07 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 452/2441/25 пров. № А/857/37294/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Казаном І.С., час ухвалення рішення 13 год 16 хв у м. Самборі, повний текст судового рішення складено 28 серпня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області капітана поліції Ванівського Ігоря Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення,
15.07.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП, відповідач-1), інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області капітана поліції Ванівського Ігоря Володимировича (далі - Інспектор поліції Ванівський І.В., відповідач-2), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5149812 від 05.07.2025.
Позовна заява мотивована тим, що він не вчиняв інкримінованого йому оспорюваною постановою адміністративного правопорушення, яка була винесена стосовно нього за відсутності жодних доказів.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27.08.2025 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він не порушував вимог дорожнього знаку 3.34 “Зупинка заборонена», оскільки такий відсутній на вулиці Руській в м. Самборі, про яку згадується в оспорюваній постанові. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції взяв до уваги лише доводи інспектора поліції Ванівського І.В. та залишив поза увагою його аргументи. Про порушення ним вимог дорожнього знаку 3.21 “В'їзд заборонено», про який було доведено суду відповідачем-2, взагалі не згадується в оспорюваній постанові. Натомість відповідач-2 в судовому засіданні на запитання суду вказав, що підтримує поданий ГУ НП відзив на позовну заяву, в якій йдеться про дорожній знак 3.34 “Зупинка заборонена» і взагалі не згадується про дорожній знак 3.21 “В'їзд заборонено». Також суд першої інстанції дав невірну оцінку дійсним обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця ГУ НП Наталія Саврун просила ухвалити рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник відповідача-1 та відповідач-2 в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представниця ГУ НП у відзиві на апеляційну скаргу просила проводити розгляд справи за відсутності представника ГУ НП.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності відповідачів.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача Тершовчина Т.І., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП задовольнити повністю, а у задоволенні позовних вимог до інспектора поліції Ванівського І.В. відмовити, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що оспорюваною постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Суть правопорушення за змістом оспорюваної постанови полягала в тому, що ОСОБА_1 , 05.07.2025 о 16 год 38 хв 43 сек, керуючи автомобілем марки “Mazda Demio», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 по вулиці Руська не виконав вимоги дорожнього знаку 3.34 “Зупинка заборонена», здійснивши зупинку в зоні дії цього знаку, чим порушив вимоги п.8.4 “в» Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку підставою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП є зупинка водієм транспортного засобу в забороненому місці. Разом з тим, на підтвердження доводів позивачем не було надано суду жодних належних доказів. Напротивагу цьому, оспорювана постанова складена уповноваженою особою, за своєю формою та змістом відповідає нормам чинного законодавства, а також розмір штрафу відповідає санкції вказаної статті. Суд також врахував, що що доданий до адміністративної справи відеозапис чітко відображає обставини події, які викладені в оспорюваній постанові та підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення і таке мало місце, зокрема, порушення вимог п.8.4 в) ПДР щодо заборонних знаків. Про це зазначає і сам позивач при спілкуванні з працівником поліції, також це зафіксовано у відеозаписі. Під час розгляду справи по суті позивач пояснював, що у постанові неправильно вказано вулицю і такого знаку на ній немає, але поряд з тим підтвердив, що числа вказаного у постанові дійсно заїжджав на територію автобусної зупинки, що по вулиці Валовій у м. Самборі, де виходив із машини для здійснення покупки у магазині, розташованому поруч. Водночас із уточненням інспектором про порушення якого саме знаку позивач обрав нову лінію свого захисту зазначаючи, що не визнає знаку 3.21 “В'їзд заборонено», оскільки вважає, що цей знак не відповідає державному стандарту, однак доказів цьому суду жодних не надав. Відтак, суд розцінив викладені позивачем обставини та посилання, як спосіб уникнути відповідальності, оскільки доказів на спростування зафіксованого на відеозаписі позивач суду не представив ніяких і жодним чином не спростував порушення ним вимог п.8.4 в) ПДР.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та другою статті 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є : своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Системний аналіз приведених вище норм КУпАП, в контексті розглядуваного публічно-правового спору, дає підстави для висновку, що інспектор поліції мав би діяти виключно в межах наданих йому законом повноважень та забезпечити доказову базу на підтвердження вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, суть якого викладена в оспорюваній постанові (в тому числі встановлення дорожнього знаку 3.34 “Зупинка заборонена» та його дія на місці, де нібито позивач вчинив таке порушення ПДР).
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Проте, суд першої інстанції, в порушення вимог цієї статті, формуючи свої висновки в контексті доводів сторін, поклав обов'язок доказування на позивача, не спростував доводів позивача, які викладені в позовній заяві та взяв до уваги лише доводи інспектора поліції Ванівського І.В., озвучені ним в ході судового засідання (в даному випадку на позивача міг би бути покладений обов'язок лише подати докази на спростування доводів відповідачів, за умови наведення таких як контраргументи доводам позивача, які викладені у позовній заяві).
Варто зауважити, що відзив на позовну заяву не містить спростувань жодного із приведених позивачем у своїй позовній заяві довода, а тому не зрозуміло, яким чином суд прийшов до висновку про наявність у діях позивача складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції не навів висновків стосовно доводів позивача про відсутність на вулицях Валовій та Руській дорожнього знаку 3.34 “Зупинка заборонена».
Також слід звернути увагу на те, що в ході судового засідання в суді першої інстанції відповідач-2 озвучив позицію про нібито порушення позивачем вимог дорожнього знаку 3.21 “В'їзд заборонено» та про помилковість зазначення іншого дорожнього знаку в оспорюваній простанові.
Такі доводи сторони відповідача-2 суд апеляційної інстанції розцінює як визнання порушення вимог законодавства при формуванні оспорюваної постанови, оскільки на стадії розгляду справи в суді не допустимо змінювати кваліфікацію дій особи, відносно якої вже відбулося провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позивач у своїх вимогах не ставить питання про закриття справи про адміністративне правопорушення, проте, такі повноваження суду визначені процесуальним законом і мають бути реалізовані при ухваленні судового рішення.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.
Стосовно вимог позивача до інспектора поліції Ванівського І.В., то у задоволенні таких слід відмовити, оскільки в контексті положень ст.222 КУпАП він є неналежним відповідачем по справі.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.3, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог до ГУ НП у повному обсязі та відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача-2.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року по справі №452/2441/25 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5149812 від 05 липня 2025 року і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до інспектора Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області капітана поліції Ванівського Ігоря Володимировича - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук