Справа №760/5297/18 1-кп/760/331/25
"25" липня 2025 р. Солом'янський районний суд міста Києва
у складі: головуючого судді - ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22017011000000029 від 06.12.2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця Луганської області,Марківського району, село Красне Поле, зареєстрованого та проживаючого на тимчасово окупованій території АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 Кримінального кодексу України ,-
за участю прокурора - ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
встановив:
24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу. Відповідно до ч.4 ст.2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
Жодні міркування будь-якого характеру з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18.10.1907), яка вступила в дію 26.01.1910 та яку 07.03.1955 визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація (далі - РФ), передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з п.п.1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі 31.05.1997 Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Згідно зі ст.ст. 2-3 зазначеного Договору РФ зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Статтями 1-2 Конституції України, прийнятої Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно з ч.1 ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до ст. ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб Збройних Сил (далі - ЗС) РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких проводиться в межах інших кримінальних проваджень, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту (далі - ЧФ) РФ на території України - в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим) та м. Севастополі.
Свій злочинний умисел співучасники вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії можуть призвести до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких проводиться в межах інших кримінальних проваджень, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії південно-східних регіонів України, АР Крим і м. Севастополя, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних засобів, застосування засобів прихованого характеру, які полягали у використанні протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України, формуванні під інформаційним впливом внутрішньої опозиції, організованої та контрольованої як службовими особами, так і негласними співробітниками ЗС РФ та інших правоохоронних і розвідувальних органів, під безпосереднім керівництвом яких організовувалися незаконні сепаратистські референдуми, спрямовані на порушення територіальної цілісності України.
У подальшому, з грудня 2013 року по лютий 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і жителями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою всіх видів медіа ресурсів РФ розпочато негативне викривлення подій на Євромайдані, якими вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих жителів південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних сил висвітлювалися як прихильники націоналістичних поглядів та побудови української держави на засадах ідей національної самосвідомості та ідентичності, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м.Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м.Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення серед інших територій України, які були об'єктом злочинного посягання представників влади РФ та ЗС РФ, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи ЧФ РФ, що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення вирішено було розпочати з території півострова Крим із залученням військовослужбовців ЧФ РФ, представників влади РФ, військових службових осіб ЗС РФ і службових осіб із числа керівництва правоохоронних органів РФ, інших осіб із числа громадян Російської Федерації та України, кожному з яких передбачалося доведення відведеної йому ролі в реалізації спільного злочинного умислу.
Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів підготовки та розв'язання агресивної війни на території півострову Крим, а саме:планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об'єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які планувались ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію півострова Крим для ведення агресивної війни проти України;організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами під виглядом місцевого населення півострова Крим, представників так званої самооборони, військових частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;організація блокування транспортних комунікацій з метою порушення нормальної роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення для забезпечення військової окупації ЗС РФ території півострова Крим; організація захоплень будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України, з метою перешкоджання їх нормальній роботі.
Так, із 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, у порушення вимог п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 №2131 (XX), від 14.12.1974 №3314 (XXIX), ст. ст.1,2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18.10.1907), ст. ст.1 - 3,68 Конституції України на територію півострова Крим військовим, морським та повітряним транспортом здійснено вторгнення окремих підрозділів ЗС РФ.
Таким чином, з 20.02.2014 представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України,що підтверджується,окрім вищезазначених міжнародних договорів, ст.ст.1,2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII.
З метою реалізації злочинного плану, направленого на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу та захоплення державної влади на території півострова Крим, зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, представники РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких здійснюється в межах інших кримінальних провадженнях, у період з грудня 2013 року до 27 лютого 2014 року, більш точний час встановити не виявилося можливим, залучили до його виконання громадян України, в тому числі представників влади, та громадян РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких здійснюється в межах інших кримінальних провадженнях, та інших невстановлених осіб.
Переслідуючи кінцеву мету - незаконне приєднання території АР Крим та м. Севастополя до РФ, представники влади РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких здійснюється в межах інших кримінальних провадженнях, використовуючи громадян України, в тому числі представників влади, та громадян РФ, досудове розслідування та судовий розгляд стосовно яких здійснюється в межах інших кримінальних провадженнях, та інших невстановлених осіб, спланували вчинення таких дій:проголошення представницькими органами АР Крим та м.Севастополя невизнання легітимності центральних органів влади України, органів місцевої влади на території АР Крим та м.Севастополя та зміни органів державної влади на самопроголошені та самопризначені органи управління;організація та проведення незаконного референдуму, формування вдаваної уяви про те, що рішення про проголошення незалежності прийнято більшістю громадян України, які мешкають на території АР Крим та м. Севастополя, які входить до системи адміністративно-територіального устрою України;утворення на території невід'ємної складової частини України - АР Крим та м.Севастополі, з наданням видимості легітимності прийнятих рішень, нелегітимного псевдодержавного утворення, проголошення його суверенітету на частині території України та незалежності, утворення незаконних органів влади зазначеного нелегітимного псевдодержавного утворення на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України; перепідпорядкування частин правоохоронних органів України, що знаходяться на території АР Крим та міста Севастополя, а саме: Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших державних органів, які мають озброєні підрозділи, так званим органам державної влади нелегітимного псевдодержавного утворення;незаконне приєднання АР Крим та м. Севастополя до складу РФ на правах суб'єкта федерації.
Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 20.02.2014 розпочалась збройна агресія Російської Федерації (далі - РФ) проти України, направлена на окупацію півострова Крим.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 5,72,73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Водночас 06.03.2014 у порушення ст.2, ст.73, п.2 ч.1 ст.85, ст.132 Конституції України, п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 6, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум», ст.ст.6, 6-1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» депутатами Севастопольської міської ради одноголосно прийнято незаконне рішення № 7151 «Про участь в проведенні загальнокримського референдуму», у якому, зокрема, зазначено «м. Севастополю війти до складу Російської Федерації в якості суб'єкту Російської Федерації; підтримали рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим про проведення загальнокримського референдуму; прийняти участь в проведенні загальнокримського референдуму 16.03.2014 р.; затвердили міський склад комісії щодо проведення референдуму».
Відповідно до зазначеного незаконного рішення 16.03.2014 проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу Російської Федерації на правах суб'єкта федерації.
У приміщенні Верховної Ради АР Крим, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», згідно з якою на підставі «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а місто Севастополь отримало особливий статус у складі Російської Федерації.
У подальшому Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову від 17.03.2014 № 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», у пункті 1 якої вказано, що з моменту проголошення Республіки Крим як незалежної суверенної держави вищим органом влади Республіки Крим є Державна Рада Республіки Крим.
Крім цього, на позачерговому засіданні Севастопольської міської ради від 17.03.2014 прийнято незаконне рішення № 7156 про підтримку рішення Верховної Ради АР Крим про незалежність Криму та створення так званої «Республіки Крим», а також про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття міста Севастополя до складу Російської Федерації в статусі міста федерального значення. Також, 17.03.2014 прийнято рішення про перейменування Севастопольської міської ради у «Законодательное собрание города Севастополь».
Між Російською Федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республіка Крим» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 18.03.2014, підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополь до складу Російської Федерації.
Так, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, депутатом Севастопольської міської ради 6 скликання, обраним на чергових виборах депутатів Верховної Ради АР Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 31 жовтня 2010 року, нехтуючи вищевказаними вимогами Конституції і законів України, достовірно знаючи про те, що територія міста Севастополя є невід'ємною частиною України, прийняв участь у засіданні Севастопольської міської ради від 06.03.2014 (більш точний час досудовим слідством не встановлений), яке відбулось у приміщенні Севастопольської міської ради за адресою: АР Крим, м. Севастополь, вул. Леніна, 3 та голосував за прийняття незаконного рішення № 7151 «Про участь в проведенні загальнокримського референдуму», чим сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
Продовжуючи свої дії, направлені на проведення підривної діяльності проти України, ОСОБА_3 , прийняв участь у позачерговому засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 (більш точний час досудовим слідством не встановлений), яке відбулось у приміщенні Севастопольської міської ради за адресою: АР Крим, місто Севастополь, вул. Леніна, 3 та голосував за прийняття так званої «Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя».
Крім того, ОСОБА_3 прийняв участь у засіданні Севастопольської міської ради від 17.03.2014 (більш точний час досудовим слідством не встановлений), яке відбулось у приміщенні Севастопольської міської ради за адресою: АР Крим, м.Севастополь, вул. Леніна, 3 та голосував за незаконне рішення № 7156 про підтримку рішення Верховної Ради АР Крим про незалежність Криму та створення так званої «Республіки Крим», про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття міста Севастополь до складу Російської Федерації в статусі міста федерального значення, а також, про перейменування Севастопольської міської ради у «Законодательное собрание города Севастополь».
У подальшому, ОСОБА_3 продовжив свою роботу в незаконно створеному органі «Законодательное собрание города Севастополь», чим забезпечив функціонування незаконно створеного представницького органу та сприяв представникам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності на території України.
З урахуванням тієї обставини, що судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого, дотриманню процедур, встановлених процесуальним законом для такого розгляду, та власне прав обвинуваченого, суд має мотивувати окремо.
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, надійшов до Солом'янського районного суду м. Києва 26 лютого 2018 року на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 07 лютого 2018 року про визначення суду, який буде здійснювати розгляд обвинувального акта стосовно ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 28 лютого 2018 року призначено підготовче судове засідання в складі колегії суддів..
Про дату судових засідань повідомлялись всі учасники, в тому числі і обвинувачений ОСОБА_3 , який мав можливість, зокрема, скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, що ним і було зроблено,оскільки 02.05.2018 року адвокат ОСОБА_9 звернулась із клопотанням до суду про її допуск до участі в якості захисника ОСОБА_3 на підставі укладеного з ним договору про надання адвокатських послуг від 22.05.2017 року. Також захисник скористалась своїм правом на ознайомлення з матеріалами провадження,подавала різні заяви та клопотання. (а.п. 40, 105-118,185, 211 т.1)
Також інтереси ОСОБА_3 на підставі договору з останнім представляв адвокат ОСОБА_10 ,який також подавав різного розду письмові заяви в інтересах свого підзахисного.(а.п. 81-85, 90-100,т.1)
Крім того, після зміни склду колегії суддів, 30 травня 2023 року за участю захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_11 було проведено підготовче судове засідання, провадження призначено до судового розгляду суддею одноособово. (а.п. 114, т.2)
Окрім цього, за участю захисника ОСОБА_11 судом було вирішено притання про здійснення спеціального судового провадження у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 ухвалою від 21.11.2023 року та в подальшому досліджувадись письмові докази сторони обвинувачення .(а.п. 128,т.2)
Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження.
До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань.
При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.
Так, за змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
У свою чергу, за змістом ч.2 ст. 297-1 КПК України вбачається серед переліку певних злочинів й посилання на ст.111 КК України,за якою висунуто обвинувачення ОСОБА_3 .
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Однак встановлено,що з 27 березня 2014 року АТ «Укрпошта» припинила приймання та пересилання до материкової частини України всіх видів поштових відправлень, адресованих на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» питання поштового обміну з тимчасово окупованими територіями України не врегульовано. Відновлення діяльності АТ «Укрпошта» на тимчасово окупованих територіях України, може відбутися тільки після відновлення конституційного ладу на цих тимчасово окупованих територіях.
Отже, надсилання судом судових викликів засобами поштового зв'язку на адресу : м.Севастополь, вулиця Молодогвардійська,24,кв.12 за місцем реєстрації ОСОБА_3 не є можливим.
Водночас за змістом ч. 8 ст. 135 КПК України передбачено, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
Вказані положення процесуального закону судом були дотримані.
Так, судом надсилались повістки до опублікування та були на кожне судове засідання опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур'єр».
При цьому від початку здійснення підготовчих дій суд також надсилав для опублікування повістки на веб-сайті Офісу Генерального прокурора для виклику обвинуваченого на всі судові засідання, де публікувались повідомлення органом досудового розслідування.
Крім того, повідомлення про виклик до суду ОСОБА_3 були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Солом'янського районного суду м.Києва щодо всіх судових засідань, які призначались у цьому кримінальному провадженні.
Зважаючи на правила ст. 42, 135 КПК України, дотримання прав особи, яка тимчасово не проживає за місцем реєстрації або переховується від органів досудового розслідування, полягає не в обов'язку інших осіб, якими отримано процесуальний документ, призначений для неї, повідомити про надходження процесуального документу, а в тому, що про наявність цих процесуальних документів особа може дізнатися не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.
З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачений був обізнаний щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій, а також і судового розгляду, зокрема доручення письмових доказів сторони обвинувачення .
У цей же час судом з метою дотримання права обвинуваченого на захист призначались обвинуваченому захисник із Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві 19.04.2024 року, оскільки захисник,яка приймала участь в провадженні адвокат ОСОБА_9 подала заяву про розірвання нею договору з ОСОБА_3 .
У цьому провадженні участь захисника є обов'язковою з огляду на положення ч.1 ст. 52 КПК України, оскільки висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину. Водночас стосовно ОСОБА_3 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п.8 ч.2 ст.52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженню є обов'язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
За час заочного судового розгляду обвинувачений був обізнаний про його розгляд, міг визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що в нього виник юридичний обов'язок постати перед судом, однак не змінив свою процесуальну поведінку щодо й подальшого ухилення від виконання цього обов'язку.
ОСОБА_3 висунуто обвинувачення у державній зраді, зокрема у такій її формі як надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Поняття підривної діяльності відноситься до більш прихованих та неявних методів руйнування основ того чи іншого суспільства, таким як підбурювання різних груп населення між собою.
Так, підривна діяльність - це різновид боротьби, здійснюваної проти України державами, їх спеціальними службами, партіями, закордонними антиукраїнськими організаціями, окремими ворожими елементами, що знаходяться на території України, з метою підриву чи ослаблення конституційного ладу України, нанесення шкоди суверенітету територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. При цьому підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом, з втручанням у міжнародну або внутрішню політику України, зі спробою змінити її територію або знизити обороноздатність, з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших держав тощо.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України.
При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Такий спосіб вчинення державної зради, як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, сформульовано таким чином, що протиправним визнається не безпосереднє здійснення громадянином України підривної діяльності проти України, а лише надання допомоги іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.
Надання допомоги можна витлумачити шляхом з'ясування значення слів, що утворюють цей термінологічний зворот. Так, в українській мові «допомога» - це сприяння, підтримка в чому-небудь, а «надання» - це дія за значенням «надавати», що має такий зміст: 1) дати що-небудь у якійсь кількості або в кілька заходів; 2) давати можливість мати щось, користуватися чимось і т. ін. Ураховуючи етимологію термінологічного звороту «надання допомоги», що за значенням близький до фізичного пособництва, яким визнається сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод (ч. 3 ст. 27 КК України).
Таким чином, надання допомоги як складова способу вчинення державної зради певно полягає в активних діях громадянина України, який сприяє іноземній державі, іноземній організації або їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України шляхом надання порад, вказівок, засобів чи знарядь або усуненням перешкод тощо.
Водночас змістом злочинної діяльності громадянина України, який сприяє цим організаціям або їх представникам, є надання допомоги у проведенні ними підривної діяльності проти України. З такого формулювання вбачається, що громадянин України лише сприяє у цьому іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, однак сам підривної діяльності не здійснює, оскільки її реалізують названі суб'єкти.
З урахуванням викладеного, суд вважає належними і допустимими докази,надані стороною обвинувачення ,які обґрунтовують винуватість ОСОБА_3 , а саме :
витяг з ЄРДР № 22017011000000029 від 17.07.2015,яким встановлено, що з кримінального провадження № 42015000000000584 постановою начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу прокуратури та підтримання державного обвинувачення прокуратури АР Крим ОСОБА_12 виділено матеріали досудового розслідування щодо депутатів Севастопольскої міської ради, які сприяли підривній діяльності представникам рф на території України. Дії кваліковані за ч.1 ст.111 КК України , обствани стосуються в тому числі і відносно депутата ОСОБА_3 (а.п. 135 - 138,139-143 т.2);
постанова Заступника генеральної прокуратури України - Головного військового прокурора ОСОБА_13 від 17.07.2015 року про визначення підслідності у кримінальному провадженні за слідчими слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим.(а.п. 145,т.2);
11.08.2015 року ОСОБА_3 було пред'явлено підозру за ч.1 ст. 111 КК України. (а.п.150, т.2);
лист Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 18.08.2015 р. підтверджує, що 25.03.2014 поштові відправлення з материкової частини України кримською стороною на приймаються та не повертаються.(а.п. 153, т.2) ;
постанова старшого слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_14 від 21.08.2015 про оголошення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розшук.(а.п. 154,т.2);
постанова від 06.12.2017 р. прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ Державної прикордонної та фіскальної служб прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_15 про виділення мастеріалів досудового розслідування за фактом вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України в окреме провадження та зареєстровано в ЄРДР за № 22017011000000029, підслідність визначена за слідчими СВ ГУ СБУ в Автономній Республіці Крим.(а.п. 155-159,т.2);
ухвала слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 15.01.2018, якою наданий дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 (а.п. 188, т.2);
лист Голови комітету Верховної Ради України від 05.03.2015 року,відповідно до якого встановлено,що депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим шостого скликання,обрані на чергових виборах 31 жовтня 2010 року і не мають жодних повноважень,передбачених Конституцією та законами України, достроково припинені повноваження, в тому числі це стосується і депутатів Севастопольської міської ради. (а.п.196-209, т.2) ;
протокол огляду Інтернет видань від 20.06.2015 року та відеозапис,долучений до нього свідчать, що відповідно до відео новин каналу «Росия1» наявний запис позачергової сесії Севастопольської міської ради від 06.03.2014 року, де на 54 секунді відображено результати голосування 50 депутатів про одноголосне прийняття рішення про підтримку рішення Верховної ради АР Крим про проведення загально Кримського референдуму. (а.п. 216-219, т.2);
протокол огляду Інтернет видань від 30.06.2015 року та відеозапису,відповідно до яких встановлено, що був оглянутий запис позачергової сесії Севастопольської міської ради 06.03.2014, на якому депутати вирішують питання щодо приєднання до рф на правах суб'єкта та відновлення Конституції АР Крим від 1992 року. (а.п.220- 229, т.2);
протокол огляду Інтернет видань від 30.06.2015 року та відеозаписом встановлено,що депутати позачергової сесії Севастопольської міської ради 11.03.2014 року приймають декларацію про незалежність Автономної республіки Крим та міста Севастополь. (а.п. 230-237, т.2);
протокол огляду від 03.03.2017 року відповідно до якого прокурором у кримінальному провадженні були досліджені 3 оптичні диски Інтернет видань за фактом вчинення державної зради депутатами Севастопольської міської ради Автоновної республіки Крим (а.п.239, т.2);
протокол огляду від 11.08.2017 року про огляд матеріалів кримінального провадження № 2201400000000057, яке слкдається із 6 томів , в яких містяться документи,що мають доказове значення у кримінальному провадженні № 42015010000000114.(а.п. 244, т,2);
відомості про депутатів Севастопрольської міської ради 6 скликання, які на сесії 06.03.2014 проголосували за рішення щодо входження м.Севастополя до складу рф,в тому числі і обвинувачений ОСОБА_3 , а також і копії з газети «Севастопольские известия» про прийняті рішення міської ради. (а.п. 246-251, т.2, а.п.1-6 т.3 );
рапорт оперуповноваженого ВКП ГУ НП в АР Крим та м.Севастополь про виявлення публікацій на інтернет сайтах, в яких наявні результати поіменного голосування депутатів Севастопольської міської ради 6 скликання, а саме 49 депутатів, які проголосували про входження м.Севастополя до складу рф в якості суб'єкта, зокрема і депутат ради ОСОБА_3 (а.п.10- 22 т.3);
протокол огляду від 19.03.2014 року сторінки сайту Севастопольської міської ради, а саме про результати референдуму від 16.03.2014 року. (а.п. 23- 30, т.3);
повідомлення начальника 1 управління ГУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.04.2014 про встановлення депутатів 6 скликання Севастопольської міської ради, які приймали участь у голосуванні від 06.03.2014 при розгляді питання щодо входження м.Севастополь до складу рф, в тому числі і ОСОБА_3 , а також установчі данні щодо цих осіб. (а.п. 31-39 т.3);
повідомлення начальника Департаменту захисту національної державності СБ України з відомостями про організацію держвного розшуку громадян України, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і встановлення що всі фігуранти, а також обвинувачений знаходяться на території АР Крим та міста Севастополь, періодично виїжджають до рф. Фактів перетину материкової частини України цими особами не зафіксовано .(а.п.43-46,47,51,57 т.3).
Свідок ОСОБА_16 в суді пояснив,що він був депутатом Севастопольської міської ради станом на 2014 рік. Він знайомий особисто з обвинуваченим ОСОБА_3 , який також був депутатом. Свідок підтвердив,що особисто бачив як ОСОБА_3 на позачерговому засіданні Севастопольської міської раджи 11 березня 2014 року голосував за приєднання міста Севастополя як суб'єкта до російської федерації, а також і за проведення референдуму. Свідок суду вказав, що він особисто був проти цього рішення, і на його думку ОСОБА_3 є зрадником, не любив Україну і йому було все рівно при якій владі проживати, цікавили тільки корисливі мотиви .
Як судом було зазначено на початку цього рішення, судовий розгляд проводився у відкритому судовому засіданні в порядку in absentia, тому суд у цьому кримінальному провадженні не заслуховував усних свідчень обвинуваченого.
Суд , оцінивши безпосередньо всі докази, вважає,що вони зібрані належно і у законни спосіб, є достовірними, допустимими, права особи не порушувались ні проведенні досудового розслідування, ні при судовому розгляді.
Отже,суд вважає,що ОСОБА_3 вчинив умисні дії,що виразились у державній зраді, тобто у діянні, умисно вчиненному громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме : наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Його дії суд кваліфікує за ст.111 ч. 1 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує ступніь тяжкості вчиненого, відповідно до ст.12 КК України злочин є особливо тяжким,конкретні обставини кримінального правопорушення, його особу, який діяв з прямим умислом й добровільно, очевидно усвідомлював протиправність своїх дій, не було встановлено, що обвинувачений діяв під примусом і вважає,що він заслуговує на покарання у виді позбавлення волі, бо його виправлення неможливе без ізоляції від суспільства.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.
Суд, керуючись статтями 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 368, 370, 374 КПК України,
засудив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 11 ( одинадцять) років.
Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому не обирався.
Строк відбування покарання рахувати із моменту затримання ОСОБА_3 у порядку виконання цього вироку.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази: оптичний носій ТDК № 9167448 , ТDК № 916748, ТDК № 916750, диски з відеозаписом «Горсовет Севастополя», відео «Депутат» - зберігати у матеріалах кримінального провадження. (а.п. 248,243 т.2)
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя :