07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №320/12585/23
адміністративне провадження № К/990/38238/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Росінського Олександра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №320/12585/23 за позовом ОСОБА_1 до заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименко Олександра Васильовича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною відмову заступника Генерального прокурора керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименка Олександра Васильовича у призначенні службового розслідування за фактом можливого внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу - опису матеріалів, які виділяються з кримінального провадження №42016161010000308, який, в свою чергу, є невід'ємною частиною постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 07 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні №42016161010000308, прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2;
- зобов'язати заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименка Олександра Васильовича призначити службове розслідування за фактом можливого внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу - опису матеріалів, які виділяються з кримінального провадження №42016161010000308, який, в свою чергу, є невід'ємною частиною постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 07 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні №42016161010000308, прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки викладені Верховним Судом у справах №240/44051/21, №340/2259/23, №280/5247/20.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Зокрема, спір у справі №340/2259/23 стосується призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції, відповідно до вимог Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №4 від 11 січня 2016 року.
Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.
Зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах №240/44051/21, №280/5247/20, скаржник наводить рішення Верховного Суду, які вирішені не на користь позивачів, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним.
За таких обставин посилання заявника касаційної скарги, що рішення у цій справі прийняті судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, є необґрунтованими.
За доводами касаційної скарги скаржник не наводить конкретних висновків Верховного Суду за аналогічними обставинами, які б суперечили висновкам суду апеляційної інстанції у цій справі.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просив призначити службове розслідування за фактом можливого внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу - опису матеріалів, які виділяються з кримінального провадження №42016161010000308, який, в свою чергу, є невід'ємною частиною постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 07 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні №42016161010000308.
З наведеного вбачається фактична незгода позивача із процесуальними діями та рішеннями прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2, а саме рішенням про виділення матеріалів досудового розслідування.
Суди виходили з того, що рішення прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 від 07 жовтня 2020 року про виділення матеріалів досудового розслідування не підлягає оскарженню.
Крім того, прийняття прокурором рішення про виділення матеріалів досудового розслідування не передбачено приписами пункту 3 глави ІІ Інструкції в якості підстави для призначення службового розслідування.
Судами встановлено, що рішенням відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 02 січня 2023 року №795дс-22 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора ОСОБА_2 .
Наведене рішення мотивовано тим, що дисциплінарна скарга адвоката Давидченка А.В. стосується рішень, дій та бездіяльності прокурора, вчинених (допущених) в межах кримінального процесу. Це означає, що умовою для відкриття дисциплінарного провадження за такі діяння має бути факт порушення індивідуально визначеним прокурором прав осіб або вимог закону, встановлений рішенням за результатами розгляду скарги та/або відповідне звернення суду до органу, що здійснює дисциплінарне провадження, в передбаченому КПК України порядку.
Суди виходили з того, що скаржником не надано документального підтвердження оскарження дій прокурора у встановленому КПК України порядку, а сама скарга лише частково відображає діяльність прокурора у кримінальному провадженні. Додатки до дисциплінарної скарги не містять конкретизованих даних про неналежне виконання прокурором ОСОБА_2 своїх службових обов'язків. Судових рішень про визнання неправомірними його дій до скарги не долучено. Відсутнє й відповідне звернення суду до органу, що здійснює дисциплінарне провадження, в передбаченому КПК України порядку.
Суди дійшли висновку, що зазначений у дисциплінарній скарзі факт можливого (умисного або помилкового) внесення ОСОБА_2 неправдивих відомостей до опису матеріалів кримінального провадження лише формально містить відомості про ознаки дисциплінарного проступку прокурора. Разом із цим зазначений факт не свідчить про те, що такі дії (бездіяльність) є настільки суспільно шкідливими, за які до прокурора має бути застосована саме дисциплінарна відповідальність, а не інші заходи впливу. Позивачем не долучено відповідних доказів оскарження або ж скасування вищенаведеного рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження від 02 січня 2023 року №795дс-22.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Росінського Олександра Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №320/12585/23 за позовом ОСОБА_1 до заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Клименко Олександра Васильовича про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
Л. О. Єресько