07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №520/25924/24
адміністративне провадження № К/990/34337/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Аніщенко Катерина Михайлівна, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов на військову службу під час мобілізації» від 2024 року, в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Аніщенко К.М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 05.09.2025 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України, скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 05.09.2025) доставлена в Електронний кабінет представника скаржника Аніщенко К.М. 05.09.2025 о 18:52, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини сьомої статті 251 КАС України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
При цьому, на веб сторінці призначеної для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 09.09.2025 оприлюднено ухвалу Верховного суду від 05.09.2025 про залишення вказаної касаційної скарги без руху (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень 130010958).
17.09.2025 від представника скаржника Аніщенко К.М. на виконання ухвали про залишення без руху надійшли заяви про усунення недоліків касаційної скарги, скаржником надано уточнену касаційну скаргу.
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС та підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано частину 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, у справі № 280/2880/24 предмет спору пов'язаний із зняттям з військово обліку на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 37 Закону №2232-XII, що не є спірним у цій справі.
Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справи № 280/2880/24 є відмінними від тієї, що маємо у цій справі, а тому висновки викладені Верховним Судом у зазначеній справі, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування указаної норми.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В уточненій касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 6 статті 37 Закону №2232-XII ( у редакції чинній до 18.05.2024).
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права.
Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, застосували статтю 37 Закону № 2232-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон № 3633-ІХ), відповідно до якої редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ було виключено.
Посилаючись в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункт 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII, у редакції чинній до 18.05.2024, позивач не обґрунтував в чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій, які застосували частину 6 пункту 6 статті 37 у редакції Закону № 3633-ІХ
Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не обґрунтував, у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, а обґрунтування скаржника щодо зазначеної підстави касаційного оскарження зводиться незгоди із прийнятими у справі рішеннями та з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Отже, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування вищевказаної норми судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII, у редакції чинній до 18.05.2024 (яка була виключена на момент спірних правовідносин), за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Поруч із цим Суд нагадує, що в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху Суд звертав увагу скаржника, що судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу було видано військовий квиток серія НОМЕР_1 , який підтверджує статус громадянина як військовозобов'язаного. Проте, питання постановлення ОСОБА_1 на військовий облік не було предметом оскарження у цій справі.
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржниця зазначає, що справа або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Враховуючи, що виняткове значення для учасника справи скаржником обґрунтовувалося у взаємозв'язку із доводами щодо відсутності висновків Верховного Суду, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстава касаційного оскарження за пунктом «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновком суду першої інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 05.09.2025 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Аніщенко Катерина Михайлівна, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказу, - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
М.В. Білак В.М. Соколов