Справа № 287/2307/24
2/287/462/25
про залишення позовної заяви без руху
07 жовтня 2025 року м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Винар Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Олевського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Русину М.Г.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді Винару Л.В.
На запит Олевського районного суду Житомирської області надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 .
Згідно з ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом встановлено, що позовну заяву необхідно залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України, а саме:
- у вступній частині позовної заяви не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету позивачки та відповідача;
-не зазначено ціни позову;
-не зазначено щодо наявності у позивачки або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
-відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Також, у вступній частині позовної заяви позивачка зазначає адресу місця реєстрації відповідача ОСОБА_2 « АДРЕСА_1 », але при цьому з інформації Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що адреса реєстрації відповідача ОСОБА_2 є « АДРЕСА_2 », тому в цій частині позовну заяву слід уточнити.
Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На підставі ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою до позову додано квитанцію № 0.0.3673336217.1 від 29.05.2024 про сплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. Однак при перевірці зарахування судового збору встановлено, що вказана квитанція поєднана до цивільної справи № 287/1133/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позивачкою в даній справі, в порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви копії додатків, що додаються позивачкою до позовної заяви не завірені належним чином, тому їх слід завірити та надати до суду.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суддя дійшов висновку, про залишення позовної заяви без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачці строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, роз'яснивши, що в іншому випадку позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Л. В. Винар