Справа № 347/1046/25
Провадження № 11-кп/4808/488/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
06 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» на строк 60 днів до 13 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 задовольнити частково. Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_1 строком на 60 днів та покласти на обвинуваченого обов'язки згідно з ч. 5 ст. 194 КПК України.
Вважає ухвалу суду необґрунтованою, прийнятою без врахування обставин, передбачених ч. 4 ст. 194 КПК України та обставин, які суд зобов'язаний з'ясовувати при обранні запобіжного заходу.
Зокрема, посилається на те, що в ході розгляду даного клопотання стороною обвинувачення не наведено достатніх даних, які б підтверджували наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та неможливості обрання іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Поза увагою суду залишилось те, що під час перебування ОСОБА_8 під вартою, його батько ОСОБА_10 впродовж січня-червня 2025 року добровільно здійснював перекази потерпілій на загальну суму 125000 грн., з метою відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, при тому, що потерпіла ОСОБА_11 цивільний позов не заявила.
Також, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі безпідставно не зазначив пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 , який стверджував, що готовий нести відповідальність за вчинений ним злочин, немає наміру ухилятися від суду, адже після вчинення злочину не зник, опору під час затримання не чинив, про злочин поліцію повідомив сусід за ініціативою членів сім'ї обвинуваченого, ймовірні знаряддя вчинення злочину слідчо-оперативній групі добровільно видала його дружина, з самого початку ОСОБА_8 співпрацював зі слідством, під час його перебування під вартою у нього народився син, в, зважаючи на міру покарання, що йому загрожує, бажає хоча б до відбування призначеного судом покарання побути із новонародженим сином і дружиною, які наразі проживають в АДРЕСА_1 .
Крім того, в оскаржуваній ухвалі не наведено, викладених стороною захисту доводів щодо посткримінальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки з моменту вчинення злочину, а в подальшому з моменту надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_12 шляхом зупинення масивної кровотечі рушниками та бинтами, виявленими під час огляду місця події, за участі обвинуваченого ОСОБА_8 та його дружини ОСОБА_13 , до моменту фактичного затримання ОСОБА_8 міг спілкуватися зі свідками, дружиною та батьками потерпілого, однак, будь-яких протиправних дій не вчиняв, а навпаки разом із своєю дружиною намагався врятувати життя потерпілого ОСОБА_12 , в небезпеці його не залишав.
Не знайшли свого відображення в ухвалі суду доводи сторони захисту з приводу зменшення такого ризику як вплив на потерпілу ОСОБА_11 , яка під час досудового розслідування і по теперішній час жодного разу не заявляла про те, що обвинувачений ОСОБА_8 або будь-які інші особи, які діють в його інтересах, будь-яким чином впливають на її процесуальну поведінку як потерпілої, яка вже надала слідству показання про всі відомі їй обставини.
На думку захисника, заявлені ризики в сукупності з тяжкістю злочину не можуть служити виключними підставами для ув'язнення, а застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з забороною залишати житло цілодобово та покладенням додаткових обов'язків, є доцільним та таким, що відповідає меті його застосування.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Косівського районного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 , відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, до 13 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , та ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілу, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Так, підставами вважати, що, ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на свідків, з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин, оскільки ніхто з них ще не допитаний в ході судового розгляду.
Підставами вважати, що ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню, є те, що, перебуваючи на волі, він може приховувати докази, які викривають його та не з'являтись на виклики до суду.
При цьому, суд першої інстанції вірно врахував тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
З огляду на вищевказане, твердження сторони захисту щодо відсутності доказів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження.
В апеляційній скарзі не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням. При цьому сімейні обставини, на які посилається сторона захисту, на думку колегії суддів, є недостатніми для гарантування належної поведінки обвинуваченого та не свідчать про відсутність вказаних ризиків з огляду на конкретні обставини кримінальних правопорушень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями п. 2 ч. 4 ст. 183 КК України, при обранні обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5