Справа № 509/4542/25
02 жовтня 2025 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Кочко В.К.,
за участю секретаря судового засідання Савченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області про встановлення факту смерті
Заявниця звернулася до суду та просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки після її звернення до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом їй було повідомлено про те, що наданий нею документ на підтвердження смерті не відповідає вимогам законодавства та є нелегітимним, адже свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видане Придністровською Молдавською Республікою, яка не визнана жодною країною світу, а документи видані невизнаними придністровськими структурами розглядаються як недійсні та не мають юридичної сили.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що заявниця вже зверталася до офіційних органів Республіки Молдова щодо отриманням свідоцтва про смерть, однак оскільки вона не є близькою родичкою та спадкоємцем 1-ї черги ( ОСОБА_1 є рідною племінницею померлого ОСОБА_2 , однак свідоцтво про народження ОСОБА_2 не збереглося), та є спадкоємцем за заповітом, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть її дядька. Відтак, у заявниці виникли перешкоди через відсутність належного документу на підтвердження факту смерті вказаної особи, що унеможливлює прийняття заявницею спадщини за заповітом, а тому єдиним способом захисту її майнових прав є звернення до суду із даною заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , що надасть їй можливість реалізувати своє право на спадщину та оформити його відповідно до чинного законодавства України. Оскільки інших родичів у спадкодавця немає заявниця вважає заінтересованою особою по даній справі Овідіопольську селищну Раду Одеського району Одеської області, адже спадщина знаходиться на території територіальної громади селища Овідіополь.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, а її представник, адвокат Матяжова О.В. надала до суду заяву, якою підтримала в повному обсязі заявлені вимоги та просила розглядати справу заїї відсутності.
Заінтересована особа ? Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області, до суду не з'явилася, подала заяву про ознайомлення з вимогами заявниці та їх підтримання, а також просила слухати справу без її участі.
Суд, дослідивши подані суду докази, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 ,виданого 14.04.2025 р. на строк 10 років, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має постійне проживання в Республіці Молдові та взята на постійний консульський облік в Посольстві України в Республіці Молдова.
Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Овідіопольським РВ УМВС України в Одеській області 09.09.1998 р., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Та йому належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .Овідіополь, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим на підставі розпорядження органу приватизації від 29.04.1999 р. №1648 що зареєстроване Овідіопольським бюро технічної інвентаризації, та яка і є спадщиною після його смерті.
16.06.2021 р. ОСОБА_2 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Мірошниченко Н.М., та щодо якого внесено реєстраційний запис до Спадкового реєструвідповідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65212033.
Згідно листа приватного нотаріуса Мірошниченко Н.М. від 07.08.2025 р. №347/02-14 «Про отримання заяви та надання роз?яснень». ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підтвердження факту смерті спадкодавця фотокопію свідоцтва про смерть вказаної особи серії НОМЕР_3 , виданого Адміністрацією селища Красне Слободзєйського району Республіки ПМР 10.03.2025 р. Однак нотаріусом було відмовлено у прийнятті такого документу, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, адже видане ПМР (Придністровською Молдавською Республікою) та є нелегітимним, так-як з 1990 р. самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка не є стороною Конвенції від 22.01.1993 р., а є державою не визнаною жодною країною світу. При цьому нотаріус рекомендувала звернутися до офіційних органів Республіки Молдова для отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , або до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .Реєстрація спадкової справи за №74438849 (спадкодавець: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 )підтверджується витягом про реєстрацію в Спадквому реєстрі №82131515 від 07.08.2025 р.
На підтвердження факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 заявницею були надані наступні документи.
Згідно свідоцтва про смерть (далі ? мовою документу) ОСОБА_4 , дата рождения ІНФОРМАЦІЯ_4 , гражданство Украины, место рождения: с. Розовка Красноокнянского района Одесской области, умер 01.03.2025 г., о чем 2025 г. марта месяца 10 числа произведена запись о смерти за №10. Место смерти: посёлок Красное, район Слободзейский, республика ПМР; место регистрации: администрация посёлка Красное Слободзейского района. Дата выдачи 10 марта 2025 г. Серія ІІ МП №087724.
Згідно запису акту про смерть №10 (далі ? мовою документу), ОСОБА_4 , гражданство Украина, место рождения: с.Розовка Красноокнянского района Одесской области, дата смерти: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; место смерти: город (селение) пос.Красное район Слободзейский, республика ПМР. Причина смерти: ХССН Дата рождения: ІНФОРМАЦІЯ_4 ; возраст, исполнилось 85 лет. Место жительства: город (селение) АДРЕСА_1 . Документы, подтверждающие факт смерти: врачебное свидетельство о смерти №59 от 03.03.2025 г. ГУ ДСЭ МВД ПМР.
Згідно Медичного свідоцтва про смерть (далі ? мовою документу): МЕДИЦИНСКОЕ СВИДЕТЕЛЬСТВО О СМЕРТИ №59 по книге ЗАГС (окончательное), дата выдачи ІНФОРМАЦІЯ_6 . ФИО умершего: ОСОБА_4 , гражданство Украина, дата рождения: 01 апреля 1939 г.; дата смерти: 01 марта 2025 г. Место постоянного жительства умерщего: государство: АДРЕСА_1 . Место смерти: ПМР, поселок Красное, ул.Пушкина, дом 10. Смерть произошла от заболевания, причина смерти установлена судебно-медицинским экспертом на основании вскрытия. Причины смерти: ХССН, кардиопатия смешанного генеза, ИБС, код по МКБ 1-25.
Дані щодо особи, яка померла, та які містяться у вищеперелічених документах узгоджуються між собою (дата та місце народження, місце реєстрації (проживання), тощо), а тому, на думку суду, є такими, що беззаперечно свідчать про смерть особи у точно визначений час та за певних обставин, але такий факт не може бути зареєстрований відповідними органами державної реєстрації.Крім того, за твердженням заявниці вона не приходиться близькою родичкою спадкодавцеві, та є його спадкоємицею за заповітом, а така обставина також унеможливлює отримання нею відповідних документів на підтвердження смерті спадкодавця.
Відповідно до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, Україна не визнає правосуб'єктності самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки та органів влади регіону і загальновизначеним суб'єктом міжнародного права є Республіка Молдова, складовою якої є Придністровський регіон. При цьому вказана Конвенція втратила чинність та не діє з 29.12.2023 р. на підставі Закону України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 р. №2783-IX. Однак Кабінет Міністрів України п.1 своєї Постанови «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04.02.2023 р. №107 установив, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.Але оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , видане в 10.03.2025 р., тобто після 24.02.2022 р., відповідно до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. та вищенаведеної Постанови КМУ навіть за умови його легалізації Республікою Молдова таке свідоцтво про смерть не зможе бути прийнято на території України.
У міжнародній практиці принцип визнання деяких документів, виданих окупаційною владою, називається «намібійськими винятками» та був уперше визначений Міжнародним судом ООН у консультативному висновку «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» від 21 червня 1971 року.Суд зазначив, що видані окупаційною владою документи можуть визнаватись у тому випадку, якщо їхнє невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження основоположних прав людини. Частіше за все, цей принцип використовується для визнання актів реєстрації народжень, смертей і шлюбів.
Історичний контекст вищезазначеної справи обумовлений подіями ще 1920 року, коли ОСОБА_5 (на той момент Південно-Африканський Союз) отримала від Ліги Націй мандат на управління Намібією (на той момент Південно-Західна Африка). Після Другої світової війни та з розпадом Ліги Націй підхід до відносин з так званими «колоніями» було змінено. Першим кроком у 1966 році стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Резолюції № 2145 (XXI), якою було офіційно припинено дію мандата в Південно-Західній Африці. Уже в 1969 році Рада Безпеки ООН прийняла Резолюції № 264 і № 269, в яких визнала право намібійського народу на свободу та незалежність і наголосила на тому, що присутність Південної Африки в Намібії є нелегітимною та суперечить принципам, закріпленим у Статуті ООН. Остаточно таке рішення було закріплено в 1970 році Резолюцією № 276, де зазначалося, що всі дії уряду Південної Африки «від імені або щодо Намібії є незаконними та недійсними».
За аналогією «намібійські винятки» широко використовуються в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Показовими для України в розглядуваному контексті є справи «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, заява№ 25781/94), «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (Case of Ilasсu and Others v. Moldova and Russia, заява № 48787/99) та «Мозер проти Республіки Молдова та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, заява №11138/10)є.
Під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у вищевказаних справах, де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою, не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Крім того, п.6.4. Огляду судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України (актуальна практика) від 05.11.2021 р. міститься висновок про те, що неврегульованість цивільних процесуальних правовідносин не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження
Так, 15.09.2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Ірпінський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Суд установив, що ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2, який помер на окупованій території Республіки Кіпру, а саме, на території невизнаної "Турецької Республіки Північного Кіпру" в північній частині міста Нікосія.
Ухвалою міського суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, відмовлено у відкритті провадження, рішення мотивовано тим, що оскільки смерть ОСОБА_2 настала на території невизнаної "Турецької Республіки Північного Кіпру". Проте Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави.
Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зазначив таке.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
З огляду на наведені норми процесуального права суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело до порушення норм процесуального права (текст постанови Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі N 367/2656/20 (провадження N 61-16174св20) за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/99648098).
Також Верховний суд у своїй Постанові від 02.04.2025 р. у справі №753/11685/24 (рішення з правовою позицією) зазначив про наступне.
Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України)
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (ст.305-309 ЦПК України).
Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.
Так, п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (ч.ч.1-2 ст.318 ЦПК України).
Таким чином, з огляду на вищезазначену міжнародну судову практику та правову позицію Верховного Суду України, суд вважає, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки, є такою, що має бути задоволена судом в межах окремого провадженняна підставі ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження ? це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
п.5 ч.2 вказаної статті встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Зокрема, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України).
За змістом ст.316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Як встановлено ч.ч.3-4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. З огляду на ч.ч.1,3 ст.1277 ЦК України (спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна), заінтересованою особою по даній справі є Овідіопольська селищна рада Одеського району Одеської області (в межах якої знаходиться спадкове майно).
Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.
Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пленум Верховного суду України у постанові №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснив, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У своїй заяві заявниця посилається на те, що встановлення даного факту їй необхідно для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 . Таким чином, заявницею доведено, що встановлення даного факту має для неї юридичне значення, а саме, що від встановлення даного факту залежить виникнення її майнових прав.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.ч.9-10ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
З огляду на вищезазначене, суд вважає можливим встановити факт смерті ОСОБА_2 , оскільки цей факт повністюпідтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а його встановлення має юридичне значення для заявниці.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.4, 76-81, 263-265, 293, 315-317 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Кочко В.К.