07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 480/9446/24
адміністративне провадження № К/990/38224/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №480/9446/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про відмову у звільненні з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи, оформлене листом від 10 вересня 2024 року № 1/14/9-1759;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України звільнити з військової служби у запас кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 22 стрілецької роти НОМЕР_3 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України солдата ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи на підставі поданого рапорта від 18 вересня 2024 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у звільненні з військової служби у запас солдата ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзацу 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи).
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 відповідно до абзацу 3 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю першої чи другої групи.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
17 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №480/9446/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.
У касаційній скарзі відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23, від 13 червня 2024 року у справі №520/21316/23. Проте, такі посилання наведені без взаємозв'язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилань заявника на порушення судами норм процесуального права, зокрема передбачених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, як умови для скасування судових рішень, то слід зазначити, що такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до частини третьої статті 353 цього Кодексу порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Верховний Суду зазначає, що якщо заявник уважає, що суди порушили норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилили клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі має бути доведено, що суди протиправно не вжили заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення судами норм процесуального права.
Проте, відповідач, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС, не наводить будь-якого обґрунтування.
Щодо посилання Військової частини НОМЕР_1 на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики), Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі №480/9446/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак