Номер провадження 2/754/7704/25
Справа № 754/12201/25
Іменем України
07 жовтня 2025 року м.Київ
Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого-судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідачів Івах Г.В., Вельгуша В.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м.Києві заяву представника відповідача Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України Івах Ганни Вікторівни про закриття провадження у справі по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Прозорро», Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про стягнення заробітної плати, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Прозорро» (далі по тексту - ДП «Прозорро»), Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (далі по тексту - Мінекономіки) про стягнення заробітної плати.
Згідно прохальної частини позовної заяви, позивач просить:
-зобов'язати Міністерство економіки України розглянути звернення ДП «Прозорро» щодо погодження премії генерального директора ОСОБА_1 за 2024 рік у сумі 1 968 893 грн.;
-стягнути з ДП «Прозорро» на користь ОСОБА_1 не виплачену річну премію за 2024 рік у сумі 1 968 893 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 04.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Справа перебуває на стадії підготовчого провадження.
21.08.2025 року до суду надійшла заява представника відповідача Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України - Івах Г.В. про закриття провадження у справі. У даній заяві представник відповідача вказує на те, що однією із позовних вимог ОСОБА_1 є зобов'язання Міністерство економіки України, яке є суб'єктом владних повноважень, розглянути звернення ДП «Прозорро». Беручи до уваги вищезазначену позовну вимогу ОСОБА_1 щодо зобов'язання Мінекономіки (суб'єкта владних повноважень), представник відповідача вважає, що позов містить безпосередні ознаки публічно-правового спору, а відтак він підлягає судовому розгляду виключно в порядку адміністративного судочинства.
Обґрунтовуючи заяву, представник відповідача звертає увагу суду, що до справ адміністративної юрисдикції (у редакції КАС України, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду) процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад (один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень), але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. При цьому управлінські функції суб'єкт владних повноважень виконує та/ або не виконує у правовідносинах, у яких виник спір, а прийняте суб'єктом владних повноважень рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, свобод, законних інтересів, обов'язків) особи, яка звертається до суду.
Посилаючись на викладене, представник відповідача просила закрити провадження у справі № 754/12201/25 в частині позовних вимог до Мінекономіки.
У підготовчому засіданні представник відповідача Івах Г.В. подану заяву про закриття провадження підтримала, просила її задовольнити з підстав викладених у заяві.
У підготовчому засіданні представник відповідача Вельгуш В.В. заперечував щодо закриття провадження та просив суд відмовити в задоволенні заяви.
Позивач та його представник Шевчук Д.І. заперечили щодо закриття провадження та просили суд відмовити в задоволенні заяви.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, клопотання та заперечення на нього, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник відповідача Мінекономіки у поданій заяві посилається, як на підставу для закриття провадження у справі в частині вимог, на те, що Мінекономіки у правовідносинах між сторонами здійснювало владні управлінські функції.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Таким чином, згідно із положеннями ст. 4 КАС України, справою адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а цей суб'єкт, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватися суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і підстава виникнення (з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, причому такі функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір).
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідач, за своїми основними функціями, беззаперечно є суб'єктом владних повноважень, проте у даному випадку, безпосередньо у спірних правовідносинах відповідач є роботодавцем позивача та не виконує публічно-владних управлінських функцій.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №815/6096/17 (К/9901/49528/18) від 27.02.2019 року, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.
Загальним законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 757/15346/18-ц дається тлумачення терміну публічно-владні управлінські функції. У розумінні пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України термін публічно означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу, тоді як зміст поняття владні полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
У постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 460/280/19 зазначено що для розгляду позову в порядку адміністративного судочинства необхідно встановити: по-перше, чи є спір за своєю природою правовим, тобто чи звернення з позовом спрямоване на вирішення юридичного конфлікту між учасниками правовідносин; по-друге, чи має такий спір ознаки публічно правового, тобто чи позовні вимоги ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. У протилежному випадку суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.06.2018 (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Разом з тим, указаний спір не є публічно - правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснював владні управлінські функції, і, крім того, посада позивача не відноситься до категорії державних службовців публічної служби.
Відтак, не розгляд звернення ДП «Прозорро» щодо виплати премії позивачу за 2024 рік не було спрямовано на задоволення публічного інтересу, а є суто трудовими відносинами працівника та роботодавця.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року (справа № 826/27224/15), під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже, з урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині вимог до Мінекономіки.
На підставі викладеного, керуючись статтею 19, 28, 255, 259, 260-263 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви представника відповідача Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України Івах Ганни Вікторівни про закриття провадження у справі по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Прозорро», Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про стягнення заробітної плати - відмовити.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає і заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 08 жовтня 2025 року.
Суддя: