.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.04.2025 відкладено розгляд даної справи на 12.05.2025 на 11 год 30 хв.
Також зі змісту даної ухвали вбачається, що суд визнав поважною причину неявки відповідача ОСОБА_1 в судове засідання.
Відтак, враховуючи дані обставини і відсутність сукупності підстав, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення в загальному порядку.
Разом з тим, необхідно зазначити, що ст. 280 ЦПК України передбачено можливість а не обов'язок ухвалення судом заочного рішення у справі.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у даній справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 травня 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова