Справа № 308/14542/25
06 жовтня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Бегені В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді заяву представника позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору
Позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору.
Разом із позовною заявою, представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача вказує на те, що до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області подана позовна заява про стягнення збитку в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду по справі №308/1991/14-ц, за яким вирішено стягнути з гр. ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11173131000 від 26.06.2007 р. у розмірі 522792,88 грн. Ціна позову становитиме 161324,61грн.
Заявник вважає, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення коштів може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити неможливим зокрема і через відчуження рухомого та нерухомого майна, що є у власності кожного з відповідачів.
При цьому у заяві вказано на те, що Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся або має намір звернутися.
У заяві містяться покликання на: ч.2 ст.149, ст.. 150 ЦПК України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).
Враховуючи вищевикладене, керуючись, ст.149 -153 ЦПК України, заявник просить: накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що є у власності гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
З огляду на вказане, суд вважає за можливе розгляд заяви проводити без виклику учасників справи.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд приходить до наступних висновків:
Відповідно до ст..149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,2 передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на норми ЦПК України, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 151 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Забезпечення позову-це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у разі якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно з п.п.1,2 та 4 ч.1 ст.150 ЦПК України ( на які посилається і позивач) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вказане узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заявник, представник позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що є у власності гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах позовної заяви про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.
Представник позивача обґрунтовує необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову тим, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення коштів може утруднити виконання рішення суду або навіть зробити неможливим зокрема і через відчуження рухомого та нерухомого майна, що є у власності кожного з відповідачів. При цьому зазначає, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача за захистом яких він звернувся або має намір звернутися.
Разом із тим, матеріали заява не містить доказів того, яке саме майно належить відповідачу, та чи взагалі будь-яке майно перебуває у її власності.
Слід зазначити, що безпосереднім предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДР 38750239) збитків в якості відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 308/1991/14-ц у розмірі - 161324,61 грн.
При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, тощо.
Крім того, в заяві про забезпечення позову відсутнє обґрунтування наявності фактичних обставин, зважаючи на предмет позову та зазначені у позові підстави, з якими позивач пов'язує застосування вказаних ним заходів забезпечення позову.
В поданій заяві, представником заявника не вказано про наявність у відповідача будь якого майна.
При цьому на підтвердження доводів про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову жодних доказів суду не надано.
Окрім того, з урахуванням тих, доказів що містяться в матеріалах позовної заяви та заяви про забезпечення позову, суд позбавлений можливості здійснити аналіз співмірності заявлений позовних вимог та вартістю нерухомого та рухомого майна майна належного відповідачу.
Суд вважає, що заява про забезпечення позову, не містить безумовних доводів, наявності обґрунтованих ризиків невиконання або утруднення виконання у майбутньому ймовірного рішення суду про задоволення позову у цій справі.
Таким чином, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову. Саме лише припущення, з даного приводу представника заявника, не може свідчити про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.
Тобто у цьому випадку відсутні підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд, вивчивши заяву представника позивача про забезпечення позову, дослідивши додані документи, вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки заява не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, того, що вартість нерухомого майна, на яке пропонується накласти арешт є співмірною заявленим вимогам.
Вказане позбавляє суд можливості пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову, які просить застосувати позивач, позовним вимогам, зокрема стягнення грошових коштів.
В зв'язку з зазначеним, суд позбавлений можливості при розгляді даної заяви про забезпечення позову та при вирішенні питання про забезпечення позову здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності його вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Зважаючи на викладене, заява представника позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Обставини, що слугують підставами для забезпечення позову, обрання виду та меж такого забезпечення є предметом доказування.
Згідно зі ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Натомість обов'язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено ЦПК України на заявника. Заявником наявність цих обставин не доведено суду.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що наведені заявником обставини не є достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів, а тому, з урахуванням того, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, а тому у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353-355 ЦПК України, суд:
У задоволенні заяви представника позивача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» Романенка Михайла Едуардовича про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош