Справа № 536/412/25 Номер провадження 22-ц/814/3178/25Головуючий у 1-й інстанції Клименко С. М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
07 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Денисенко Володимиром Володимировичем,
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 травня 2025 року, постановлене суддею Клименко С.М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
12.02.2025 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося в суд із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 45 923,97 грн., а також судових витрат, які складаються із судового збору в розмірі 3 028,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що 03.04.2018 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Сторонами такого зобов'язання погоджено: мету кредитування: для особистих потреб; ліміт кредитної лінії: 200 000,00 грн.; процентну ставку: 26% річних; тип процентної ставки: фіксований; обов'язковий мінімальний платіж: 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн.
Передувало укладенню такого кредитного договору ознайомлення позичальника із паспортом споживчого кредиту, який погоджено, серед іншого, сплату процентів за користування кредитними коштами, їх розмір і порядок нарахування.
АТ «Альфа-Банк» взяті на себе зобов'язання за таким кредитним договором виконав, надавши позичальнику у розпорядження кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою. У свою чергу відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконав унаслідок чого станом на 20.09.2021 утворилася заборгованість у розмірі 45 923,97 грн.
20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, за яким позивач набув право вимоги за кредитним договором до відповідача. Реалізуючи набуте право ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12.05.2025 позов ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 03.04.2018 у сумі 45 923, 97 грн., судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідач, погодивши умови кредитного договору, зобов'язання за ним належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає до стягнення на користь позивача, який набув право вимоги за таким договором від первісного кредитора.
Не погодившись із таким рішенням відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Денисенко В.В., оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності при зверненні в суд із цим позовом, не ініціювавши питання про його поновлення та не надавши доказів на підтвердження поважності причин його пропуску.
Посилаючись на позицію Верховного Суду, сформовану у справі №199/8478/21-в від 11.08.2022 та Великої Палати Верховного Суду у справі №990/115-22 від 10.11.2022 доводить, що саме лише запровадження карантину не є безумовною підставою для продовження строку позовної давності, який у спірних правовідносинах розпочався 03.05.2018 та сплив 03.05.2021, тобто до проголошення в Україні військового стану. .
Припускає, що правонаступник кредитора нараховував заборгованість після закінчення терміну дії кредитного договору, який сторонами зобов'язання не продовжувався.
Ухвалами Полтавського апеляційного суду від 20.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено до розгляду без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення у межах вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.04.2018 ОСОБА_1 запропонував ПАТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та банком.
Сторонами визначено умови угоди: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту - «Альфа «Connect»; мета кредиту: для особистих потреб; умови обслуговування кредитної картки: пропонує банку відкрити мені поточний рахунок електронним платіжним засобом у гривні; просить повідомити йому реквізити рахунку; просить випустити міжнародну платіжну картку МС DEBIT WORLD строком дії 3 роки з моменту випуску кредитної картки; ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000,00 грн.; процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою пропонує встановити у розмірі 26% річних; тип процентної ставки - фіксована.
Підписанням оферти ОСОБА_1 підтверджує, що попередньо ознайомлений у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з інформацією, надання якої передбачено нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ./а.с.5/
03.04.2018 ОСОБА_1 під підпис ознайомлений із паспортом споживчого кредиту, яким визначено істотні умови кредитування, серед яких: строк кредитування 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору./а.с.5/
20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №3, за умов якого останнє набуло, серед іншого, право вимоги за кредитним договором від 03.04.2018 до ОСОБА_1 що підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 20.09.2021 та договору факторингу №3 від 20.09.2021, а також копією платіжного доручення №55 від 20.09.2021./а.с.8-12, 13,14,15/
До позовної заяви ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» додано виписку по рахунку з кредитною карткою за період із 03.04.2018 по 21.09.2021./а.с.16-23/; а також розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 21.09.2021 у загальному розмірі 45 923,97 грн./а.с.24/
22.04.2025 представник відповідача - адвокат Денисенко В.В. звернувся в суд першої інстанції із відзивом на позовну заяву, за змістом якого, серед іншого, просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності./а.с.55-56/
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основної суми боргу за кредитом не виконав, фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку кредитору не повернув, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту та процентами.
При цьому, суд першої інстанції установив, що додаткових нарахувань з моменту відступлення права вимоги по кредитному договору, позивачем, як новим кредитором, не було здійснено.
Підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, судом першої інстанції не установлено, оскільки такі строки були продовжені на період дії карантину та зупинені на час воєнного стану.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, із такими висновками суду першої інстанції у повній мірі погодитися не може з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 установлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі №911/19/19 дійшов висновку, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
За змістом частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі сталою позицією Верховного Суду, зокрема, сформованою у справі №758/10335/16-ц від 03.02.2022, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 наведеної норми).
Надаючи оцінку доказам пов'язаних із правильністю здійсненого позивачем розрахунку, а також доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, апеляційний суд установив наступне.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління НБУ від 08.06.2017 №49, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Таким чином Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Тоді як комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а також постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №461/2857/20.
У справі, що переглядається оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії не містить умов, які б передбачали щомісячне нарахування розрахунково-касового обслуговування основної картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ).
Проте, зі змісту виписки по рахунку позичальника, яка є первинним бухгалтерським документом убачається, що відповідачу щомісячно нараховувалися та з його рахунку списувалося «розрахунково-касове обслуговування основної картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ)» на загальну суму 19 238,79 грн.
Наведене є істотним порушенням норм матеріального права, як положень ЦК України щодо свободи договору, так і раніше визначених положень Закону України «Про споживче кредитування». Проте суд першої інстанції викладене залишив поза увагою та дійшов помилкового висновку щодо підставності задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Натомість, апеляційний суд установивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов'язань, із огляду на позицію Верховного Суду, сформовану у справі №204/7787/21 від 11.09.2024, за якої суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, вважає наявними підстави для стягнення з позичальника на користь позивача, як правонаступника кредитора, заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 685,18 грн.
Доказів на спростування такого розміру стягнення, а також належності виконання зобов'язання відповідачем не надано, а тому за правилами частини 4 статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
Доводи апеляційної скарги, що заявлена до стягнення заборгованості нарахована поза межами строку дії кредитного договору зводяться до нерозуміння природи зобов'язання, що не звільняє від обов'язку його виконання.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо підставності застосування строку позовної давності, колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що за змістом Розділу ІІ Оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ОСОБА_1 та первинний кредитор АТ «Альфа-Банк» погодили строк дії 3 (три) роки з моменту випуску міжнародної платіжної картки МС DEBIT WORLD, який спливає 04.04.2021 та який із 17.03.2020 був продовжений у зв'язку із запровадженням карантину, а в подальшому зупинений на час оголошення в Україні воєнного стану.
Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 та від 20.04.2023 у справі №728/1765/21 зазначено, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Крім того, Законом України від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, пред'явлення позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» відбулося у межах позовної давності з огляду на те, що Закон №540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020 - до виникнення у позивача права на позов у зв'язку із простроченням боржника, та на час подання позову перебіг позовної давності не закінчився.
Наведена стороною відповідача практика Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі №990/115/22, колегією суддів до уваги не приймається, як така, що ґрунтуються на хибному тлумаченні висновків Великої Палати Верховного Суду щодо перебігу процесуальних строків під час дії в Україні воєнного стану, який не підлягає застосуванню до позовної давності, яка має матеріально-правову природу та є інститутом цивільного права.
Під позовною давністю слід розуміти строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в установленому порядку позову до суду.
На відміну від позовної давності, процесуальні строки - це строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії учасниками судового процесу. Такі строки спрямовані на обмеження у реалізації саме процесуальних прав особи у відповідному судочинстві.
У справі, що переглядається апеляційним судом, строк позовної давності, протягом якого позивач має можливість отримати судовий захист порушеного матеріального права, пред'явивши позов до суду, продовжено в силу закону у зв'язку із встановленням карантину на всій території України, а в подальшому запровадженням воєнного стану, а тому обґрунтування причин, за яких запроваджені обмеження впливали на дії позивача, не вимагається.
Посилання сторони відповідача на обставини, установлені паспортом споживчого кредиту, за яким строк кредитування становив 12 місяців, колегія суддів відхиляє, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, він не є невід'ямною складовою частиною кредитного договору, а лише способом підтвердження виконання перерддоговірного обов'язку кредитодавця.
Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить та зводиться до нерозуміння природи зобов'язання, що не звільняє позичальника від обов'язки його виконання. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, із постановленням нового про часткове задоволення позову, постановивши до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 685,18 грн.
Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 наведеної норми).
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами частини першої наведеної норми судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із огляду на викладені норми процесуального закону, пропорційно задоволеним позовним вимогам (58%), шляхом взаємозаліку із відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 848,60 грн. (4 756,24 грн. (1 756,24 грн. понесені позивачем витрати зі сплати судового збору + 3 000,00 грн. правничих витрат) - 1 907,64 грн. (компенсація відповідачу за подачу апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Денисенко Володимиром Володимировичем, - задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 травня 2025 року- скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222) заборгованість за кредитним договором у розмірі 26 685,18 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати у розмірі 2 848,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак