07 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 572/967/25
Провадження № 22-ц/4815/1304/25
Головуючий у Рокитнівському районному суді
Рівненської області: суддя Верзун О.П.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
22 липня 2025 року в селищі Рокитне
Сарненського району Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" - адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У лютому 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" (далі - ПрАТ "СК "Еталон") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, у сумі 41 340,15 гривень та судових витрат, які складалися із витрат на оплату судового збору в сумі 3 028 гривень та витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 15 000 гривень.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "Еталон" суму страхового відшкодування у розмірі 41 340,15 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "Еталон" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 гривень.
В решті позовних вимог позивачу відмовлено.
На рішення суду представником позивача - адвокатом Чугуєнком Д.В. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права в частині відмови в стягненні витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про те, що сторони у договорі про надання правової допомоги обумовили порядок сплати гонорару після настання визначених подій, що відповідає такій формі обчислення гонорару. Зокрема, порядок сплати гонорару успіху безпосередньо залежав від настання визначених подій, а саме стягнення відповідної суми на користь клієнта. Водночас гонорар мав бути сплачений в майбутньому, зокрема після фактичного виконання рішення суду, а тому очевидно, що подати докази понесення таких витрат, у т.ч. й акт приймання-передачі виконаних робіт під час розгляду справи та протягом 5 днів з моменту ухвалення рішення суду було неможливо.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, ухваливши нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "Еталон" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
У поданому відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Сулковський Б.П., вважаючи оскаржуване рішення законним і обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому судом апеляційної інстанції рішення суду попередньої інстанції переглядається виключно в частині відмови позивачу в стягненні витрат на правничу допомогу.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із того, що наведений перелік робіт адвоката є необґрунтованим, витрати фактично не підтверджені, предмет спору не є складним, вказана цивільна справа призначалась до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився за відсутності сторін. Також врахував позицію відповідача, який не заперечував щодо задоволення позову, однак просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу відсутність відповіді на відзив, а тому дійшов висновку про відмову в компенсації відповідних витрат.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (ч. 1 ст. 29 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).
Відповідно до ч. 3 ст. 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
З огляду на викладене правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов'язання про сплату та строки сплати.
Цивільним процесуальним законом визначено критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Аналізуючи вказані процесуально-правові норми, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін.
Такий підхід простежується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.
Також апеляційний суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що "заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду".
Щодо гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є в т.ч. витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому, ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі "Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану" (заява № 37083/03, пункт 106).
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (пункт 135) зазначала, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 зазначала, що в рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
У рішенні від 22 вересня 2022 року у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі "East / West Alliance Limited" проти України" за заявою №19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
28 червня 2023 року між Адвокатським об'єднанням "Дісп'ютс" (далі - АО "Дісп'ютс" або Об'єднання") та ПрАТ "СК "Еталон" укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
24 липня 2023 року вказані контрагенти укладали додаткову угоду №1 до договору про надання правової.
Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що у разі звернення Об'єднання до суду в інтересах клієнта у справах, пов'язаних із регресним стягненням заборгованості та суброгацією, що є предметом договору про надання професійної правничої допомоги від 28 червня 2023, Об'єднання має право заявляти вимоги про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що сума витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції є диференційованою та залежить від суми позову та складає фіксований гонорар: а) до 10 000 гривень суми позову - 6000 гривень; б) від 10 000 до 19 999 гривень суми позову - 8 000 гривень; в) від 20 000 до 39 999 гривень суми позову - 10 000 гривень; г) від 40 000 до 69 999 гривень суми позову - 15 гривень; д) 70 000 гривень та більше суми позову 20 000 гривень.
Пунктом 4 додаткової угоди передбачено, що зазначений в пункті 3 цієї додаткової угоди фіксований гонорар включає в себе виконання будь-якої роботи, необхідної для досягнення очікуваного результату, зокрема: складення та подання позову про стягнення суми регресної заборгованості; участі у судових засіданнях, в тому числі у режимі відеоконференції (у разі, якщо справа слухається з викликом учасників); подання клопотань, заяв, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснень тощо до компетентного суду першої інстанції, який розглядатиме справу.
Відповідно до пункту 7 зазначеної додаткової угоди винагорода (гонорар) виплачується адвокатському об'єднанню виключно за одночасного виконання наступних умов: - суд задовольнив позов та стягнув витрати на професійну правничу допомогу в резолютивній частині рішення або в додатковому рішенні - рішення суду в примусовому або добровільному порядку виконане боржником - кошти на виконання рішення суду надійшли на рахунок клієнта.
В клопотанні про стягнення судових витрат було наведено перелік робіт, виконання яких передбачено фіксованим гонораром, зокрема, надання усних/письмових консультацій - 1 година; підготовка та подання позову - 4 години; підготовка та подання відповіді на відзив, клопотань, тощо - без обмеження; подання заяви про видачу копії постанови у справі про адміністративне правопорушення або вироку у кримінальному провадженні -1 година ( а.с.19).
Так, розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу в суді попередньої інстанції не відповідав фактично виконаним роботам, позаяк разом із наданням консультацій, складенням та поданням позовної заяви йшлося й про подання відповіді на відзив та заяви на видачу копії постанови в справі про адміністративне правопорушення або вироку у кримінальному провадженні, які є необґрунтованими, невиконаними та безпосередньо не стосувалися справи.
Проте з огляду на наведені критерії розподілу відповідних витрат це не спонукало до повної відмови позивачу в їхній компенсації, адже представником позивача були здійснені роботи, які були безпосередньо пов'язані з пред'явленням позову і процесуальним законодавством уможливлено їхню оплату в майбутньому.
Тобто доводи апеляційної скарги частково обґрунтовані.
Отже, враховуючи, що частина заявлених до відшкодування в суді попередньої інстанції витрат на правничу допомогу не була безпосередньо пов'язана з розглядом цієї справи, є необґрунтованою та непропорційною до предмета спору з урахуванням ціни позову, значенням справи для сторін, зважаючи на позицію відповідача щодо спору, відсутності дій позивача, спрямованих на його досудове врегулювання, складність справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів вважає, що розмір відповідних витрат повинен становити 5 000 гривень.
Мотивом для часткового скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, що призвело до хибного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" - адвоката Чугуєнка Дмитра Віталійовича задовольнити частково.
Скасувати рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 22 липня 2025 року в частині відмови Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Еталон" у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" 5 000 (п'ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
Н.М. Ковальчук